4.3.4. Методи створення електронних карт

Цифрування карт – відносно недорогий спосіб отримання цифрових даних, до того ж не потребуючий, порівняно з іншими методами, великих витрат часу. Основним методом створення електронних карт є математико-картографічне моделювання змісту, навантаження та умовних знаків з використанням візуальної оцінки отриманого зображення.

Зазвичай, паперові топографічні карти є майже на всю територію країни, і за допомогою їх цифрування можна отримати майже всю необхідну інформацію. Разом з тим, треба пам’ятати, що дані про висоту рельєфу, отримані шляхом цифрування ізогіпс, менш надійні, на відміну від даних точкової геодезичної зйомки.

Оцифровані ізогіпси можна відтворити в ГІС, але для їх практичного використання необхідно виконати цілий ряд процедур по перетворенню даних в формат нерегулярної тріангуляційної мережі (TIN) або цифрової моделі рельєфу (ЦМР).

Для цифрування карт використовується пристрій, котрий називається дигітайзером. В останній час, роль цих пристроїв помітно знизилась, через тотальне використання сканерів і постійно зростаючу кількість готових цифрових даних, котрі постачаються державними і комерційними організаціями.

Дигітайзер представляє собою подобу стільниці або кульману, до якого приєднаний курсор. Курсор дигітайзера, це пристрій, схожий на комп’ютерну мишу у комплекті з кнопками і лінзою з перехрестям. Цифрування відбуваються після закріплення паперової карти і обведенням вздовж ліній карти за допомогою курсору з перехрестям на лінзі.

Дигітайзери розрізняються по розміру і розрізнюваності, котра зазвичай складає 0, 025 мм. Вони повинні відповідати певним технічним вимогам до стабільності роботи, точності і повторюваності результатів цифрування і припустимій величині перекручувань.

Інший спосіб перетворення паперових карт в цифровий формат полягає у використанні сканера з наступною векторизацією отриманих даних. Цей спосіб часто називають растровим, або швидким цифруванням. За допомогою цього методу можна виконати цифрування великої кількості карт за відносно короткий проміжок часу, причому вартість такої роботи буде порівняна з вартістю цифрування традиційними методами. Після сканування карти потрібно виконати ще певну роботу, пов’язану з розподілом даних на тематичні шари, виділенням лінійних об’єктів, реконструкцією відсутніх сегментів і т. ін. Спочатку растрове зображення, отримане після сканування, перетворюють у векторне. Це необхідно для визначення топології шарів, а значить і таких понять як близькість, зв’язність та вкладеність, а також для того, щоб пов’язати просторові об’єктів з їх атрибутами.

Як і дигітайзери, сканери повинні відповідати певним технічним вимогам до розрізнюваності, точності, розмірів полів сканування, вихідному формату файлів і функціональним можливостям програмного забезпечення.

Підводячи підсумок сказаному, можна стверджувати, що технологія створення електронних карт залежить від їх вигляду; вимог, що пред'являються до їх точності, змісту і умовних знаків; вихідних картографічних даних; знімків; структур вхідних та вихідних інформаційних масивів.