Розділ і Міфологічна символіка обрядів, які здійснюються при будівництві житла

У віруваннях українців житло – це прообраз Світового Дерева і воно має аналогічну структуру. Проте чи не найповніше міфологічні уявлення нашого народу, що стосуються житла, висвітлені в обрядах, які виконуються при його побудові. А. Байбурін у своїй книзі «Житло в обрядах і уявленнях східних слов’ян» поділяє ці обряди на три групи:

1. Обряди, які виконуються перед будівництвом житла.

2. Обряди, які супроводжують будівництво житла.

3. Обряди при переході в нову хату [3; 25, 55, 104].

Ці обряди значною мірою зберігають в собі давні міфологічні традиції та символіку.

1. Символіка обрядів, які виконуються перед будівництвом житла

До першої групи відносяться, в першу чергу, обряди, ціль яких полягає у виборі сприятливого місця для майбутнього житла. Спочатку звертали увагу на об’єктивні параметри місця, такі як наближеність чи віддаленість до річок, боліт, шляху, сусідство з іншими будинками та ін. Потім перевірялися ритуально-міфологічні параметри потенційного місця. Зокрема, ритуали мали на меті перевірити відсутність злих сил на обраному місці чи наявність добрих. Табуйованими були місця, де проходила стара дорога. Як вважає А. Байбурін, це пов’язано з віруванням в те, що жителі такої хати скоро помруть [3; 51-52]. Це пов’язано тим, що образ шляху пов’язаний з уявленнями про потойбіччя. Шлях – це також і межа. По шляху проходили різні люди, різні процесії: як весілля, так і похорон. Тому, відповідно, жителі хати, побудованої на місці, де проходила похоронна процесія приречені на нещастя. Дорога також веде у потойбіччя. Поширеним у казках є мотив, коли герой довго йде чи їде шляхом і, насамкінець, потрапляє у підземне царство. Ще за часів Київської Русі покійника везли ховати на санях [13; 250], що безпосередньо вказує на те, що для того, щоб потрапити у Той світ, треба подолати певний шлях. Таким чином, шлях, дорога уявлялись межею з Тим світом. Особливо остерігалися ставити хату на перехрестях. В. Скуратівський пише: «…гуцули вірили: якщо звести оселю на дорожищі (себто на перехресті трьох шляхів, куди збігаються чорти «укладати угоду з людьми, що продають свою душу нечистій силі»), то родинне життя заздалегідь приречене на незгоди» [22; 48]. Так, адже люди остерігалися, щоб до хати не потрапив нечистий, а коли таке сталося, то його намагалися якнайшвидше звідти вигнати. Коли ж побудувати хату на його території, то лихий постійно буде у ній присутній, і життя у такій хаті, відповідно, буде приречене на нещастя.

Сприятливим вважалося місце, де лягала рогата худоба. Щоб визначити це місце, господар робив кошару і запускав на нічліг тварин. Де найчастіше лягала худоба – те місце вважалося найсприятливішим [22; 48]. Трактуючи цей ритуал, А. Байбурін пише, що у слов’янських ритуально-міфологічних системах «саме рогатій худобі приписується плодюча, відтворювальна сила» [3; 38]. Таким чином, корови та воли брали безпосередню участь у виборі місця для майбутньої хати. Вони також були символами достатку, отже на обраному ними місці хата закладалася на багате життя.

Наступним етапом була перевірка конкретного місця за допомогою певного ритуалу. Тут вже чітко означувався простір майбутньої хати. Один із обрядів подає А. Байбурін у книзі «Житло в обрядах і уявленнях східних слов’ян»: «Намітивши під хату місце, після заходу сонця, потайки, щоб ніхто не помітив, насипають по чотирьох кутах його невеликі купки жита в наступному порядку: спочатку насипають кучку жита там, де буде святий кут хати, потім там, де буде піч, далі – там, де сходяться причілкова і глуха стіни, і, нарешті, в дверному куті, а посередині між кучками жита ставлять інколи маленький з палочок хрестик» [3; 40]. Таким чином на цьому етапі вже відбувалася сакралізація хатнього простору. Визначалися два центри житла – піч і покуть, зерно на місці яких насипали в першу чергу. Це гадання виконував господар. Результати дивилися вранці: якщо зерно лишилося незачепленим, то місце сприятливе, якщо ж ні – доводилося шукати інше місце [3; 39]. А. Данилюк пояснює це тим, що ніч – час найбільшої активності нечисті, тому коли зерно лишилося цілим – місце чисте. Тому що в чистому місці диявол хліба взяти не може [16]. Щодо хрестика, то його можна вважати як проявом християнізації обряду, так і моделлю Світового Дерева. Примітним є те, що хрестика робили з дерева і встановлювали у центрі, а Дерево Життя означувало центр як найбільш сакральну точку простору, про що йтиметься далі.

Проте замість зерна могли використовувати хліб. Як пише В. Скуратівський, для цього спеціально пекли чотири перепічки. Проте трактування він подає інше: навпаки, якщо перепічки зникнуть – значить місце сприятливе, у господарстві буде вестися худоба, якщо ж ні – обсядуть злидні [23; 71].