1 Загальні поняття про ризики

В економіці і підприємництві здійснювати вибір, приймати рішення доводиться в умовах невизначеності, конфлікту та зумовленого ними ризику. Ризик розуміють не лише як можливість настання збитків, а й як можливість відхилення від цілей, від бажаних, очікуваних результатів, задля досягнення котрих, власне, і приймаються рішення. Ризик - це також відсутність позитивних результатів або невикористані можливості.

Наголосимо, що ризик існує тоді, коли наявні можливості активного оцінювання, управління, прийняття рішень. Коли відсутні альтернативи рішень (планів, проектів, стратегій), то відсутній і ризик. Джерело ризику - це чинники (явища, предмети, процеси), які спричиняють невизначеність і конфліктність.

Невизначеність - це фундаментальна характеристика забезпеченості процесу прийняття рішень необхідною інформацією чи, у більш загальному трактуванні, знаннями щодо проблемної ситуації. Невизначеність пов’язується з ефективністю економічної діяльності.

В економічній діяльності та підприємництві нерідко виникають негаразди як по горизонталі, так і по вертикалі управління, суперечності та конфлікти в трудових колективах, напружені стосунки між організаціями, установами та інституціями, існує й множинність цілей, багатокритеріальність, конкуренція. Усе це призводить до невизначеності та конфліктності.

Кожному менеджеру, підприємцю, бізнесмену необхідно максимально враховувати те, що, починаючи свою діяльність, тобто вступаючи у ринкові відносини, будь-якому підприємству (фірмі) доведеться мати справу з невизначеністю і, як наслідок цього, бути обтяженим протягом усієї діяльності тими видами ризиків, як внутрішніми, так і зовнішніми, котрі притаманні даній економіці й даному виду діяльності.

Причини виникнення невизначеності у господарській діяльності можна об’єднати у кілька груп, це:

1. Недетермінованість процесів, котрі відбуваються у суспільстві загалом і в економічній діяльності зокрема. Недетермінованість, як уже зазначалося, є наслідком відсутності можливості щодо вичерпного передбачення і прогнозування процесів.

2. Відсутність вичерпної інформації при організації та плануванні поведінки суб’єкта ринкової діяльності чи суб’єктивний, неякісний аналіз її.

3. Вплив суб’єктивних чинників на результати аналізу (рівень кваліфікації, приховування частини інформації, дезінформація тощо).

Чим вищим є ступінь невизначеності, тим складнішим має бути застосовуваний для прийняття управлінських рішень інструментарій.

Отже, ризик - це економічна категорія в діяльності суб’єктів господарювання, пов’язана з подоланням невизначеності, конфліктності оцінювання, неминучого вибору. Оцінка ризику є багатомірною величиною, що характеризує можливі відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, можливої невдачі (збитків) з урахуванням впливу контрольованих (керованих) і неконтрольованих (некерованих) чинників, прямих і зворотних зв’язків.

Наведене визначення ризику, який є характерним феноменом ринкової економіки, ґрунтується на системному підході до цієї економічної категорії, вказує на необхідність ретельного аналізу впливу на об’єкти (процеси) оцінювання та керування множини внутрішніх і зовнішніх чинників, надсистеми, а також урахування ставлення до ризику суб’єктів господарювання (суб’єктів ризику).

Життя кожної людини - це ситуація постійного вибору, зокрема, вибір тих чи інших гіпотез та ієрархії цінностей. Ступінь ризику залежить і від ставлення до невизначеності й конфлікту, до зумовленого ними ризику суб’єкта прийняття рішення: схильності, несхильності, байдужості. Тому всі чинники невизначеності, конфліктності та зумовленого ними ризику поділяються на об’єктивні та суб’єктивні.

Отже, ризик виникає тоді, коли приймаються рішення в умовах невизначеності, конфліктності, а особа, яка приймає рішення зацікавлена в результатах рішення. Ризик являє собою діалектичну єдність об’єктивного та суб’єктивного. Він пов’язаний із творчістю, з пошуком нових підходів і методів діяльності. Важливими є такі характеристики ризику, як суперечливість, альтернативність, правомірність, невизначеність.

Об’єктивно економічна діяльність і підприємництво не можливі без певного ризику, котрим вони обтяжені. Навіть абсолютна бездіяльність в економіці та бізнесі обтяжена ризиком невикористаних можливостей, закопаних талантів.

Об’єктом управління в економічних процесах називають керовану економічну систему. Об’єктом інвестиційної діяльності є майно у різних його формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку або для досягнення певного соціального ефекту: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Суб’єкт управління - це відповідальна особа, якій надано право остаточного вибору рішення, користуючись якісною та кількісною інформацією, і на яку покладена відповідальність за цей вибір. Вона через різні форми управлінських дій організовує цілеспрямоване функціонування об’єкта. Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Основними поняттями (категоріями) теорії прийняття рішень є: система керування; керований об’єкт; суб’єкт керування та прийняття управлінських рішень; економічне середовище; стан об’єкту та середовища; рішення, що приймаються; невизначеність та зумовлений нею ризик; функціонал оцінювання (матриця значень функціоналу оцінювання); ситуація прийняття рішень; інформаційна ситуація; джерело інформації; критерії прийняття рішень тощо.

Прийняття рішень за умов невизначенності характеризується тим, що неможливо однозначно передбачити наслідки цих рішень. Тобто, можливі варіанти будь-якої економічної діяльності є варіантами з різними за розміром рівнем очікуваного прибутку і характеризуються різною ймовірністю того, що цього прибутку буде досягнуто власне на даному сподіваному рівні. Така непевність призводить до того, що прибуток стає випадковою величиною, яку можна максимізувати лише за умов прийняття ряду гіпотез та коли інвестор має певну схильність до ризику.

Управління ризиком – багатостадійний процес, що має на меті зменшення або компенсування збитків для об’єкту при настанні несприятливих подій. Розглянемо основні етапи процесу управління ризиком.

Аналіз ризику – перший етап, метою якого є отримання необхідної інформації про структуру, властивості об’єкта та ризики, якими він характеризується. Аналіз складається з виявлення ризиків та їхньої оцінки. При виявленні ризиків (якісна складова) визначаються всі ризики, що властиві досліджуваній системі. Оцінка є кількісним описом виявлених ризиків, в ході якої визначаються такі їхні характеристики, як ймовірність та розмір можливого збитку. На даному етапі формується набір сценарііїв розвитку несприятливих ситуацій і для різних ризиків можуть бути побудовані функції розподілення ймовірності появи збитку в залежності від його розмру.

Після цього наступає етап вибору метода впливу на ризики з метою мінімізації можливого збитку в майбутньому. Як правило, кожен вид ризику припускає два-три способи його зменшення. Тому виникає проблема оцінки порівняльної ефективності методів впливу на ризик для вибору найкращого з них. Порівняння може проходити на основі різноманітних критеріїв, в тому числі економічних.

Після вибору оптимальних способів впливу на конкретні ризики виникає можливість формування загальної стратегії управління повним комплексом ризиків підприємства. Це етап прийняття рішень, коли визначаються необхідні фінансові та трудові ресурси, здійснюється постановка та розподілення задач серед менеджерів, проводяться консультації із спеціалістами.

Процес безпосереднього впливу на ризик можна розділити на три основні групи – зниження, зберігання та передача ризику.

Зниження ризику має на меті зменшення розмірів можливого збитку, або ймовірності появи несприятливих подій. Найчастіше воно досягається за рахунок здійснення запобіжних заходів, під якими розуміють різноманітні засоби посилення безпеки будівель та споруджень, встановлення систем контролю та оповіщення, протипожежних пристроїв та ін.

Збереження ризику на існуючому рівні не завжди означає відмову від будь-яких дій, направлених на компенсацію збитків, хоча така можливість також існує. Підприємство може утворити спеціальні резервні фонди, з яких буде проводитись компенсація збитків при появі несприятливих обставин. Подібний метод управління ризиком називається самострахуванням. До заходів, що здійснюються при збереженні ризику, також відносять отримання кредитів та позик для компенсації збитків і відновлення виробництва, отримання державних дотацій тощо.

Міри по передачі ризику означають передачу відповідальності за нього третім особам при збереженні існуючого рівня ризику. До них відносяться страхування, яке припускає передачу ризику страховій компанії за визначену плату, а також різного роду фінансові гарантії. Передача ризику може також бути здійснена шляхом внесення в текст документів (договорів, торгових контрактів тощо) спеціальних обмовок, що зменшують власну відповідальність при появі непередбачуваних подій або передають ризик контрагенту.

Заключним етапом управління ризиком являється контроль та коректування результатів реалізації обраної стратегії із урахуванням нової інформації. Контроль полягає в отриманні інформації від менеджерів про існуючі збитки та прийняті міри по їхній мінімізації. Він може виражатись у виявленні нових обставин, що змінюють рівень ризику, передачі цих відомостей страховій компанії, спостеріганні за роботою систем безпеки тощо. Періодично необхідно проводити перегляд даних про ефективність мір по управлінню ризиками із урахуванням інформації про збитки за даний період.

Якісний аналіз ризику

Одним з напрямків аналізу економічних ризиків є якісний аналіз або ідентифікація ризиків. Головною задачею якісної оцінки є визначення можливих видів ризиків, а також факторів, що впливають на рівень ризиків при здійснюванні визначеного виду діяльності.

Слід зазначити, що якісний аналіз ризиків припускає також кількісний його результат, тобто, процес проведення якісного аналізу повинен включати не тільки опис конкретних видів ризиків даного проекту, виявлення можливих причин їхнього виникнення, аналізу передбачуваних наслідків їхньої реалізації і пропозицій по мінімізації виявлених ризиків, але й вартісну оцінку можливих збитків та всіх заходів, що будуть мінімізувати ризики даного проекту.

Кількісна оцінка ризику

Будь-яка наука може дати найкращі результати тоді, коли їй вдається користуватися математикою. При оцінці ризиків ми також повинні застосовувати не тільки якісні судження про ці ризики, але і методи їхнього кількісного аналізу. У кожній ситуації, пов’язаній з ризиком, виникає питання про проходження межі, що відділяє допустимий ризик від нерозумного. Відповісти на це питания – значить знайти рівень прийнятного ризику, кількісну та якісну оцінки конкретних ризикованих рішень. Ступінь ризику являє собою ймовірність реалізації ризику, а також розмір можливих втрат від нього. У ряді випадків приймається, що ризик дорівнює добуткові сподіваних збитків на ймовірність того, що ці збитки відбудуться. Імовірність настання певної події може бути визначена об’єктивним або суб’єктивним методом.

Об’єктивний метод визначення ймовірності ґрунтується на обчисленні частоти, з якою в минулому відбулась певна подія. Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в якийсь захід деякий прибуток був одержаний у n випадках з N, то ймовірність одержати такий прибуток дорівнює p=n/N.

Суб’єктивний метод спирається на використання суб’єктивних оцінок та критеріїв, що ґрунтуються на різних припущеннях. До таких припущень можуть бути віднесені судження інвестора, його власний досвід, оцінка експерта, думка консультанта, порада консалтингових фірм тощо.

Ризик може бути визначений як в абсолютних, так і у відносних величинах. Вимірювання ступеня ризику в абсолютних величинах доцільно застосовувати при характеризуванні окремих видів втрат, а у відносних – при порівнянні прогнозованого рівня втрат з реальним рівнем, середньогалузевим, середнім по економіці та ін.

Аналіз економічної літератури, присвячений даній проблемі, показав, що на сьогоднішній день найбільш розповсюдженими методами кількісної оцінки ступеня ризику є:

* статистичний метод;

* метод аналізу доцільності витрат;

* метод експертних оцінок;

* метод використання аналогів.

Сутність статистичного методу оцінки ступеня ризику базується на теорії ймовірності розподілу випадкових величин. Це означає, що за наявності достатньої кількості інформації по необхідних елементах аналізованої системи в минулих періодах для конкретних видів інвестиційної діяльності можливо оцінити ймовірність реалізації визначених видів ризику в майбутньому. При використанні даного методу ступінь ризику виражається через величину дисперсії або середньоквадратичного відхилення від очікуваних величин.

Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтовано на ідентифікацію потенційних зон ризику. Сутність цього методу базується на тому факті, що витрати в процесі інвестиційної діяльності по кожному конкретному напрямку, а також по окремих елементах не мають однакового ступеня ризику. Для аналізу доцільності витрат потрібно провести розподіл всіх елементів витрат по різних видах ризику, в межах яких конкретні збитки не перевищують граничні значення встановлених рівнів ризику. Всі види ризику разом являють собою зону загальних збитків. Для проведення аналізу необхідно умовно розподілити їх на зони із різним ступенем стійкості до ринкових коливань і провести нормування рівнів по відповідних видах ризику.

Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок має більш суб’єктивний характер у порівнянні з іншими методами. Ця суб’єктивність являється наслідком того, що група експертів, що займається аналізом ризику, висловлює власні суб’єктивні судження як про минуле деякої ситуації, так і про перспективи її розвитку. В найбільш загальному випадку сутність даного методу полягає у виділенні певних груп ризиків і розгляді чинників їх впливу на реалізацію інвестиційного проекту. Цей розгляд зводиться до встановлення банальних оцінок щодо ймовірності виникнення того чи іншого виду ризику, а також щодо ступеня його впливу на проведення інвестиційної діяльності. Найчастіше даний метод застосовується при недостатній кількості інформації або при визначенні ступеня ризику такого напрямку фінансової діяльності, який не має аналогів, що також не дає можливості аналізувати показники минулого.

Сутність методу використання аналогів полягає в тому, що при проведенні аналізу ступеня ризику визначеного направлення інвестиційної діяльності доцільно використовувати дані про розвиток аналогічних напрямів в минулому. В основу даного методу покладений збір статистичної інформації, яка потім оброблюється з метою виявлення залежностей між планованими результатами інвестиційної діяльності і врахуванням потенційних ризиків. Об’єктивна складність використання методів аналогій для оцінки ступеня ризику полягає в тому, що дані минулих періодів застосовуються в теперішній момент часу без врахування того факту, що будь-який напрямок економічної діяльності знаходиться в постійному розвитку, безперервно змінюється.

Проведений аналіз представлених методів кількісної оцінки ступеня ризику показує, що найбільш об’єктивним є статистичний метод, оскільки він не залежить від особистих суджень людей, що приймають рішення, і не потребує нормування різних факторів ризику. До того ж він дозволяє враховувати специфіку поведінки у часі різних фінансових інструментів на основі їх кореляції між собою і з загальноринковими цінами.