Національний університет біоресурсів і природокористування України

ННІ ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції

тваринництва

Факультет ветеринарної медицини

Кафедра біохімії тварин, якості і безпеки сільськогосподарської продукції

імені акад. М.Ф. Гулого

Болотова Олександра Петрівна

Курсова робота

З дисципліни ”Клінічна біохімія”

на тему:

“Методи визначення імунодефіцит них захворювань у тварин“

шифр групи: 4курс 1 група

спеціальність:8.130501 – ветеринарна медицина

Науковий керівник________________

Київ – 2013

План

Вступ ………..……………………………............................................................3

Розділ 1.Основні складові імунної системи та характеристика імунодефіцитів………………………………………………………………...…4

1.1.Імунодефіцит………………………………………………………………...6Розділ 2.Лабораторна діагностика імунодефіцитів………………………………….……………………………...10

2.1 Оцінка імунологічного стану організму………………………...……….10

2.2 Визначення загальної кількості лейкоцитів (лейкоцитарна формула)………………………………………………………………………..11

2.3 Оцінка фагоцитозу……………………………………………………......12

2.4 Визначення Т-клітинних дефіцитів……………………………………...13

2.5 Визначення В-клітинних дефіцитів……………………………………...14

2.6 Визначення кількості імуноглобулінів…………………………………..15

2.7 Визначення кількості та функціональної активності комплементу…...16

2.8 Діагностика деяких імунодефіцитів тварин……………………………..17

2.9. Сучасні методи вивчення порушень функціональної активності імунної системи………………………………………………………….…….17

Висновки…………………..…………………………………………………...19

Список використаної літератури……………………………………...……...20

Додатки…………………………………………………………………………21

ВСТУП

Проблема імунодефіцитних станів надзвичайно актуальна у наш час для

лікарів як гуманної, так і ветеринарної медицини. Патології імунної системи створюють складності в лікуванні хвороб, призводять до зниження продуктивності або самі стають причиною захворювання. Метою цієї курсової роботи є огляд сучасних методів діагностики імунодефіцитних станів, вивчення суті цих методів, розгляд доцільності їх застосування у ветеринарній медицині.

Імунна система хребетних сформувалась у процесі еволюції як захист від чужорідних агентів екзогенної та ендогенної природи. Ці функції здійснюються спеціалізованими клітинами організму – лімфоцитами, макрофагами та їх похідними, лейкоцитами, та лімфоїдними органами – лімфатичними вузлами, тимусом, селезінкою, пеєровими бляшками.

Розділ 1 Основні складові імунної системи та характеристика імунодефіцитів

До клітин імунної системи належать [Додаток А]:

Лімфоцити – велика група клітин, що забезпечує здатність організму відповідати практично на любий антиген, завдяки спеціальним антиген - чутливим рецепторам, розташованим на їх поверхні. Лімфоцити утворюються із стовбурових клітин кісткового мозку, подальший розвиток і диференціювання відбувається у тимусі або фабрицієвій бурсі (птахи).В залежності від цього розрізняють два основних класи лімфоцитів: В-лімфоцити, які є попередниками антиген-синтезуючих клітин, і Т-лімфоцити, які є основою клітинного імунітету. Окрім цих двох видів лімфоцитів існують природні кілери, здатні вбивати деякі пухлинні клітини (ПК-клітини), і так звані нульові клітини, або К-клітини, які не несуть на собі маркерів Т- або В-лімфоцитів.

Субпопуляції В-клітин. У дослідах із мишами було встановлено, що існує дві субпопуляції В-клітин. Клітини першої субпопуляції несуть на своїй поверхні антиген Lyb5+. Вважають, що ці клітини відіграють роль у відповіді на розчинні полісахариди, типу капсульних полісахаридів. В-клітини другої субпопуляції мають поверхневий антиген Lyb5- і забезпечують відповідь на розчинні антигени, багато клітинних антигенів і деякі речовини, типу бактеріального ліпополісахариду. Враховуючи функціональні можливості, В-клітини поділяються на В-хелпери, які презентують антиген Т-клітинам, В-супресори, що приймають участь у формуванні імунної відповіді, В-кілери, які здійснюють антитіло залежний цитоліз клітин-мішеней, і В-клітини імунної пам’яті. Зрілі В-клітини мають на своїй поверхні зв’язані з мембраною імуноглобулінові рецептори, які розпізнають конкретні антигени і взаємодіють з іншими імунокомпетентними клітинами, а також рецептори до різних медіаторів і гормонів.

Субпопуляції Т-клітин утворюються в тимусі. Розрізняють Т-халпери, які відносять до регуляторних допоміжних клітин, що стимулюють В-лімфоцити до проліферації да диференціювання у плазматичні клітини. Т-кілери – клітини, що розпізнають та лізують клітини, які несуть на собі чужорідні для даного організму антигени. Т-ампліфайєри (Т-Т хелпери), клітини, що посилюють імунну відповідь в рамках субпопуляції Т-лімфоцитів. Т-супресори – клітини, що обмежують імунну відповідь на антигени, а також запобігають виникненю аутоімунних захворювань. Т-клітини імунної пам’яті – забезпечують імунну відповідь вторинного типу.

Макрофаги – клітини, що розвиваються із мієлопоетичної стволової клітини кісткового мозку, і в своєму розвитку проходять декілька етапів: клітини – попередники (промоноцити), циркулюючі клітини (моноцити), тканьові макрофаги. Основна функція макрофагів – фагоцитоз мікроорганізмів, їх переробка і презентація Т- та В- клітинам, та утворення біологічно активних речовин – інтерлейкінів-1, які активують Т-хелпери.

Нейтрофіли – гранулоцити, основна функція яких полягає у фагоцитозі чужорідних агентів у осередку запалення. Мають менший період життя і меншу фагоцитарну можливість, ніж макрофаги. Збільшення їх кільості в крові та поява молодих і незрілих форм свідчить про наявність запального процесу. Зниження кількості та (або) фагоцитарної активності нейтрофілів свідчить про наявність імунодефіциитного стану.

Лімфоїдні органи і тканини імунної системи – виконують функцію регуляції взаємодії різних класів лімфоцитів, забезпечує максимальну ефективність клітинних взаємодій, збирає та концентрує популяції антигенспецифічних лімфоцитів та інші функції. Лимфоїдна система представлена первинними (центральними) органами – кістковий мозок, тимус фабрицієва сумка, і вторинними (периферичними) – лімфатичні вузли, селезінка, пейєрові бляшки і кров.

Окрім клітинних компонентів імунної системи (клітинного імунітету) існує гуморальний імунітет, представлений імуноглобулінами, системою комплементу, інтерлейкінами та інтерфероном.

Імуноглобуліни. Антитіла (імуноглобуліни) утворюють один із основних класів білків у плазмі крові, складаючи приблизно 20% сумарного білка плазми крові.

Молекула імуноглобуліну має Y-подібну форму і складається з двох ідентичних важких(Н) і двох ідентичних легких( L) ланцюгів. Частини ланцюгів утворюють антигензв’язуючі ділянки, що вступають в контакт з відповідними детермінантами антигену. Існує п’ять класів імуноглобулінів: IgG, IgM, IgA, IgE, IgD, які мають різні Н-ланцюги. Ділянки Н-ланцюгів формують Fc-область, що визначає біологічні властивості кожного класу імуноглобулінів.

IgG – є основним класом імуноглобулінів, що знаходяться в крові і синтезуються при вторинній імунній відповіді. Також Fc-область IgG активує комплемент шляхом зв’язування з першим компонентом його системи.

IgM – основний клас імуноглобулінів, що синтезуються на ранніх стадіях первинної імунної відповіді. Функціонально п’ятивалентний, має виражену здатність до до аглютинації, преципітації, лізису антигенів а також зв’язування комплементу.

IgA – це основний клас антитіл, що міститься в секретах і відіграє головну роль у захисті слизових оболонок від вірусів. Також він зменшує адгезію бактерій і вірусів на поверхні епітеліальних клітин, а в комплексі з лізоцимом може активувати систему комплементу.

IgE- антитіла відповідні за клінічні прояви алергічних реакцій і має важливе значенняу активації механізмів захисту від паразитів. Припускається, що цей імуноглобулін робить область запалення більш доступною для лейкоцитів, антитіл і компонентів комплементу.

Функція IgD – невідома. Вони виявляються, головним чином, у вигляді антигенних рецепторів на цитоплазматичній мембрані деяких В-лімфоцитів. Є дані про направленість цих антитіл до хронічно присутніх в крові антигенів.

Комплемент представляє собою складну систему із 11 сироваткових білків, активність яких регулюється великою кількістю факторів і є основою захисних сил організму. Комплемент є важливим елементом системи резистентності, а також ефективною ланкою гуморального імунітету за рахунок своїх ліричних та опсонічних компонентів. Існує прямий функціональний зв’язок між системою комплемента фагоцитарною системою, оскільки пряме або опосередковане через антитіла зв’язування компонентів комплементу є необхідною умовою фагоцитозу.

Усі компоненти імунної системи знаходяться у тісному взаємозв’язку. Лише за умови чіткого функціонування всіх ланок можлива адекватна імунна відповідь організму на дію патогенних чинників.

1.1. Імунодефіцит – це зниження функціональної активності основних компонентів імунної системи, що веде до порушення захисту організму від мікробів і проявляється підвищенням інфекційної захворюваності. Імунодефіцити поділяються на первинні та вторинні.

Первинні імунодефіцити (ПІД) – це вроджені порушення імунної системи, пов'язані з генетичними дефектами одного або декількох компонентів імунної системи, а саме: комплементу, фагоцитозу, гуморального та клітинного імунітету. Спільною рисою всіх видів вад є наявність рецидивуючих хронічних інфекцій, що вражають різні органи і тканини і, як правило, викликаних умовно-патогенними мікроорганізмами, тобто низьковірулентною флорою. ПІД часто бувають асоційованими з анатомічними і функціональними порушеннями інших систем організму і мають деякі характерні риси, що дозволяє встановити попередній діагноз без лабораторно-імунологічного обстеження. До найбільш поширених та добре відомих у ветеринарії первинних імунодефіцитів належать:

- комбінований імунодефіцит арабських лошат – генетичне захворювання, що успадковується за аутосомно-рецесивним типом і характеризується повною відсутністю зрілих Т- та В- лімфоцитів;

- комбінований імунодефіцит собак породи басет-хаунд та аглобулінмія коней – генетичні захворювання, зчеплені з Х-хромосомою; хворіють лише самці, захворювання пов’язано з дефектом Т- і В- клітин;

- летальна ознака А-46 у чорно-рябих датських корів, летальний акродерматит у собак породи бультер’єр – аутосомно-рецесивний дефект, пов’язаний зі зменшенням кількості та активності Т- лімфоцитів;

- гіпоплазія тимусу у собак породи веймаранер;

- хвороба Чедіак-Хігаші (хвороба алеутських норок) – аутосомно-рецесивний дефект нейтрофілів, та ін.

Лабораторно-імунологічне обстеження проводиться з метою ідентифікації конкретного порушення імунної системи та підтвердження клінічного діагнозу. У хворого з підозрою на ПІД слід детально досліджувати функціональну активність фагоцитів та Т- і В-систем імунітету.

Вторинні імунодефіцити (ВІД)

Під вторинними імунодефіцитами розуміють такі порушення імунної системи, які розвиваються в пізньому постнатальному періоді або у дорослих і, як прийнято вважати, не є результатом якогось генетичного дефекту. Серед ВІД умовно виділяють три форми: набуту, індуковану і спонтанну.

Найбільш яскравим прикладом першої форми є синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД), що розвивається в результаті ураження лімфоїдної тканини відповідним вірусом.

Індуковані ВІД – це такі стани, виникнення яких пов'язане з певною конкретною причиною: рентгенівське опромінення, застосування кортикостероїдів, цітостатиків, травми і хірургічні операції, а також вторинні порушення імунітету, що виникли на фоні основного захворювання (діабет, захворювання нирок і печінки, злоякісні процеси і т.д.). Індуковані форми ВІД, як правіло, є транзиторними, і при усуненні причини їх виникнення в більшості випадків відбувається повне відновлення імунітету.

На відміну від індукованої, спонтанна форма ВІД характеризується відсутністю явної причини, що викликає порушення імунологічної реактивності. Так само як і при ПІД, ця форма імунодефіциту проявляється у вигляді хронічних, рецидивуючих, інфекційно-запальних процесів бронхо-легеневого апарату і навколоносових додаткових пазух, урогенітального і шлунково-кишкового трактів, очей, шкіри і м’яких тканин, що викликаються, як і ПІД, опортуністичними або умовно-патогенними мікроорганізмами з атиповими біологічними властивостями і часто з наявністю множинної стійкості до антибіотиків. У кількісному відношенні спонтанна форма є домінуючою формою ВІД.