30. Правовий статус фізичної особи – підприємця.

Одним із особливих прав фізичної особи є її право на зайняття підприємницькою діяльністю. Зокрема, визначено, що фізична особа з повною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом (ч. 1 ст. 50 ЦК). І тому для фізичних осіб, які виявили бажання займатися підприємницькою діяльністю, введено специфічний правовий статус фізична особа — підприємець.

При цьому, фізична особа має право здійснювати підприємницьку діяльність лише за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" .

Специфічність правового статусу фізичної особи — підприємця полягає в тому, що до її підприємницької діяльності застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Щодо відповідальності фізичної особи — підприємця, то за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, вона відповідає всім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Якщо ж фізична особа не спроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов’язані зі здійсненням нею підприємницької діяльності, то її може бути визнано банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

31. Цивільно-правові питання опіки.

Під опікою слід розуміти правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі встановленням опіки , здійсненням функцій опіки і припиненням опіки.

Інститут опіки носить комплексний характер. Його норми носять як сімейно-правовий, так і цивільно-правовий характер, а також адміністративно-правовий характер, тобто регулюють відносини між органами опіки, з одного боку, і опікунами – з іншого.

У зв'язку з цим загальні положення про опіку перенесені до Цивільного кодексу України, (ст.ст. 55 - 79). У Сімейному кодексі залишені лише норми про опіку над дітьми, які позбавлені батьківського піклування (ст.ст. 243 - 251).

Опіка - це правові форми захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх осіб, які залишилися без батьківського піклування.

Встановлення опіки здійснюється органами опіки і піклування і, в окремих випадках, судом. Перелік органів опіки і піклування передбачено п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки і піклування, які затвердженні Державним комітетом України у справах сім'ї і молоді, Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством праці і соціальної політики України 25 травня 1999 року. Згідно зазначених Правил,   опіка     установлюються   державною   адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, сільських, селищних рад.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років (малолітня).

Опікуном дитини може бути за її згодою тільки повнолітня дієздатна особа, переважно з близьких підопічному осіб. Опікуна завжди призначає орган опіки і піклування, навіть тоді, коли опіка встановлені судом.

Опікун має право і зобов'язання виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, захищати його права й інтереси.

Не може бути опікуном, особа, яка не досягла 18 років, недієздатна, позбавлена батьківських прав, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна дитини за особистою заявою, за заявою особи, над якою встановлено піклування та за заявою органу опіки та піклування у разі невиконання нею своїх обов'язків, у разі поміщення підопічного до навчального закладу або закладу охорони здоров'я.

Опіка припиняється:

1)  після   досягнення   підопічним   14   років.   У   цьому   разі   опіка автоматично перетворюється у піклування;

2)  у разі повернення підопічного на виховання батькам, на підставі рішення органу опіки і піклування;

3)  у разі смерті підопічного;

4)  у разі смерті опікуна.