3. Семантика обрядів, які здійснюються при переході в нову хату

Особлива увага приділялась обрядам, які здійснювались при переході у нове житло. Новосілля робили на молодий або повний місяць, щоб у хату все добре прибувало або щоб у хаті було повно. Перед новосіллям до хати впускали на ніч півня, щоб він вигнав з хати всі нечисті сили [22; 49]. Адже півень своїм співом на світанні сповіщає про схід сонця і злі духи втрачають свою силу. Таким чином він мав очистити хату. Це також пов’язано з віруванням, що той, хто перший зайде до нового житла невдовзі помре [3; 105]. В цьому випадку півня можна розуміти як відкупну жертву.

Досить повний опис обряду новосілля подає І. Гребінь в книзі «Українська минувшина»: «наступного дня, коли вже все готове до переходу в новий дім, старші члени сім'ї беруть у руки ікону, вишитий рушник з хлібом і сіллю, миску з житом, пшеницею, дрібними грішми та пляшкою горілки і входять до нової хати» [6; 30]. Батько молодих господарів заходить в хату і благословляє її на всі боки іконою або тільки хлібом. Можна припустити, що до прийняття Християнства замість ікони першим вносили в житло вогонь, адже тоді саме він був найбільшою святинею. Потім чоловік виходив на вулицю з хлібом і сіллю на вишитому рушнику і благословляв молодих господарів на щасливе життя в новій хаті. Останні бралися за кінці рушника й батько заводив їх у житло. Хліб-сіль часто зустрічаються в українських обрядах. Тоді як хліб був символом життя, достатку в новій хаті, сіль мала здатність охороняти від чар [20; Довбня Л.]. Тобто, як бачимо, на кожному етапі новосілля були присутні обереги. Хлібом-сіллю, як відомо, зустрічають гостей. Ці предмети є обов’язковими при зустрічі чогось нового, невідомого. Також хліб і сіль можна вважати жертовними атрибутами. Наприклад, залишаючи невижатим жмут збіжжя, робили так звану бороду, яку прикрашали квітами та клали, як жертву, шматок хліба з сіллю. Рушник може символізувати шлях, який треба пройти господарям, щоб потрапити в житло, тобто перейти в новостворений світ. Також рушник може виступати оберегом, адже треба перейти через межу – поріг. Цікаво порівняти цей елемент обряду з заручинами. Під час заручин руки молодих кладуть на хлібину і обв’язують рушником, що символізує їх єднання. В обряді новосілля господар і господиня тримаються за кінці рушника, на якому лежить хліб, що символізує злагоду в новому домі. Після господарів до хати заходять гості, старша жінка посипає всіх зерном і дрібними грішми [6; 30]. Ці предмети мають символіку аналогічну з тою, що й у весільному обряді. Там мати посипає молодих горіхами, зерном, що символізує плодючість. Зерно має забезпечити родючість, життя у новій хаті, а монети – багатство, достаток. Одним з перших до хати заносили стіл, накритий скатертиною, який ставили у покутньому куті. Таким чином означувався сакральний простір хати. Як подарунок, гості несли хліб, жито, посуд, ложки, адже у нове житло старий посуд не можна було нести [6; 31], у новій хаті все мало бути нове.

Серед речей, які першочергово вносили до новозбудованої хати була пікна діжа. За словами А. Байбуріна, її вносив господар зі словами: «Як у сій діжі повно хліба, дай, Господи, щоб так повно було і в сій хаті хліба і всякої худоби!» і ставив у покутній кут або перед піччю [3; 114-115]. Не тільки повнота діжі були запорукою достатку, а й те, що в діжі постійно знаходився хліб. Навіть коли діжа не використовувалась, на дні її постійно лежав шматочок тіста, так звана закваска. Таким чином, внесення діжі однією з перших символізувало, що в сім’ї завжди буде хліб – основа життя.

Важливе місце займали обряди, пов’язані з переселенням домовика у нове житло. Перед новосіллям замітали стару хату, кликали домовика в нову оселю і сипали сміття під піч в новій хаті. Вважали, що з сміттям переносять домовика. Образ домовика А. Данилюк пов’язує також з вогнем, який переносили з старої хати в нову [3; 107]. Адже вогонь завжди знаходився в печі, а домовика поселяли під піччю. В такому випадку, він, як охоронець житла загалом, оберігав також і родинний вогонь.

З перенесенням сміття з старої хати А. Байбурін пов’язує перенесення долі, в цьому випадку сміття кидають у покутній кут [3; 106]. Проте переносили в новий дім лише добру долю. Коли ж життя у старій оселі було нещасливим – там навпаки намагалися щось залишити, щоб позбутися лихої долі. Як пише І. Нечуй-Левицький, складником образу недолі є Злидні: «не сама біда ходить, а з дітками», які живуть під піччю [19; 60]. Він наводить наступний переказ. «Раз жінка каже вбогому [своєму чоловікові]: «Недобре ми зробили, що покинули в старій хаті жорна; піди та забери!» Приходить чоловік до хати, а звідтіль хтось каже до нього: «Бач який! Став багатий, то й покинув нас». «Хто ж ви такі?» - питає чоловік. «Ми твої злидні…» [там само]. Як бачимо, народ антропоморфізував Недолю, зокрема злидні, щоб легше було з ними боротись.

Також слід згадати, що домовик – це предок. А. Байбурін пише, що таким чином встановлювався зв’язок з предками, нове житло, міні-світ нової сім’ї включався у безперервний ланцюжок предки–нащадки [3; 111]. «Домовик-предок є символом втілення і збереження колективного досвіду, який відображений в системі правил, заборон і випрацюваних на основі цього досвіду передбачень» [3; 108-109]. Так, адже в нове житло «переносились» усі табу, тут виконувались усі ті ж обряди, що й в попередній хаті, елементи нового житла брали участь в обрядах рівноцінно з елементами старого житла.

Отже, першими в житло вносились ті речі, які були символами освоєності (вогонь, домовик з сміттям) та плодючості, багатства (хліб, зерно, пікна діжа).

Проте, остаточно освоєним житло вважалося, за словами А. Байбуріна, тоді, коли в ньому відбувся один з обрядів родинного циклу, наприклад, весілля чи хрестини [3; 118]. Таким чином хата соціалізувалася і включалася в безперервний ланцюжок обрядів.