6. Заборона дискримінаційних технічних та фізичних торгових обмежень

Дискримінаційні технічні та фізичні торгові обмеження можна оскаржити згідно зі статтями 34,35 та 36 ДФЄС.

У статті 34 ДФЄС зазначено: "Кількісні обмеження на імпорт, а також будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами", а ст. 35 ДФЄС стверджує: "Кількісні обмеження на експорт, а також будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами".

Стаття 36 ДФЄС містить перелік винятків з цих заборон, які стосуються принципів суспільної моралі, публічного порядку та державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну чи археологічну цінність; захисту промислової і комерційної власності.

В установчих договорах немає поняття кількісних обмежень. У справі 2/73 [1973] Суд ЄС визначив кількісні обмеження як "заходи, що дорівнюють повному чи частковому, залежно від обставин, обмеженню імпорту, експорту або транзиту товарів". Це насамперед стосується встановлення квот та заборон. У разі встановлення квот держава-член накладає кількісні обмеження на імпорт певної продукції з метою забезпечення захисту своєї промисловості, яка виробляє цю продукцію. У випадку встановлення заборон держава-член може повністю заборонити імпорт з іншої країни.

Заходи, які мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням (ЗЕКО)

Директива розрізняє дві групи ЗЕКО:

1) різного (вибіркового) застосування, тобто такі, що "перешкоджають імпорту товарів, включаючи заходи, що стають на заваді імпорту або роблять його дорожчим за вітчизняну продукцію"

2) загального застосування, тобто заходи, "однакові для вітчизняної та імпортної продукції".

Ґрунтовне визначення ЗЕКО було дано Судом ЄС у справі 8/74 [ 1974]. Справа стосувалася законодавства Бельгії, яке вимагало від імпортера шотландського віскі мати свідоцтво про автентичність продукції, видане британською митницею. Закон мав обмежувальну дію для вільної торгівлі і, таким чином, суперечив ст. 28 (нині - ст. 34 ДФЄС). Суд ЄС ухвалив рішення, згідно з яким усі правила торгівлі, прийняті державами-членами, які здатні перешкодити, прямо чи побічно, реально чи потенційно, торгівлі в межах співтовариства, повинні розглядатися як заходи, що мають дію, еквівалентну кількісним обмеженням.

Дассонвільська формула не розрізняє норми різного та загального застосування, ігнорує критерій пропорційності. До заходів різного (вибіркового) застосування можуть бути віднесені: обмеження імпорту і митний контроль, дискримінація на користь вітчизняної продукції, фіксація ціни, маркування відповідно до походження і призначення товарів тощо. Зокрема, як ЗЕКО у справі 251/78 [ 1979] був визнаний ветеринарний огляд імпортованих кормів для худоби, який проводили власті ФРН як превентивний захід для запобігання поширенню хвороб. У цьому випадку не було доведено з боку ФРН, що існує наявність реальної небезпеки і того факту, що вжиті заходи не є суворішими, ніж того потребує боротьба із загрозою. У справі 59/82 [ 1983] як дискримінаційний захід було визнано заборону з боку ФРН допустити на свій ринок вермут з Італії з рівнем алкоголю нижче 16%.

Заходи загального застосування стосуються дискримінаційних норм, які не проводять різниці між вітчизняною та імпортованою продукцією, проте можуть обмежувати торгівлю. У справі 120/78 Rewe Zentrale AG (Cassis de Dijon) [1979] йшлося про лікер з чорної смородини, який зазвичай п'ють з білим вином і який імпортувався до Німеччини з Франції. Відповідно до німецького законодавства фруктові лікери повинні містити алкоголь на рівні мінімум 25%, тоді як "Кассіс" мав тільки 15-20%. Незважаючи на те, що норми німецького законодавства мали загальне застосування, фактично вони обмежували імпорт виробленого у Франції лікеру, чим розподіляли спільний ринок через різні традиції, які існували в обох країнах. У своєму рішенні Суд ЄС, застосувавши формулу Дассонвіль, відкинув аргументи німецького уряду, який посилався на необхідність захисту здоров'я громадян, конкуренції та прав споживачів для виправдання таких вимог. Суд ЄС констатував порушення ст. 28 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 34 ДФЄС) і зазначив, що у разі відсутності однакових стандартів щодо виробництва та продажу спиртних напоїв країни-члени ЄС самостійно регулюють усі питання, що виникають при виробництві та продажу алкогольних напоїв на їхніх територіях

Рішення Суду ЄС у справі Кассіс визначило два важливих принципи вільного руху товарів на внутрішньому ринку ЄС.

1. полягає у тому, що перешкоди для доступу товарів, вироблених в одній з держав-членів, на ринок іншої держави-члена у формі закону можуть бути запроваджені лише на підставі обов'язкових вимог, які встановлюються Судом ЄС

2. принцип Кассіс стосується взаємного визнання національних стандартів (технічних норм): якщо товари виробляються і продаються у будь-якій державі-члені на законних підставах, не існує переконливих причин для обмеження їх доступу на ринки інших держав-членів.

Одним із прикладів застосування формули Кассіс є справа 178/84 Commission v. Germany [1987], в якій ішлося про застосування німецьких законів щодо якості пива ("Закон про чистоту пива"). Його норми були спрямовані на забезпечення високої якості німецького пива і вимагали, щоб напої, які мають право використовувати назву "пиво", містили чотири інгредієнти: ячмінь, хміль, дріжджі та воду.

Стаття 35 ДФЄС наголошує: "Кількісні обмеження на експорт, а також будь-які еквівалентні їм заходи забороняються між державами-членами". Проте у справі 15/79 [1979] Суд ЄС установив, що на відміну від ст. 28 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині ст. 34 ДФЄС), ст. 29 (нині - ст. 35 ДФЄС) застосовується, лише коли йдеться про заходи різного (вибіркового) застосування

Винятки із заборон, встановлених статтями 34 і 35 ДФЄС

Стаття 36 містить перелік підстав, які дозволяють подолати заборони, встановлені у статтях 34 та 35 ДФЄС. У ній зазначено, що "положення статей 34 та 35 не перешкоджають застосуванню заборон чи обмежень на імпорт, експорт і транзит товарів відповідно до принципів суспільної моралі, публічного порядку та державної безпеки; захисту здоров'я та життя людей, тварин чи рослин; захисту національних багатств, які мають художню, історичну чи археологічну цінність; захисту промислової і комерційної власності. Такі заборони чи обмеження не є, однак, засобом дискримінації чи прихованого обмеження в торгівлі між державами-членами".

З іншого боку, ч. 2 ст. 36 містить застереження про необхідність об'єктивного обґрунтування при спробі захистити вітчизняного виробника.

Щодо вимог захисту суспільної моралі показовою є справа 34/79 Henn and Derby 11979], яка стосувалася імпорту до Великої Британії порнографічних матеріалів з Нідерландів. Суд ЄС підтримав позицію Великої Британії, митне законодавство якої забороняло ввезення до країни товарів, що мають непристойний характер, якщо вони потенційно пов'язані з "розбещенням". При цьому Суд ЄС урахував те, що у Великій Британії торгівля такою продукцією, незалежно від того, де вона виробляється, є забороненою. Тому про дискримінацію іноземних виробників не йшлося.

Застереження стосовно публічного порядку застосовуються, коли виникає необхідність захистити права, пов'язані з суверенними інтересами держави. Зокрема, у справі С-7/78 R v. Thompson йшлося про право держави карбувати монети.

Для захисту промислової і комерційної власності провідною є доктрина вичерпаних прав, яку розробив Суд ЄС. Суть: у разі виходу об'єкта права на інтелектуальну власність на внутрішній ринок наступає вичерпання права власника на його реалізацію. Тому правомірними будуть обмеження у торгівлі на підставі права на захист інтелектуальної власності лише тоді, коли товар ще не з'явився на ринку держави-члена. Суд ЄС застосував цю доктрину щодо авторських свідоцтв (справа (С-78/70 Deutsche Gramophon [1971], патентів (справа С-15/74 Centrafarm v. Sterlig Drug [1974], товарних знаків (справа С-16/74 Centrafarm v. Winthrop [1974]).

Державні монополії (ст. 37 ДФЄС)

У справі 155/73 Sacchi [1974] Суд ЄС визнав, що ст. 31 Договору про заснування Європейського співтовариства (нині - ст. 37 ДФЄС) стосується тільки торгівлі товарами. Стаття 37 має на меті не заборонити монополії як такі, а не допустити дискримінації на спільному ринку з боку державних монополій.

Державна допомога (статті 107-109 ДФЄС)

У справі 61/79 Denkavit [1980] Суд ЄС дав тлумачення державної допомоги, зазначивши, що ст. 87.1 (нині - ст. 107.1 ДФЄС) посилається на рішення країн Співтовариства, якими вони відповідно до власних економічних і соціальних цілей надають на основі односторонніх або самостійних рішень підприємствам або іншим особам ресурси або забезпечують переваги, призначені для заохочення досягнення запланованих економічних і соціальних цілей. З огляду на це державна допомога має розглядатися з функціональної точки зору як інструмент національної економічної і соціальної політики, що вимагає надання реальних і різноманітних переваг підприємствам чи особам.