
- •Тема: повітря робочої зони, вентиляція приміщень
- •Загальні положення та поняття гігієни праці і санітарії
- •2.1. Вплив параметрів мікроклімату приміщень на організм та працездатність людини
- •2.2. Гігієнічне нормування параметрів мікроклімату приміщень
- •2.3. Оцінка стану мікроклімату в приміщеннях
- •Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату
- •3. Шкідливі речовини, їх вплив на організм людини
- •3.1. Класифікація шкідливих речовин та їх нормування
- •3.2. Методи визначення запиленості повітря
- •3.3. Захист від шкідливих речовин
- •4. Призначення та класифікація систем вентиляції
- •4.1. Основні вимоги до вентиляції
- •4.2. Природна вентиляція приміщень, її характеристика
- •4.3. Штучна вентиляція приміщень, її характеристика
2.2. Гігієнічне нормування параметрів мікроклімату приміщень
На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є ГОСТ 12.1.005-88. Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:
температура повітря,
відносна вологість повітря,
швидкість руху повітря,
інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,
температура поверхні.
Вказані параметри нормуються для робочої зони – простору, обмеженого по висоті 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.
За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на оптимальні та допустимі.
Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної роботи та періоду року. При одночасному виконанні в робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з урахуванням найбільш чисельної групи працівників.
Оптимальними (комфортними) вважаються такі умови праці, за котрих має місце найвища працездатність і хороше самопочуття.
Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць.
Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії робіт.
Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля), технологічного обладнання (екрани і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджуючих конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2 град. C за межі оптимальних величин температури повітря для даної категорії робіт.
При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22-24 град.C, відносна вологість 60-40%, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).
Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напруженої роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфорті відчуття.
Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.
Величини показників, які характеризують допустимі мікрокліматичні умови, встановлюються для постійних і непостійних робочих місць.
2.3. Оцінка стану мікроклімату в приміщеннях
Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.
Температуру вимірюють звичайними ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (зачорненого та посрібленого). Для безперервної реєстрацїї температури застосовують самопишучі прилади – термографи. Температуру повітря вимірюють в кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3-1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється на рівні ніг (0,2-0,3 м від підлоги).
Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.
Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчаті (0,3-0,5 м/с) та чашкові (1-20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей руху повітря (менше 0,5 м/с) – термоанемометри та кататермометри.