Підготовка до проведення конкретно<соціологічного дослідження та його етапи

У попередніх розділах розглянуто переважно проблеми теоретичної соціології. Коли ж ішлося про

емпіричну соціологію , то виклад матеріалу був побудований таким чином, аби дати уявлення про основні напрями конкретно#соціологічних досліджень, здійснюваних українськими і зарубіжними соціологами, та досягнуті ними результати. У цьому останньому випадку ми не торкалися процедури організації і проведення конкретно2соціологічних досліджень , оскільки це є предметом окремого викладу. Водночас необхідність введення до підручника спеціального розділу про основні процедури збирання та аналізу первинної соціологічної інформації зумовлена тим, що молоді спеціалісти#випускники сучасних вищих навчальних закладів у процесі майбутньої праці за фахом неодноразово матимуть потребу практичного використання набутих знань із соціології.

Вони починатимуть професійну діяльність в умовах перехідного періоду і трансформації закритого тоталітарного суспільства у відкрите і демократичне, а це означатиме вимогу жити й діяти в докорінно змінених обставинах. Тут не допоможе досвід батьків і представників старших поколінь, оскільки вони жили і працювали в зовсім іншій системі соціальних вимірів і координат. Мало придатними будуть і закордонні рецепти та моделі розвитку, адже вони вироблені для інших часів та інших народів.

Насильно втягнутий у комуністичний експеримент, український народ тепер шукає своїх шляхів повернення на магістральний путь уселюдського поступу. Унікальність посткомуністичної ситуації полягає в тому, що у світі немає ще досвіду безболісного переведення країн колишнього «соціалістичного табору» на рейки нормального цивілізованого розвитку. Тому молодим спеціалістам доведеться розв’язувати багато проблем не лише фахового, а й загально#соціального характеру.

У цьому їм може суттєво допомогти соціологія. Крім загальних знань про суспільство, в якому ми живемо, соціологія стане у пригоді і тоді, коли треба буде вирішувати конкретні проблеми і конфліктні ситуації за місцем праці. Як досягнути ефективності виробництва в умовах економічної кризи, краще організувати працю підлеглих, знайти розв’язання проблем плинності кадрів або «погасити»\ конфлікт, що загрожує перерости у страйк — на ці та інші запитання допоможуть знайти відповіді конкретно#соціологічні дослідження. Сучасний молодий спеціаліст сьогодні — це не тільки і не лише фахівець у своїй сфері професійної діяльності. Він одночасно має бути знавцем людських душ, знати й розуміти потреби і запити тих, з ким він працює, добре володіти ситуацією і бачити тенденції розвитку на майбутнє.

Отже, уявімо собі, що після успішного закінчення вищого навчального закладу ви приходите на своє перше місце праці й одразу потрапляєте у вир конфлікту між робітниками й адміністрацією. Вам як керівникові середньої ланки доведеться бути у сфері цього конфлікту й ухвалювати якісь рішення для його розв’язання Один із можливих варіантів дій — проведення конкретно#соціологічного дослідження, яке має на меті з’ясування причин конфлікту та аргументів обох сторін, задіяних у ньому. Але з чого почати? У загальному вигляді етапи проведення конкретно2соціологічного дослідження розгортаються у такій послідовності:

• Виявлення проблемної ситуації.

• Формулювання проблеми дослідження.

• Розроблення програми конкретно#соціологічного дослідження.

• Проведення соціологічного дослідження.

• Аналіз одержаної соціологічної інформації.

• Підготовка науково обґрунтованих рекомендацій за наслідками

дослідження.

• Прогноз ситуації на майбутнє

Безпосереднім приводом для проведення практично орієнтованого соціологічного дослідження звичайно є та чи та соціальна проблема або проблемна ситуація , яка стосується певних груп людей, їхніх інтересів і потребує вирішення. Фіксація проблемної ситуації та з’ясування її суті передують конкретно#соціологічному дослідженню, утворюючи попередній етап соціологічного аналізу. Отже, предметом емпіричного соціологічного дослідження є певна соціальна проблема (у нашому випадку — конфлікт між робітниками та адміністрацією конкретного підприємства в одній зі сфер економіки). Проблемна ситуація, як вважає В.Ядов, — це стан «знання про незнання», тобто необхідність вивчення якоїсь галузі соціального, в якій виникає порушення її нормального функціонування. Для організаторів соціологічного дослідження соціальна проблема виникає як стан знання про незнання якісних і кількісних змін, тенденцій розвитку певного процессу.

Або іншими словами, ми знаємо, що на виробництві виник конфлікт, але поки що не знаємо, які є його причини та як можна його розв’язати. Соціальна проблема є завданням соціальної дії і характеризується певними ознаками. По#перше, це прагнення до зміни соціальної ситуації, що склалася в колективі людей, що його належить досліджувати. При цьому ступінь усвідомлення проблеми дослідником буває різним — від нечіткого вгадування до цілком визначеного формулювання. По#друге, завжди є певна кількість варіантів вирішення соціальних проблем, причому кожен із них має свої наслідки. Що складнішою є соціальна система, в якій виникає проблема, то розмаїтішими будуть шляхи її вирішення.

Тому соціологічний аналіз повинен розглядати соціальну проблему з огляду на основні параметри соціальної системи . У нашому випадку конфлікт на конкретному виробництві доцільно розглядати у заємозв’язку із загальним станом нашого суспільства, у конкретному соціальному просторовому і часовому вимірі.

Наступний крок — це переведення проблемної ситуації у формулювання наукової проблеми.

Для цього треба:

• встановити реальне існування проблеми (тобто з’ясувати, чи є показники, котрі характеризують цю проблему, чи є облік і статистика щодо цих показників і чи вони достовірні);

• виокремити найсуттєвіші елементи або фактори проблеми (у нашому випадку це означає виявити, які соціальні групи й особи беруть участь у виникненні та можливому вирішенні проблеми конфліктності, який вплив на це мають їхні інтереси, чи зацікавлені вони в уникненні назрілого конфлікту тощо);

• визначити вже відомі елементи проблемної ситуації, що не потребують спеціального аналізу і є інформаційною базою для розгляду невідомих елементів (наприклад, дані обліку і статистики виникнення та розв’язання конфліктних ситуацій у минулому);

• вирізнити у проблемній ситуації головні й другорядні компоненти для визначення основного напряму дослідницького пошуку;

• проаналізувати вирішення аналогічних проблем, які вже розроблено раніше (для цього треба опрацювати дотичну наукову літературу, провести бесіди#консультації з компетентними фахівцями#експертами, спеціалістами з цих проблем — ученими або практиками з великим досвідом у відповідній галузі). На думку російських соціологів О. та К.Радугіних, виробнича проблема може бути описана за допомогою п’яти основних характеристик

•організаційне і фізичне місцезнаходження.

У якому організаційному підрозділі (дільниці, бригаді, відділі, філії) і на якому фізичному об’єкті (підприємстві, приміщенні, складі, конторі) виявлено проб# лему? Якого поширення вона набула? Які виробничі й управлінські підрозділи вона заторкнула?

• володіння проблемою.

Чи є проблема «відкритою» (тобто знайомою всім) або «закритою» (тобто відомою лише певній групі осіб)? Які конкретно люди (управлінці, спеціалісти, робітники, службовці, допоміжний персонал) причетні до проблеми і найбільше зацікавлені в її вирішенні?

• абсолютна й відносна величина.

Наскільки проблема важлива в абсолютних величинах (наприклад, обсяг утраченого робочого часу або фінансів; об’єм невикористовуваних виробничих потужностей або кількість простоїв)? Як вона впливає на підрозділи, в яких її зафіксували, і на людей, причетних до конфлікту? Наскільки проблема є важливою для організації чи підприємства взагалі?

• часові межі. Відколи існує ця проблема? Чи вона з’явилася лише раз, кілька разів, чи виникає періодично? Якою є тенденція: проблема стабілізується, посилюється чи послаблюється? Внаслідок такого попереднього аналізу, здійсненого на підготовчому етапі, проблемна ситуація чітко окреслюється, вкладаючись у формулювання проблеми. На цій основі, власне, і можна розпочати конкретно# соціологічне дослідження. Але спочатку необхідно здійснити вироблення програми

Основні складники методологічної частини програми соціологічного дослідження Методологічний розділ програми конкретно#соціологічного дослідження складається з таких елементів#складових:

1. Формулювання теми, мети дослідження та його основних завдань

З’ясувавши попередньо суть проблемної ситуації, слід чітко зафіксувати проблему в назві дослідження. У нашому випадку вона може звучати так: «Причини конфлікту між робітниками та адміністрацією підприємства і вироблення конкретних шляхів його розв’язання». Тут міститься одночасно певне знання (про те, що конфлікт існує, а також про те, що повинні бути конкретні шляхи вирішення проблеми) і незнання (оскільки ми ще не знаємо достеменно причин, які цей конфлікт викликали, а також тих заходів, за допомогою яких конфлікт можна буде розв’язати). Мета конкретно#соціологічного дослідження визначає домінантну орієнтацію, від якої залежить уся логіка його здійснення і реалізації. Як зазначає

В.Гречихін, програма конкретно#соціологічного дослідження повинна дати відповідь на питання, вирішення якої проблеми і досягнення якого результату ставить на меті дослідження.

Отже, цілі конкретно#соціологічного дослідження можна сформу# лювати так:

• Встановлення причин, котрі викликали появу напруженості, а згодом і конфлікт у стосунках між робітниками та керівним персоналом.

• Визначення кола основних заходів, які дадуть змогу розв’язати конфлікт і запобігти його виникненню в майбутньому, допоможуть створити сприятливий соціально#психологічний клімат у трудовому колективі підприємства.

Завдання конкретно#соціологічного дослідження — це сукупність цільових установок, спрямованих на аналіз і вирішення проблеми. Завдання дослідження безпосередньо випливають із поставлених перед дослідниками цілей і є їхньою конкретизацією. Так, для досягнення

першої мети доцільно запланувати такі завдання:

• з’ясувати реальний стан соціально#психологічного клімату трудового колективу та його головної складової — стосунків робітників та адміністрації;

• визначити ступінь конфліктної напруженості у трудовому колективі (високий, середній, низький) та стадії або фази його розгортання (початкова, найвища, завершальна);

• виявити характер причин, які викликали виникнення конфлікту (на особистісному рівні, унаслідок суперечностей щодо виконання виробничих завдань, пов’язаних із порушенням трудової дисципліни, або на рівні соціально#економічних та організаційних складових виробничого процесу);

• вивчити взаємозв’язки між конфліктом і трудовою діяльністю робітників (чи впливає він, а якщо так, то наскільки — на кінцевий результат і якість праці).

Досягнення другої мети буде можливе, якщо виконати такі завдання:

• накреслити основні й допоміжні заходи, які сприятимуть розв’язанню існуючого конфлікту;

• виробити конкретні рекомендації, скеровані на уникнення конфліктів у майбутньому;

• з’ясувати, як узгоджуються запропоновані шляхи розв’язання та уникнення конфліктів із реальними можливостями:

а) цього підприємства;

б) галузі, до якої належить підприємство;

в) бюджетними ресурсами на міському, обласному та республіканському (в разі потреби) рівнях.

Ці та інші можливі завдання, послідовність їх виконання встановлюють члени дослідницької групи, коли розробляють зміст першого пункту методологічного розділу програми. Вони можуть коригувати їх або навіть змінювати у випадках, коли плин конфлікту різко змінюється чи виникають нові обставини його перебігу.