Вплив людства на природу в умовах нтр і завдання географії

У системі "природа – суспільство" активною стороною є суспільство. Використовуючи природні ресурси, людство вступає у речовинно-енергетичний обмін з географічним середовищем і неминуче його змінює. Вже первісні збирачі і полювальники в тій чи іншій мірі змінювали своє природне оточення. Оволодіння вогнем, виникнення землеробства і скотарства, винайдення металургії, створення зрошувальних систем, розвиток машинної індустрії – все це означало послідовні етапи всезростаючого "тиску" людини на географічне середовище. Але найбільш різкий стрибок в історії людського впливу на природу пов’язаний з НТР.

В ту епоху індустрія подвоювала свої виробничі потужності кожні 12-14 років. З 1913 по 1974 роки (60 років) населення Землі збільшилось у 2,2 рази, а виплавка сталі зросла у 9,3 рази, виробництво азотних добрив – у 52 рази, алюмінію – у 200 разів, синтетичних смол і пластмас – у 890 разів. Лише за чверть століття наведені вище показники зросли відповідно у 1,6; 3,7; 9,3; 10 і 27,2 рази.

Для промисловості стали характерними енерго- і водоємні виробництва. Протягом першої половини 19 ст. споживання енергетичних ресурсів зросло у 3 рази, а за наступну чверть століття – ще у 3 рази, причому випереджуючими темпами зростала роль нафти і природного газу.

Якщо населення Землі зростає приблизно на 2%, то використання більшості мінеральних ресурсів і води – на 5%, а виробництво електроенергії – на 8%. За таких темпів приросту створюється реальна загроза вичерпання вже протягом найближчих десятиліть таких важливих природних ресурсів як нафта, гідроенергоресурси, більшість металів, приріст деревини. А ресурси річкового стоку можуть виявитись якісно вичерпаними.

Що стосується продовольчих ресурсів, то для повноцінного харчування населення Землі слід збільшувати продукцію рослинництва принаймні у 2-3 рази, а тваринництва – у 3-4 рази. Існує багато оптимістичних розрахунків за якими Земля може прогодувати багато мільярдів людей. Однак слід враховувати, що земельні ресурси є вичерпними і визначаються площею земної поверхні. Придатних для сільськогосподарського використання земель залишилось не так уже й багато, крім того, навряд чи раціональним є розширення орних земель за рахунок знищення лісових площ; земля потрібна також для будівництва міст, рекреації, комунікацій, гірських розробок, водосховищ та інших потреб.

Вичерпання природних ресурсів – лише одна зі сторін впливу НТП на географічне середовище. Інша, ніби зворотна, або побічна, сторона полягає в тому, що, задіюючи у виробництво величезну кількість речовини і енергії, людство викидає еквівалентну кількість відходів, викликаючи забруднення НПС.

Урбанізація – обов’язковий супутник технічного прогресу, але було б несправедливим покладати на неї всю провину за забруднення НПС. Сільське господарство також робить у це свій внесок.

Таким чином, негативні сторони техногенного впливу на природу являють собою двояку шкоду для суспільства – економічну і екологічну. Перша виражається в матеріальних втратах, тобто в безповоротному зникненні найцінніших ресурсів, а також погіршенні умов виробництва, необхідності додаткових затрат на очистку води, на використання менш якісної сировини, освоєння важкодоступних родовищ тощо.

Екологічний збиток полягає в погіршенні якостей життєвого середовища людства. Немає потреби говорити про погіршення естетичних якостей середовища у інтенсивно освоєних урбанізованих, гірсько промислових та інших районах.

Таким чином, в загальну постановку проблеми "людина і природа" НТР внесла суттєво новий аспект: вона примусила нас звернути першочергову увагу на техногенні зміни географічного середовища і на зворотній вплив зміненого НПС на людину. Зараз наука намагається знайти відповідь на питання про шляхи оптимізації людського втручання в природні процеси.

В Україні охорона природи і бережливе ставлення до природних ресурсів складають єдину частину державної політики.

Оптимізація техногенного впливу на природу – велика міждисциплінарна проблема, у рішенні якої, крім технологів, повинні брати участь економісти, соціологи, гігієністи, біологи та представники інших спеціальностей. Однак в її науковій розробці особлива роль повинна належати географії. Для цього є ряд підстав: традиційний системний (комплексний) підхід географії до явищ природи і суспільства, її "прикордонне" положення на стику природничих і суспільних наук, великий практичний досвід у дослідженні взаємовідносин людини і природи. Тому географія ближче, ніж інші науки, підійшла до розробки теоретичних основ оптимізації людського впливу на природу.

Основні принципи негативного впливу НТП на природу полягають у непрямих, або побічних, порушеннях структури геосистем, які не завжди вдається передбачити. Саме тому нерідко негативні "побічні" результати можуть з’явитися навіть як наслідки дій, зроблених з найкращою метою, спеціально з метою покращити природні умови. Людство не завжди діє всупереч природі; існує обширна сфера діяльності – меліорація, в арсенал якої входить багато методів, за допомогою яких люди намагаються викликати позитивні зміни у природному середовищі: осушення боліт, штучне зрошення, полезахисне лісорозведення тощо.

Історичний досвід свідчить, що далеко не все вдається. Поза безпосереднім, очікуваним ефектом, нерідко і тут ми отримуємо ряд непередбачуваних і небажаних наслідків. Із штучним зрошенням часто пов’язане підвищення рівня ґрунтових вод, засолення, руйнування грунтів, заболочування; осушування боліт іноді призводить до виснаження джерел, обміління рік, пересушування сусідніх територій; навіть лісосмуги поряд з безсумнівним позитивним ефектом затіняють і висушують прилеглі ділянки, накопичують сніг, дають притулок шкідникам і бур’янам.

Але це не означає, що треба відмовитись від меліорації, але вона повинна базуватись на гарному знанні структури і функціонування геосистем. Порушення тієї чи іншої ланки може викликати "перебої у роботі" всієї системи, а звідси і різного роду другорядні, побічні і небажані наслідки. Саме ці другорядні наслідки найважче передбачити, і тому вони складають головну загрозу.

Відповідно, для того, щоб боротися з економічним та екологічним збитком від техногенного впливу на середовище, необхідно спочатку вияснити природу різних техногенних порушень самих геосистем.