Права, обов’язки та відповідальність аудиторів.
Аудитори і аудиторські фірми України мають право:
1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань і досвіду;
2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки і знаходяться як в замовника, так і в третіх осіб.
Треті особи, які мають в своєму розпорядженні документи відносно предмету перевірки, зобов'язані дати їх на вимогу аудитора (аудиторської фірми). Вказана вимога має бути офіційна засвідчене замовником;
3) отримувати необхідні пояснення в письмовій або усній формі від керівництва і працівників замовника;
4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб'єкта проведення контрольних оглядів, вимірів виконаних робіт, визначення якості продукції, відносно яких здійснюється перевірка документів;
5) залучати на договірних початках до участі в перевірці фахівців різного профілю.
Аудитори і аудиторські фірми зобов'язані:
1) належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству і встановленим нормативам;
2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників об виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку і звітності;
3) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту і виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, які складають предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх в своїх інтересах або на користь третіх осіб;
4) відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно чинним законодавчим актам України;
5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг і іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз.
З Ад 2011 Забороняється проведення аудиту:
1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з членами органів управління суб'єкта господарювання, що перевіряється;
2) аудитором, який має особисті майнові інтереси в суб'єкта господарювання, що перевіряється;
3) аудитором - членом органів управління, засновником або власником суб'єкта господарювання, що перевіряється;
4) аудитором - працівником суб'єкта господарювання, що перевіряється;
5) аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва суб'єкта господарювання, що перевіряється;
6) якщо розмір винагороди за надання аудиторських послуг не враховує необхідного для якісного виконання таких послуг часу, належних навичок, знань, професійної кваліфікації та ступінь відповідальності аудитора;
7) аудитором в інших випадках, за яких не забезпечуються вимоги щодо його незалежності.
Стаття 4 Аудитор
Аудитором не може бути особа, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.{ Частина п'ята статті 4 в редакції Закону N 4711-VІ ( 4711-17 ) від 17.05.2012 }
Аудитору забороняється використовувати свої повноваження з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки чи пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
{ Статтю 4 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 4711-VІ ( 4711-17 ) від 17.05.2012 }
Членам адміністративних, керівних та контролюючих органів аудиторських фірм, які не є аудиторами, а також засновникам, власникам, учасникам аудиторських фірм забороняється втручатися в практичне виконання аудиту в спосіб, що порушує незалежність аудиторів, які здійснюють аудит.
Відповідальність.
Аудиторська перевірка не є гарантією того, що фінансові звіти не містять суттєвого викривлення, оскільки отримати абсолютну впевненість неможливо. Крім цього, аудиторський висновок не гарантує майбутньої життєздатності суб'єкта господарювання, ні ефективності, ані результативності ведення справ суб'єкта господарювання управлінським персоналом. Тим часом як аудитор несе відповідальність за формування та висловлення думки стосовно фінансових звітів, відповідальність за складання та подання фінансових звітів згідно зі застосовною концептуальною основою фінансової звітності є відповідальністю управлінського персоналу суб'єкта господарювання при здійсненні нагляду особами, яким довірено найвище управління. Аудит фінансових звітів не позбавляє управлінський персонал або найвищий управлінський персонал від їхньої відповідальності.
Відповідальність аудитора наступає у разі неякісного виконання своїх обов’язків. За навмисне приховування істини з власних інтересів та видачу позитивного висновку, що потягло за собою заподіяння шкоди аудитор може нести кримінальну відповідальність.
За неналежне виконання аудитором своїх професійних обов’язків він несе відповідальність перед органами, що дали право на заняття аудиторською діяльністю. АПУ вирішує міру цієї відповідальності. АПУ можуть бути застосовані стягнення у вигляді попередження, припинення дії сертифіката на строк до 1 року або анулювання сертифіката.
За неналежне виконання своїх обов’язків перед аудиторською фірмою, в який працює – за нормами трудового права.
Перед клієнтами та третіми особами аудитор несе цивільну відповідальність в вигляді матеріального відшкодування в межах завданих збитків, визначену у договорі у відповідності з діючим законодавством. Розмір майнової відповідальності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини. Всі спори майнового характеру між аудиторською фірмою і замовником вирішуються у встановленому порядку з дотриманням вимог чинного законодавства.
Метою завдання з надання обґрунтованої впевненості
є зменшення ризику завдання з надання впевненості
до прийнятно низького рівня в обставинах завдання
як основи для позитивної форми висновку практика.
Тобто, аудитор висловлює високий, але не абсолютний
Рівен впевненості в тексті аудиторського висновку про те,
що інформація, яка пройшла аудиторську перевірку не
містить суттєвих викривлень, це так звана позитивна форма
висновку.
Метою завдання з надання обмеженої впевненості є зменшення
ризику завдання з надання впевненості до рівня, який є
прийнятним в обставинах завдання (але цей ризик є більшим,
ніж у завданні з надання обґрунтованої упевненості) як основи
для негативної форми висновку практика. Тобто аудитор в тексті
аудиторського висновку говорить про те, що під час проведення
перевірки він не отримав свідчень, які робили б підстави вважати,
що інформація, яка пройшла перевірку, містить суттєві викривлення,
це так звана негативна форма висновку.