5. Державний лад Стародавнього Китаю

У китайських джерелах не залишилося достовірних відомостей про перехід від родоплемінної організації суспільства до власне державної. Початкова історично достовірна династія Шан-Інь вже була централізованою державою з сильною верховною владою. Складається враження, що Китай завжди був державою. Це пояснюється тим, що вже за "первісного" стану Китай був великим керованим суспільством, та інститут правителів виникає тут дуже рано. Всім легендарним "досконаломудрим" правителям Китаю притаманні магічні ритуальні функції: вони мають забезпечити сприятливий контакт із вищими силами, сприяти за допомогою ритуалів гармонії серед людей та у всій Світобудові.

В епоху Шан-Інь правитель обирався у середовищі свого вузького клану (ванцзу), поділеного на дві екзогамні групи, пов'язані між собою шлюбними союзами. Наділення клану правителів магічними (а цебто й управлінськими) функціями було типовим для давнини явищем. Таким кланом правителів ставав старший рід (точніше, старша дуально-ролова група), від якого відбруньковувалися нові молодші родові групи. Нерідко обранню передувало випробовування того, кого обирали. Так, легендарний Яо призначає своїм наступником "простолюдина" Шуня лише після ряду випробувань, до числа яких входив пошук виходу з гірського лісу. Випробування мало підтвердити наявність у того, кого обирали, тієї самої магічної сили, якою мав володіти священний цар. Китай - Піднебесна імперія. Його захищає безособистісне Небо. "Проекція" Неба на квадратну (!) землю складає коло - це і є Піднебесна - цивілізований світ. Не охоплені проекцією Неба кути квадрата населені варварськими народами, що оточують Піднебесну. Влада Неба на землі представлена Сином Неба - імператором. Як і в усіх стародавніх суспільствах, у Стародавньому Китаї все суспільне життя буде сакралізоване, в тому числі публічна влада. Правитель - Ван виступає спочатку в ролі "священного царя". Управляти Піднебесною як "священним царем" правитель може лише остільки, оскільки він наділений внутрішньою магічною силою "Де", що дарується правителю Небом як винагорода за чесноти або притаманна йому з початку в результаті чудесного зачаття, в якому беруть участь неземні сили.

Починаючи з епохи Чжоу, в Китаї встановлюється престолонаслідування за принципом першородства: престол унаслідується старшим сином. Але цей принцип затверджується не одразу. Принцип першородства в престолонаслідуванні було закріплено в особливій "Угоді" імператора Гао-цзу, засновника династії Хань, з представниками аристократії. Отже, в період Шан-Інь правитель виступає в іпостасі "священного царя". Період Чжоу привносить в цей культ шаманський та військовий елементи. У період Чунь цю - "Весни та осені" - поступово відбувається десакралізація влади й виникає необхідність у нових її обґрунтуваннях. Ці обґрунтування були представлені вченнями конфуціанства, даосизму та легізму.

Небо є уособленням світової стабільності та Порядку. Небо посилає Порядок на землю через свого "медіума" на землі - імператора. Останній поширює цю благодать на всіх людей через імператорський державний апарат. Сувора ієрархія держави забезпечує Порядок серед людей. Кінцевою ланкою цієї ієрархії є родина, в якій також царює ієрархія, що очолюється головою родини. Небо-Сип Неба-його міністри-підлеглі міністрам ранжируванні начальники-голова родини-за таким ланцюгом сходить на людей благодать Неба - Порядок та Гармонія. Зверху сходять батьківська любов та піклування про тих, хто стоїть нижче, знизу - синовня шанобливість до старших. Порушення цього встановленого Небом Порядку, нешанобливість до старших - найбільше нещастя та найтяжчий злочин.

Протягом майже чотирьох тисяч років історії структура держави і державного апарату Китаю, звичайно, змінювалася. Однак у цілому принципи державного ладу, управління залишалися незмінними. Китай був надзвичайно "одержавленим" суспільством з розгалуженою системою ранжированого чиновництва. На верхівці рангової системи перебували імператор, поділені на ранги його численні родичі, дружини, наложниці, слуги; поділені на ранги урядові заклади та все чиновництво.

Центром імперії є Палац. Це особливий замкнений світ із суворо ранжированими мешканцями та панування Ритуалу, якому підкорені всі - від імператора до останнього слуги.

У розпорядженні Шаншушена знаходилися галузеві палати: рангів та чинів, подвірна палата, палата церемоній, управління справами, військова палата, палата покарань, палата громадських робіт.

Центральним апаратом Шаншушена був Душен. Безпосередньо при імператорі знаходилися імператорська канцелярія (Меньсяшен), а також імператорський секретаріат (Джуншушен). У розпорядженні Шаншушена були палацові служби:

- бібліотечний департамент (Міншушен), де зберігалися документи, книги, рукописи, карти;

- департамент внутрішньо-палацового забезпечення (Дяньчжу-шен) - забезпечення харчування, гардероб, екіпаж, медичне обслуговування;

- департамент внутрішнього обслуговування (Нейшишен) палацові раї, палацові жінки, скарбниці та ін.;

- цензорська колегія (Юйшитай) - головний контрольно-ревізійний орган уряду.

Далі йшли дев'ять управлінь:

1) управління імператорських жертвопринесень;

2) управління імператорських банкетів;

3) управління імператорських регалій;

4) управління імператорської родини - облік членів імператорського роду, їх народжень, смертей, точне визначення ступенів спорідненості;

5) управління імператорських екіпажів - стайні, скотарство, паланкіни;

6) юридичне управління;

7) церемоніальне управління - дипломатичні прийоми (гості з-за кордону, збирання інформації про сусідні країни, похорони вищих чиновників);

8) сільськогосподарське управління;

9) управління скарбниць.

Далі за адміністративною ієрархією йшли п'ять директоратів:

1) директорат синів країни (відав підготуванням молодих кадрів для державної служби);

2) директорат імператорських майстерень;

3) директорат будівельних робіт;

4) директорат окружних майстерень;

5) директорат річного контролю.

Місцеве управління було зосереджено в округах (чжоу) та уїздах (сянь), куди чиновників призначали з центру.

У дрібніших територіальних підрозділах чиновників призначало уїзне начальство з "поважних" місцевих жителів. Крім того, територія держави була поділена на військові округи (чжень), прикордонні зони (шу) та різного роду губернаторства.

Організація державної служби Китаю була розроблена найретельнішим чином та являла собою величезну суворо ранжирувану чиновницьку систему. Становище державного службовця визначалося службовою посадою; почесною посадою; нагородною посадою; титулом знатності.

Висоту посад і титулів вимірювали рангами. Ранг був універсальним мірилом становища людини в китайському суспільство. Лише ним визначалися правове та економічне становище людини в державі. На ранги поділялися члени імператорської родини, дружини та наложниці імператора, служивий народ.

У державному апараті шкала основних посад поділялася на 30 розрядів (цзе), які зводилися у дев'ять рангів - пінь. Кожний ранг поділявся на основний - чжен та наступний - цун. Отримання рангу та потім домагання посади проходили у три шляхи:

1) висунення на службу;

2) завдяки родинній "тіні" (інститут "тіні" у китайців означав стан спорідненості зі знатною людиною, від чого залежало становище людини в усіх сферах соціального життя: ранг, посада, привілеї в суді);

3) найпрестижніший шлях - складання іспитів на вчені ступені: сюцай, "цзюй-чжень" та "цзіньши". Іспити проводилися в столиці та були дуже нелегкими.

Але той, хто успішно склав іспити, гарантовано отримував посаду та пов'язані з нею привілеї. Посади були трьох видів: службові (чжи-шигуань), почесні (саньгуань) та нагородні (сюньгуань) і, крім того, поділялися на основні (людей) та допоміжні (лювай). До останніх належали переписувачі, воротарі, підсобний персонал. Основні посади поділялися на 30 розрядів (це) та зводилися у 10 рангів, кожний з яких поділявся на основний (чжен) та наступний (цун). З четвертого і до дев'ятого ранги, і основний, і наступний, поділялися на вищий (шан) та нижчий (ся).

Посада та ранг мали суттєві відмінності. Посада вказувала на посадові функції чиновника, ранг - на його суспільний стан, матеріальну забезпеченість, правове становище. Від рангу залежали розмір жалування, привілеї, спосіб життя, одяг, прикраси; ранг з усіма його привілеями зберігався й після служби. Почесні посади не тягли за собою жодних службових обов'язків, давалися за послуги, не оплачувалися як реальні. Нагородні посади давалися лише за військові заслуги, їх могли отримати і солдати-простолюдини. Ці посади також не тягли за собою жодних обов'язків та були підставою для присвоєння рангів. Ранги, титули знатності та "тіні", що вони надавали, ретельно регламентувалися. Вся рангова система поширювалася також на палацових жінок, але їх титули не успадковувалися і були похідними від рангів родичів-чоловіків. Діяльність чиновників ретельно контролювалася. Щороку вони отримували від своїх начальників атестації у рамках "чотирьох гідностей" та "двадцяти семи досконалостей". Від атестації залежали просування по службі та розмір жалування.