3. Пряме управління державними інвестиціями

Пряме управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними і місцевими органами влади через відповідні міністерства та відомства.

На макрорівні питаннями, що стосуються державних інвес­тицій, займаються:

• Міністерство економіки України,

• Державний комітет у справах будівництва та житлової політики,

• Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

• Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

У складі міністерств та відомств функціонують відповідні відділи або управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.

Державне регулювання інвестицій визначають показники еко­номічного та соціального розвитку України, національні та регіо­нальні програми розвитку вітчизняного виробництва, державні та місцеві бюджети, в яких передбачені обсяги державного фінан­сування інвестиційної діяльності.

Державне пряме регулювання інвестиціями включає:

• прогнозування і планування обсягу державних інвестицій; визначення умов та виконання конкретних дій щодо держав­ного інвестування;

• розміщення державних замовлень та контроль за їх вико­нанням.

Обсяги державних інвестицій визначаються на основі показ­ників - індикаторів розвитку національної економіки, які визначені на основі прогнозів економічного і соціального розвитку, схем розвитку і розміщення продуктивних сил, регіонів, територій, цільових науково-технічних і комплексних програм і техніко-економічного обґрунтування доцільності таких інвестицій.

Вибір пріоритетних напрямів державного інвестування залежить від відповідних цільових комплексних галузевих і територіаль­них програм, за якими Міністерство економіки України визначає найневідкладніші завдання у сфері інвестування; першочергових завдань стабілізації економіки; розвитку соціальної інфраструктури загальнодержавного значення; соціальної політики щодо підвищення рівня життя населення.

Для пріоритетних об'єктів інвестування у соціальній сфері передбачено дві форми інвестування - за кошти бюджетних асигнувань і за кошти державного кредиту.

Обсяги державних інвестицій затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у складі державної програми економічного і соціального розвитку. До цієї програми подаються розрахунки з розподілом інвестицій за напрямами, а також їх розподіл між міністерствами та відомствами, котрі забезпечують цільове використання державних інвестицій шляхом виконання завдань державного замовлення.

Державне замовлення виступає однією з головних форм реалі­зації загальнодержавних інвестицій. Кабінет Міністрів України на конкурсних засадах розміщує державні замовлення з ураху­ванням економічних вигод.

4. Організаційно-правові методи регулювання інвестиційної діяльності

Організаційно-правові методи регулювання умов здійснення інвестиційної діяльності охоплюють:

розробку відповідного нормативного законодавства;

розробку державних норм та стандартів в інвестиційній сфері;

ліцензування інвестиційної діяльності;

державну експертизу державних програм та проектів;

антимонопольні заходи;

приватизацію і роздержавлення;

умови використання землі та інших природних ресурсів.

Створення сприятливого інвестиційного клімату і розвиток інвестиційного ринку тісно пов'язані, насамперед, з правовим регулюванням інвестиційної діяльності, яке визначає правовий статус учасників інвестування, їх права та обов'язки, загальні умови інвестування, принципи реалізації інвестиційної діяльності, напрями та пріоритетні сфери інвестування. Створення правової основи функціонування суб'єктів є однією з найважливіших економічних функцій держави в ринковій економіці. Формування правової бази передбачає прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність суб'єктів, а також контроль за їх виконанням. До правил належать закони, законодавчі та нормативні акти, які захищають права власності, визначають форми підприємництва, умови функціонування підприємств, їх взаємозв'язки між собою та з державою тощо.

Окремим напрямом державного регулювання є регулювання рин­ку цінних паперів

Окремі види інвестиційної діяльності підлягають ліцензуванню, що забезпечує відбір учасників інвестування і якісне виконання робіт. Ліцензуванню підлягають інженерно-пошукові та геолого­розвідувальні роботи, виробництво будівельних конструкцій, монтажно-пусконалагоджувальні роботи та низка інших видів робіт. Інвестори змушені отримати ще низку інших доз­волів (на користування землею, поверхневими територіальними водами, виконання підземних робіт, видобуток місцевих будіве­льних матеріалів тощо), у випадку здійснення ними реальних інвестицій.

Обов'язковому ліцензуванню підлягає випуск цінних па­перів. Такі ліцензії видає Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. НКЦПФР здійснює наступні види діяльності: регуляторну, ліцензійну, контрольно-ревізійну, підготовку та сертифікацію спеціалістів, реєстрацію емісій цінних паперів, моніторинг учасників фондового ринку.

Призначенням Національної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку (НКЦПФР) також є:

• формування та забезпечення єдиної державної політики на ринку цінних паперів, сприяння адаптації національного ринку до міжнародних стандартів;

• регулювання і контроль за випуском та обігом цінних па перів на території України;

• ліцензування професійної діяльності на ринку цінних па перів;

• реєстрація прав функціонування організаційно оформлених фондових ринків;

• реєстрація фондових бірж і позабіржових торговельно-інформаційних систем;

• встановлення порядку складання звітності та обліку операцій з цінними паперами;

• встановлення вимог і стандартів щодо розкриття інформації про стан ринку цінних паперів і здійснення професійної діяльності його учасників.

Процесу демонополізації в інвестиційній сфері і загалом в еко­номіці покликана сприяти приватизація та роздержавлення, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності через:

• різке збільшення числа дрібних інвесторів в особі громадян

• збільшення надходжень інвестицій в найбільш вигідні галузі і проекти за рахунок коштів іноземних інвесторів;

• становлення і розвиток ринку нерухомості і основних вироб­ничих фондів;

• появу і розвиток фінансових посередників.

В Україні процес приватизації контролює держава в особі Фонду державного майна України, який має регіональні від­ділення на місцях.

Фонд державного майна України (ФДМУ) було створено у 1991 р. для здійснення державної політики у сфері приватизації держмайна. Він має регіональні відділення в усіх областях України, в Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі.

Сьогодні завданнями ФДМУ є:

• сприяння структурній перебудові економіки;

• створення конкурентного середовища;

• пошук ефективного власника;

• упровадження процедур індивідуального підходу у продажу стратегічно важливих підприємств;

• забезпечення механізму поповнення державного і місцевих бюджетів.

Крім основних функцій (продаж державного майна на конкур­сах, тендерах, біржах) ФДМУ займається:

• підготовкою підприємств до приватизації шляхом урахування їхнього фінансово-майнового стану, частки в певному сегменті ринку;

• аналізом попиту потенційних покупців;

• вибором і застосуванням найбільш прийнятного способу приватизації;

• проведенням оцінки об'єктів приватизації;

• формуванням статутних фондів відкритих акціонерних товариств на основі справедливої ринкової вартості;

• проведенням фінансової реструктуризації з метою погашення заборгованостей перед державою при визначенні ціни об'єкта приватизації;

• проведенням реструктуризації підприємств;

• контролем за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а у разі невиконання — роботою з повернення пакета акцій у державну власність.

Регулюючу роль в інвестиційній діяльності відіграє експертиза інвестиційних програм і проектів. Обов'язковій державній експер­тизі у повному обсязі підлягають інвестиційні програми і проекти, що здійснюються за рахунок коштів державних та місцевих бюд­жетів, зокрема проекти будівництва. Інвестиції з інших джерел підлягають експертизі з питань дотримання економічного законодавства та санітарно-гігієнічних вимог. Порядок здійснення експертизи визначає Кабінет Міністрів України.

Метою проведення експертизи проектів будівництва є визначення якості проектних рішень шляхом виявлення відхилень від вимог до міцності, надійності та довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі до доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, охорони праці, екології, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, енергозбереження і енергоефективності, кошторисної частини проекту будівництва. Експертиза є завершальним етапом розроблення проектів будівництва.

Експертизу проводять експертні організації незалежно від форми власності, що відповідають критеріям, визначеним Мінрегіоном. Інформація про експертні організації, які відповідають критеріям, оприлюднюється зазначеним Міністерством на його офіційному сайті. Експертна організація, яка проводить експертизу, визначається замовником будівництва. Експертизу не може проводити розробник проекту будівництва.