3.1.4.7 Ліпоєва кислота

Ліпоєва кислота (1,2-дитіолан-3-валеріанова) існує в окисленій (-S-S-) і відновленій (SH-) формах, завдяки чому реалізуються її коферментні функції. Зокрема, ліпоєва кислота відіграє незамінну роль в окислюванні й переносі ацильних груп у складі багатокомпонентних ферментних систем. Основна її функція – пряма участь в окисному декарбоксилюванні в тканинах α-кетокислот (піровиноградної та α-кетоглутарової. Ліпоєва кислота служить простетичною групою поряд з тіамінпірофосфатом і КоА складної мультиферментної піруват- і кетоглутарат-дегідрогеназної систем.

Відомості про механізми біосинтезу ліпоєвої кислоти не тільки в тканинах тварин, але й у рослинах і у мікроорганізмів відсутні.

3.1.4.8 Холін

З а структурою холін являє собою аміноетиловий спирт, що містить в атомі азоту три метильні групи:

Добре розчинний у воді й спирті. В організмі тварин синтезується не вільний холін, а холін у складі фосфоліпідів. Донорами метильних груп є метионін (у складі S-аденозилметіоніну) або серин і гліцин (при синтезі метильних груп). Внаслідок цього при білковій недостатності, що у свою чергу може бути пов'язана з дефіцитом білка в їжі або недостатності ендогенного походження, розвиваються симптоми холінової недостатності: жирова інфільтрація печінки, геморагічна дистрофія нирок, порушення процесу згортання крові (порушення синтезу V фактора згортання – проакцелеріну) та ін.

Відомості про механізм дії холіну свідчать, що він є насамперед складовою частиною біологічно активного ацетилхоліну - медіатора нервового імпульсу. Крім того, холін бере участь у реакціях трансметилювання при біосинтезі метіоніну, пуринових і піримідинових нуклеотидів, фосфоліпідів і т.д.

Основними джерелами холіну для людини є печінка, нирки, м'ясо, рибні продукти, капуста. Про потреби людини в холіні точних даних немає. У значній мірі вони визначаються забезпеченістю організму харчовим білком, вітаміном В12 і фолієвою кислотою.

3.1.4.9 Вітамін F

Так називають групу незамінних ненасичених жирних кислот (лінолеву, ліноленову та арахідонову), які містяться в горіховій, соняшниковій і льняній оліях. Біологічна активність арахідонової кислоти в 2-3 рази вище активності ліноленової і лінолевої кислот. Добова потреба організму у вітаміні F, якщо в їжі досить піридоксину, задовольняється 15 – 20 г соняшникової олії. Вітамін F бере участь у перетворенні ефірів холестерину та нерозчинних жирних кислот в розчинні сполуки, які легко виводяться з організму. Кількість холестерину в крові при цьому знижується. Підсилює ліпотропний ефект холіну. Позитивно впливає на обмін вітамінів B1, B6, С та ін. Ненасичені жирні кислоти збільшують стійкість і еластичність кровоносних судин, посилюють несприйнятливість організму до деяких інфекцій. Проникаючи через епідерміс, вітамін F збільшує його мітотичну активність і регенеративну здатність, покращує крово- і лімфообіг. У результаті зменшуються сухість шкіри, кількість зморшок, підвищується еластичність і тургор шкіри. При нестачі вітаміну F в організмі розвивається сухість шкіри, волосся стає ламким і випадає, виникають атрофічні зміни нігтів. Вітамін F показаний при екземі, псоріазі, себореї, випаданні волосся, трофічних виразках, нейродерміті, свербінні вульви і дерматозах з підвищеним вмістом холестерину в крові, фурункульозі, вугровій висипці, молочниці, строфулюсі (дитячому свербці).