Розділ іі

Українське народне житло як прообраз Світового Дерева

Українське народне житло – це своєрідний мікрокосмос, міні-світ окремої сім’ї. Здавна житло, окрім утилітарного призначення, виконувало ще й магічну функцію. Про це свідчить те, що перші житла мали форму кола, а коло – це давній оберіг. З часом коло трансформувалося у чотирикутник, де воно не втратило своїх захисних властивостей, і житла почали будувати саме такої форми. Так само й українське житло слугувало захистом не лише від природних чинників, а й від світу злих сил. Воно мало нерозривний зв’язок з обрядовістю.

Також українське народне житло є своєрідним втіленням світоглядних уявлень українців. Воно ввібрало в себе вірування й світогляд багатьох поколінь наших предків і сформувалося у цілісну ціннісно-орієнтаційну систему. Українське житло у вертикальній організації свого простору моделює Світове Дерево, Дерево Життя. Це відображено не лише в конструкції хати, але й у віруваннях, обрядах, прикметах. В цьому контексті житло є матеріальним втіленням міфічного Світового Дерева, воно є структурною одиницею сприйняття і розуміння світу. Структура Світового Дерева, яка впорядковує світ, тотожна структурі житла, де вона вже впорядковує окремий міні-світ сім’ї.

З цього приводу слушною є думка А. Данилюка, який пише, що в українській хаті «чітко простежуються три яруси, у формуванні яких важливу роль відігравали зв’язки обжитого простору з навколишністю: нижній – єднання з матір’ю-землею, нижньою сферою світотворення; верхній – зв’язок з небом, високою сферою світотворення; середній – людське середовище – зазнає змін з освоєнням двох сусідніх ярусів» [7; 23]. В цьому контексті слід звернутися до одного з початкових етапів спорудження житла, а саме до закладин. Одночасно з виділенням простору під майбутню хату і відмежуванням його цей простір з’єднувавсь з матір’ю-землею, з світом померлих предків. На закладання підвалин звертали особливу увагу. Для підвалин найчастіше використовували дуб. Такий вибір диктувався, в першу чергу, його міцністю, але тут був присутній і ритуальний аспект. Відомо, що в міфології, у віруваннях українців дуб займав значне місце: ще за язичницьких часів капища влаштовували в дубових гаях. Таким чином, у будівництві житла, як вважає Т. Файник, він займав особливе місце: «… дуб виступає як посередник між світами, як засіб - шлях у світ предків та повернення на землю» [27; 147]. Так, адже в дохристиянські часи, як уже згадувалося, покійників часто ховали під порогом або в хаті. Отже, дуб виступав ланкою зв’язку між двома світами. Також дуб символізував міцність оселі: з нього робили основу хати, тобто підвалини, та несучу конструкцію стелі, тобто сволок. На особливу сакральність цього дерева вказує й те, що саме дуб найчастіше виступає початковою віссю в космогонічних міфах.

В горизонтальному плані Світове Дерево поділяє простір на північ, південь, захід, схід. На думку авторів книги «100 найвідоміших образів української міфології», «коли з'явилося в людей житло, воно стало ніби точкою відліку в безмежному всесвіті, центром буття для кожної людини. Чотири стіни хати орієнтувалися на чотири сторони світу» [25; 25]. Отже, хата для українця була центром. Так, адже більшу частину свого життя українець-хлібороб проводив удома, тому хата також стала орієнтиром у просторі: стіни хати співвідносилися з певними частинами світу і таким чином означували їх.

Якщо розглядати житло як вже збудовану, сформовану ієрархічну систему, то його семантика розширюється, поповнюється новими значеннями.

Долівка в українській хаті була земляною або глиняною. Проте українці не розділяли, а навпаки, ототожнювали ці два поняття: «глина» і «земля». А. Данилюк пише, що «інколи глину вважали вищою формою землі» [7; 111]. Для долівки використовували руду, червону глину, яка в свою чергу виконувала захисну, очисну функцію (В. Скуратівський) [24; 39]. Долівку в хаті вважали продовженням землі. Старші люди казали дітворі: не бий по землі, бо їй болить. Ця заборона стосувалась і земляної долівки. В. Скуратівський пише: «Якщо хтось у сім’ї лаявся чи вживав «круті вирази», такому нагадували: «В хаті й земля чує» [24; 40]. Тут ми бачимо приклад сакралізації землі, а це цілком природньо для українця-хлібороба. Також на це вказує вже згадана заборона бити по землі палицею. Робить зрозумілим намагання не прогнівити землю навіть лихим словом чи не найстрашніший прокльон: «Щоб тебе сира земля не прийняла». Це прокляття можна розуміти так: «щоб тебе не прийняли у Той світ», тобто у світ предків. Це також показує, чому цей прокльон був одним з найстрашніших. Долівка також була межею зі світом мертвих. На зелені свята її встеляли пахучими травами, зокрема лепехою, на які мали сідати душі померлих. Отже, як бачимо, долівка, мати-сира земля була тією сакральною основою, на якій вибудовувався світ житла, міні-світ певної сім’ї.

Зовнішня нижня частина хати – призьба, поріг, долівка – це зв’язок з потойбічним світом, світом померлих предків. Як свідчать літописи, наші предки спочатку ховали мертвих у хаті, зокрема під порогом. Таким чином, як пише Василь Скуратівський, «їх духи мали оберігати живих від усього злого» [17; 42], зокрема, не пропускаючи його через поріг. Якщо звернутися до вірувань, то ми бачимо безліч заборон, що стосуються, в першу чергу, порога: не можна стояти на порозі, не можна вітатися через поріг та ін. Адже під порогом живуть душі померлих, і тому на нього взагалі намагалися не наступати, щоб не тривожити душі предків.

Нижня сфера Дерева Життя і, відповідно, нижня сфера житла були світом померлих. На це вказує наступний звичай. Коли падав на землю зі столу шматок хліба, особливо після заходу сонця, його не можна було піднімати – бо то для померлих. Цей шматок залишали на ніч біля ніжки стола. Особливо на це звертали увагу протягом дев’яти та сорока днів після смерті когось із рідних. Тоді, коли будь-яка їжа падала зі столу, або з рук, то вважали, що то покійний хоче їсти. Цю їжу складали на підвіконня, а потім заносили на могилу.

Щодо реального простору хати, то до нижньої сфери, окрім долівки, відносилась також призьба, поріг, підопічок, простір під столом та під лавами. Щодо підопічку, то туди часто поселяли домовика, а його вважали духом-предком, який допомагає сім’ї, слідкує за порядком та виконує ще багато інших функцій. Тому він також відноситься до нижнього ярусу.

Середній ярус українського народного житла – це й середній ярус Світового Дерева, власне простір проживання людини. Основними елементами, що означують його, є стіни, вікна та двері. Тоді як стіни виступають досить однозначно – відмежовують та оберігають житловий простір – вікна та двері є каналами зв’язку житла з нижнім та верхнім світами.

Символіку дверей можна певним чином розкрити порівнюючи уявлення українців про світобудову та оздоблення екстер’єру українського народного житла. Окрім початкового Світового Дерева, образ якого висвітлюється в космогонічних колядках (див. Додаток №1), де воно є віссю світотворення, існує інший образ Світового Дерева:

Серед подвір’я зелений явір,

Під тим явором чорнії бобри,

На восиридки – ярії пчоли,

А на вершечку – сиві соколи. [1; 62]

Тут Дерево сприймається як просторово-смислова вісь вже влаштованого світу. Бобри належать до хтонічних тварин і відносяться до нижньої сфери Дерева Життя – потойбічного світу; бджоли, відповідно, - до середньої сфери; і соколи, як вже зазначалось – до верхньої сфери, де вони символізують сонце та світ богів загалом.

Цікавим є порівняння цього образу Світового Дерева з оздобленням єкстер’єру українських хат. Відповідні зображення знаходимо в книзі В. Самойловича «Народна архітектура України в ілюстраціях». На двох зображеннях піддашків бойківських хат (див. Додаток №2, №3) можна побачити символічне відтворення просторового розуміння світу, його тричленної моделі. У нижній частині орнаментальної композиції піддашків ми бачимо хвилясті лінії чи зигзаги. Це – символи води, а вода є межею, вона відділяє Цей і Той світи. Відповідником цього символу є бобри, згадані в колядці. У середній частині розміщені завитки, які можна вважати символами рослинності, земного світу. Сюди відносяться ярії пчоли з колядки. Пчола є символом працьовитості [20; Потапенко О., Потапенко Я.], тому пчоли тут можна вважати символами самих українців – невтомних трудівників. Розети у верхній частині зображення – це символи сонця та сонячних божеств, їм відповідають соколи, що також символізують сонце. Провівши це порівняння бачимо, що життєвий світ людини був на стику світу предків та світу богів, був місцем перетину цих світів.

Зображення Дерева Життя на дверях повідомляє про структуру, символічність і сакральність простору, до якого входить людина. Розглянемо найбільш цікаве та інформативне зображення (див. Додаток №4). Тут найбільш чітко виділені усі три сфери Світового Дерева. Нижня частина, - корені Дерева, являє собою обрамлений простір і утворює конусоподібну структуру. Як зазначають автори книги «100 найвідоміших образів української міфології», «розташовується світове древо у казковому просторі фольклору зазвичай на горі» [25; 23], тому нижню частину Дерева можна вважати зображенням такої гори. Середній ярус тут складається з двох гілок, які завершуються квітами, що відповідає середній сфері, світу природи та людини. Верхня сфера - це складений символ сонця: квітка яка знаходиться в центрі символізує сонце, а риски та крапки, відповідно, його промені. Варто звернути увагу на присутній тут мотив "сосонки", яка обгинає нижню частину Дерева і таким чином виступає символом безкінечно відроджуваного, вічного життя, вказує на те, що людина приходить з Того світу. Таким чином, двері пронизували усі три світи, виступали з'єднуючою ланкою між ними.

На цих прикладах яскраво простежується розуміння хати, її просторової вертикалі як певної космічної структури, котра впорядковує та розмежовує світи.

Можна побачити зображення Світового Дерева біля дверей одеської хати з птахами (див. Додаток №6). Тут цікавим є мотив переверненого Світового Дерева. Якщо розглядати зображення оберненого Дерева Життя з птахами, то тут ми можемо простежити вірування українців про перевтілення душ. Українці уявляли душу людини в образі птаха. Наприклад, приймаючи образ голуба, душа прилітала до хати у відмітні дні після смерті людини (на дев’ятий, сороковий день та ін.). Вірили, що коли дитина народжувалася - вона приходила з Того світу. Доказом цього може слугувати своєрідний відкуп для предків, який кидають у річку, йдучи додому після Хрещення. Отже, душа приходила з Того світу і йшла у Той світ. Саме зображенням таких душ можна вважати птахів на переверненому Дереві Життя: вони сидять на верхівці Дерева, тобто прийшли з Того світу, але водночас вони готові здійнятися і полетіти, повернутися у Той світ. Це зображення можна вважати моделлю розуміння часу, циклічності, безперервності.

Зображення Світового Дерева часто зустрічається у розписах печей, особливо на Поділлі. Тут воно трансформувалось у мотив «вазон» і стало слугувати елементом декору (див. Додаток № 7). Проте зображення Дерева Життя саме на печі має глибоке символічне значення. Дерево – це вісь, яка поєднує три світи: світ богів, світ людей і світ предків. Піч також має подібну функцію. Так, адже під піччю жив домовик, який символізував зв'язок з предками і сам вважався одним із них. Сама піч годувала сім’ю і виступала берегинею домашнього вогнища: у ній постійно зберігався вогонь. Комин пов’язував піч і весь хатній простір з світом богів та духів. Існував звичай, описаний А. Байбуріним, кликати в комин людину, яка не повернулася додому, або тварину. Найкраще це робити «під перший дим», як тільки розведуть в печі вогонь. Вважали, що «той хто заблукав почує «по диму» поклик і вернеться додому» [3; 163]. Цей звичай можна пояснити наступним чином. Комин починається в життєвому просторі хати, пронизує верхню сферу будинку (горище, дах) і виходить назовні. Таким чином комин доносив поклик в світ божеств, духів (дерева, лісу та ін.) які мали допомогти заблукалому повернутися. Також слід згадати про зв’язок Світового Дерева, про яке йдеться у космогонічних колядках, з вогнем. Так, адже в одній з космогонічних колядок (див. Додаток № 1) небо та світила постає з золотого каменя, тобто твориться вогнем. Піч, виступаючи хранителькою вогню, була, таким чином, творчим началом. На це вказує наступний звичай: «Добра Доля! Да іди за мною з печі пламенем, а з хати каменем!» - каже на Поліссі молода, покидаючи батьківську хату» [19; 60]. Тут вогонь печі асоціюється з доброю Долею, яка є запорукою щастя у новоствореній сім’ї. Цікаво порівняти цей звичай з гаданням, яке описує А. Байбурін. Коли у новозбудованій хаті вперше запалювали в печі вогонь, то спостерігали за ним і за цим гадали, яким буде життя у новій хаті: «як огонь горить ясно, то жити буде весело; як темно горить, то життя буде плохе, а як іде дим у хату, то буде у тій хаті часто спорка і бойка між хазяїнами і хазяйками» [3; 116]. Отже, з печею, з домашнім вогнем безпосередньо пов’язували щастя сім’ї. Також піч, як і Дерево Життя, символізує безперервний зв’язок поколінь: на печі народжувалися і помирали, там спали діти і найстарші члени сім’ї. Тому Дерево, зображене на печі, ще раз нагадувало про цей зв’язок.

Українське народне житло в своїй цілісності також є втіленням Дерева Життя як часової осі. Підтвердженням вищезгаданої думки про прихід душі з Того світу і повернення туди є наступні обряди. Прийшовши до хати після хрещення дитини, хрещена мати передає немовля через вікно, для того щоб не переносити дитину через поріг і щоб предки не змогли її забрати назад до себе. Таким чином дитина з нижньої сфери переходить до середньої, до власне життєвого простору людини і потрапляє під захист житла. Тут проходить все життя людини. Коли людина помирає - її душа піднімається у верхню сферу. Доказом цього може слугувати те, що коли людина тяжко помирала, то у стелі довбали дірочку або навіть знімали частину покрівлі, щоб душа змогла вийти.

Вікна також слугували для взаємозв’язку життєвого простору зі світами. Вони пропускали до хати світло бога-Сонця, тепло. Також на зв’язок вікон з божествами вказує те, що перше житло, згідно з апокрифом, побудував Сатана, а Бог (ангел) прорубав вікна, для того щоб до хати потрапляло світло [3; 100]. Також через вікна здійснювався зв’язок з померлими предками. Наприклад, якщо невдовзі після смерті когось з членів родини (а особливо у відмітні дні: на дев’ятий і сороковий день після смерті) на підвіконня прилітала птаха, то вважали, що то прилітала душа померлого. Їй одразу ж насипали поїсти крихт хліба чи зерна. Як стверджує В. Скуратівський, як виходити, так і заходити до хати душі померлих можуть лише через вікна. Тому існувала заборона входити до хати чи виходити з неї через вікно, адже так ходять лише мерці. А. Байбурін описує наступний звичай, що також вказує на зв’язок вікон з потойбіччям: коли пекли хліб, то першу хлібину розламували і клали на вікно, котре відчиняли, випускаючи пару назовні. Нею, як вірили, живляться душі померлих [3; 142 ].

Щодо верхнього ярусу українського народного житла, то він починався сволоком, а закінчувався гребенем даху. Сволок в українській хаті дуже часто був різьблений. Найчастіше на ньому зображали розети – солярні знаки (див. Додаток №5), про це також пише А. Данилюк [7; 107-108]. Це вказує на зв’язок з верхнім ярусом Світового Дерева, на верхівці якого найчастіше сидить сокіл, котрий символізує сонце. Також на сволоці можна побачити зображення Дерева Життя (див. Додаток №5). Зображення, яке знаходимо в книзі В. Самойловича з Київської обл., християнізоване, адже Дерево, по-суті, складається з трьох хрестів. Проте це, без сумніву, Світове дерево, котре часто зображається з трьома гілками. У цьому контексті варто згадати ще одне символічне зображення Дерева, а саме тризуб. Тому це зображення з трьох хрестів можна вважати християнізованим зображенням тризуба – Дерева Життя.

В народній уяві верхня частина житла асоціювалась з верхньою сферою Світового Дерева. Доказом цього виступає зображення на завершенні фронтону різьбленої голови коня (зокрема на Поліссі). А кінь, як пише Оксана Шалак, є символом сонця [10; 133]. Особливий інтерес становлять оформлення дерев’яних фронтонів одеських хат. Розглянемо один із них (див. Додаток №8). Як бачимо, хата збудована 1955 року, проте символіка тут збережена добре. На самому фронтоні вирізьблені два зображення коня, а на вершині – Дерево Життя. Нижня частина Дерева нагадує пагорб, який можна було бачити раніше у зображенні Дерева Життя на сволоці та на дверях (див. Додатки №4, №5); середня частина нагадує гілки, а верхня виконана у формі трикутника (ромба). Проте трикутник може виступати самостійним схематичним зображенням Дерева Життя. Таке зображення можна побачити на завершенні фронтону хати в Херсонській обл. (див. Додаток №9). Розміщене на найвищому рівні різьблене Дерево Життя, піднімаючись над простором хати над трьома її сферами мало впорядковувати усі сфери житла, було прообразом його структури. В той час як зображення на завершенні фронтону голови коня та інших солярних знаків можна вважати оберегами.

Отже, українське народне житло за своєю структурою було, по суті, прообразом Дерева Життя.