Морська термінологія

Україна — морська держава, тому закономірно вона має розгалужену систему морської лексики. Староукраїнська лексика багата на синоніми у складі номінацій річково-морських понять. Так, навколо слова берег групувалися синоніми гора, пол, возполіє (кам'янистий), корга (морський), прикрий, поморів, бережіє; мілина позначалася залежно від її виду словами пісок, рінь, вимол (кам'янистий), луда; бистрина — борзина, потолніє, стрипень, поромис; океан — дишугуєє море; поверхня моря — снадь, пучина, нириня тощо.

В українському мовознавстві питання розвитку морської термінології чекає ще свого дослідника. Відомо, що до друку був підготовлений Етнографічною комісією УАН у Києві «Лоцманський збірник», який планувався як 91-й випуск «Збірника історико-філологічного відділу УАН». Однак він не побачив світу. До цього часу немає словника української морської термінології, її статус у княжу й козацьку доби та зміни у XVIII—XIX ст. досліджує О. Горбач у статті «Українська морська і судноплавна термінологія». Окремі морські терміни, як ось: низовий (південний вітер), горішній (північний вітер), широкий (південно-східний вітер, від лат.sirocco), грего від італ. grego, південно-східний вітер), зеленчук (вода з нижніх шарів моря), прова (від італ. prova, ніс корабля) тощо. Цю фахову термінологію розглядав В. Юрківський. У його статтях з'ясовано походження, розвиток близько 100 рибальсько-морських термінів.

Як засвідчують збережені пам'ятки часів Київської Русі, судноплавна термінологія наших предків за походженням переважно слов'янська, хоч уже в період становлення зазнала впливів грецької і скандинавських мов. Щодо термінології на позначення морсько-кліматичних явищ, то вона показує надзвичайне розмаїття слов'янського словотвору в українській терміносистемі: погода — веремя, ясна — ведро, яснина; шторм — туча, буря, вихр; віялиця — жугелєвиця, чернява, трус, триволніє, приволнство, мятеж вітряний; штиль — утишеніє, титана.

Торговельні й військові зносини з греками дали українській мові терміни корабель (гр. karavion), парус (гр. faroc), канат (гр. cannata), галія (гр. ghalea) тощо.

Термінологія норманів-варягів, пізніше норвежців, шведів і датчан залишила в українській мові назви ботя («пів-обвідне ребро човна, до якого прибиваються обшивані дошки»), щогла, якір, буса (назва воєнного судна— bussa).

Розростання козацької флотилії в XVI—XVIII ст. позначилося й на розбудові української морської термінолексики. З'являються в ній слова чайка, каюк (річковий човен, зроблений з цілої колоди).

Немало в українській морській термінолексиці запозичень із голландської мови: гавань, верф, мачта, трюм, бухта.

З англійської мови засвоєні терміни вельборт, лайнер тощо.

Переклади південно-слов'янської літератури збагатили українську морську термінологію словами кольно (суходіл), пучина (морська глибина), ядро, ядрьна (вітрило).

Слов'янські морські терміни зберігають, як правило, свою етимологічну виразність. Про це дуже добре пише О. Горбач: «Первісні слов'янські рибальсько-річкові судна (судшо, судь), як виходити із їх назв, —представляли собою колоди з товстих відземків дерев, видовбувані й випалювані аж до потрібної товщини дна й бортової стінки. Для провірки тієї товщини проверчувано при обтісуванні дірку («сторож»), що її згодом забивано кілком. А щоб запобігти перевертанню судна, то зрубаний відземок спершу спускали на воду, щоб дослідити, яке він там займе положення, й аж тоді починали з відповідного боку жолобити в нім середину для майбутнього судна. Про сліди такого виникнення суден свідчать їх давніші й сьогоднішні назви, в корені яких звичайно скрита назва колоди (ком'яга, дуб, дубас, човен).

Впродовж століть українського мореплавства від сусідніх держав переймалося немало термінів водночас із засвоєнням різного виду суден.

Від греків прийшли до нас назви корабель, буча, катарха, барка, галея, кубара; від балто-фінських племен — ушкуй (скуй, кербать), карбас.

З грецької мови прийшов термін парус (первісне значення — шматок сукна).

До власних найменувань належать палуба, трап, пристань. Якщо у період Київської. Русі основу української термінолексики мореплавства становили власні слова та грецизми, то з XVIII ст. пріоритет належить голландським запозиченням: бухта, шторм, штиль, дюна, гавань, рейд, шлюзи, фарватер, баржа, баркас.

Немало засвоєно з голландської мови і назв частин корабля — борт («бокова стінка обшиття судна»), камбуз («корабельна кухня»), койка («прикріплене до стіни ліжко на судні»),

У XVIII—XIX ст. в українську морську термінолексику входять англійські, французькі й німецькі запозичення: кліпер («швидке торговельне судно з вітрилами»), катер, траулер, трамп, шквал, тонаж, понтон, врак («рештка розбитого корабля»), вахта тощо.

Навіть поверховий погляд на українську морську термінологію показав, наскільки вона неуніфікована, неунормована, а основне — нерозбудована. Причина у позамовних факторах. Крім того, морська термінологія «складалася самочинно, без втручання мовників».