Список рекомендованої літератури:

1. Богуславский М. М. Международное частное право. — М.: Международные отношения, 1994;

2. Скаридов А. С. Международное частное право: Учеб. по- собие. — Санкт-Петербург: изд-во Михайлова «Полиус», 1998;

3. Международное частное право: Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой. — М.: Проспект, 2000;

4. Кибенко Е. Р. Международное частное право: Учеб.-практ. пособие. — Харьков: Эспада, 2003;

5. Фединяк Г. С, Фединяк Л. С. Міжнародне приватне пра- во: ПІдручник. — К.: Атіка, 2003.

6. Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Підруч. для студ. вищ. навч. зал. - К.: Концерн "Видавничий дім "Ін Юре", 2004. - 528с.

7. Міжнародне приватне право: Навч.посібник/ За ред. В,М.Гайворонського, В.П.Жушмана - К.:Юрінком Інтер, 2005. - 368с.

Тема 10. Зобов’язання із заподіяння шкоди

Деліктним зобов’язанням у міжнародному приватному праві є правовідношення з іноземним елементом, зміст якого полягає у праві чи обов’язку потерпілої особи вимагати в межах та способами, вказаними у нормах джерел права, відновлення чи компенсації порушених прав особою, що протиправними діяннями заподіяла шкоду потерпілому (делінквентом). Аналіз джерел права правових систем свідчить про те, що умовами виникнення зобов’язань з делікту є: 1) заподіяння шкоди особі чи майну; 2) протиправність діяння; 3) причинний зв’язок між протиправною поведінкою делінквента та заподіяною шкодою; 4) вина делінквента.

Іноді відповідальність за делікт може наставати за меншої кількості умов.

Шкода – це не тільки умова виникнення деліктного зобов’язання у будь-якій правовій системі, а й міра деліктної відповідальності. За відсутності шкоди не можна говорити про виникнення зобов’язання з делікту. Але трактування шкоди не є однозначним та абсолютно визначеним у всіх правових системах. Традиційно під шкодою розуміють несприятливі, негативні наслідки, які настають із порушенням чи зменшенням належних потерпілому майнових чи особистих немайнових прав.

Для відшкодування шкоди в більшості правових систем застосовують: відновлення попереднього стану пошкодженої речі; заміну речі аналогічною; грошову компенсацію; вчинення інших дій, що свідчили б про компенсацію шкоди, яку не можливо оцінити в грошах, скажімо, публікацією спростування інформації. У більшості держав шкода підлягає відшкодуванню повністю.

Наступною умовою виникнення зобов’язань з делікту є протиправність діяння. Вона притаманна зобов’язанням, що виникають з деліктів у всіх правових системах, і передбачається цивільним законодавством. Причому кількість нормативних актів з цього питання постійно зростає. у деяких правових системах протиправність діяння може визначатися судовою практикою, прецедентами, доктриною, звичаями, мораллю.

Протиправність може проявлятися у двох формах: дії та бездіяльності. Останнє поняття іноді передається іншим терміном (упущення). В усіх правових системах протиправний характер дій вказується безпосередньо в нормі права, або це випливає з принципів законодавства. Що ж до бездіяльності, то часто за формулювання умов деліктного зобов’язання цей термін не вживається. Проте майже всі правові системи визнають протиправну бездіяльність умовою зобов’язання. Вважається, що її протиправний характер визначається невиконанням обов’язку, покладеного на особу законом.

Чимало правових систем як вид протиправності діяння виокремлюють зловживання правом, відповідно до якого обов’язок відшкодувати шкоду виникає у випадку, якщо суб’єктивне право здійснюється саме з метою заподіяння шкоди. У багатьох національних правових системах цивільні протиправні діяння поділяються на делікти та квазіделікти (мовби делікти). В усіх державах передбачаються умови, які виключають протиправність, наприклад, крайня необхідність, необхідна оборона.

Причинний зв’язок як умову виникнення деліктного зобов’язання визнають усі національні правові системи. Але цивільне законодавство жодної з них не визначає цього поняття, його змісту й порядку встановлення. Ці питання вирішуються судовою практикою. У всіх правових системах вважається, що відшкодуванню підлягає лише така шкода, яка є причинно обумовлена протиправним діянням. Останнє

повинно викликати цю шкоду. Оскільки нерідко шкода заподіюється декількома пов’язаними між собою діяннями, дослідження судом причинно-наслідкового зв’язку між ними та шкодою часто є складним процесом. Ця складність зумовила існування кількох правових теорій причинного зв’язку. Але жодна з них не гарантує встановлення істинної причини шкоди. Останнє слово залишається за судом. Тому з мотивів відсутності причинного зв’язку нерідко відхиляються позови про відшкодування шкоди, викликаної віддаленими наслідками аварії.

Серед існуючих теорій на судову практику більшості національних правових систем суттєво впливають теорії еквівалентного та адекватного причинного зв’язку. Відповідно до теорії еквівалентності протиправна дія повинна бути обов’язковою умовою заподіяння шкоди, і в разі її відсутності шкода не настає. Згідно з теорією адекватного причинного зв’язку такий зв’язок констатується, якщо протиправна дія суттєво збільшує можливість настання шкідливих наслідків. Застосування кожної з цих теорій приводить до різних практичних результатів. Друга теорія більше поширена в судовій практиці держав.

Вина у більшості правових систем вважається суб’єктивною умовою деліктного зобов’язання й виражає психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її результатів. Це найскладніше й недостатньо вивчене поняття у вказаному зобов’язанні, до того ж не завжди обов’язкове для настання відповідальності за делікт. Тому дедалі частіше законодавством правових систем передбачається принцип безвинної відповідальності. Мова йде про закони стосовно відшкодування шкоди, викликаної використанням ядерної енергії, автотранспортних засобів, проведенням гірничих робіт тощо.

Питання до семінару:

1. Умови настання деліктного зобовяязання у міжнародному приватному праві.

2. Колізійне регулювання деліктних зобов’язань з іноземним елементом у національному праві.

Завдання для самоконтролю:

1. Стосовно нерухомого майна законодавство, судова практика, доктрина багатьох

держав, свідчить, що право власності регулюється законом:

а) місця проживання власника

б) громадянства власника

в) місцезнаходження речі

2. Відповідно до загально-правової концепції шлюб може вважатися:

а) цивільно-правовою угодою

б) різновидом партнерства

в) добровільним союзом чоловіка й жінки

3. Умови реєстрації шлюбу поділяються на:

а) релігійні та правові

б) обов’язкові та необов’язкові

в) матеріальні та формальні

г) звичаєві та моральні

4. Принцип рівності чоловіка й жінки в сімейних відносинах не отримав законодавчого закріплення і не сформульований:

а) у законодавстві сім’ї континентального права

б) у законодавстві сім’ї загального права

в) у державах третього світу

5. Джерелами регулювання трудових відносин з іноземним елементом є:

а) національне законодавство

б) міжнародні акти

в) звичаєве право

г) судова практика

д) правова наука

е) трудові договори

є) колективні договори