Зустріч

Для участі потрібні 3-4 пари. Учасники кожної пари уявляють, що знаходяться з різних боків товстої скляної перегородки. Половина учасників отримують картки, на яких позначені місце і час зустрічі. Наприклад: “О 13⁰⁰ біля зоопарку. ” чи “О 14⁰⁰ біля лялькового театру”. Один з членів пари, користуючись пантомімікою, повинен передати цю інформацію, а другий — сприйняти.

Демонстратор

Для гри потрібні два учасники. Один грає роль відвідувача ресторану, другий — офіціанта. “Клієнт” повинен показати, чого б він бажав, а офіціант повинен (також користуючись пантомімічними засобами) відповісти, що цього сьогодні в меню немає, але він може запропонувати... Цей діалог може відбутись і в музичному магазині між покупцем і продавцем.

Що? Де? В кого?

Один з учасників залишає групу. Знаходять якусь цікаву річ, яку ховають біля когось з учасників. Коли ведучий повертається, він задає по черзі три запитання: “Що? Де? В кого сховано?” Для відповіді можна обрати любого з членів групи. Той повинен показати, користуючись пантомімікою, відповідь. Так, доки річ не знайдуть.

Мандрівка

Один з учасників групи грає роль мандрівника. Учасники задають йому питання: “В якій ти зараз країні? На якому транспорті ти їдеш? Які там тварини?” і т.п. “Мандрівник” показує це все, а учасники потім порівнюють свої враження від демонстрації з відповідями.

Другим варіантом проведення цієї гри може бути мандрівка на машині часу, коли мандрівник потрапляє у минуле, і за допомогою рухів, міміки демонструє одяг, зброю, транспорт того часу, в який він “потрапив”.

Асоціації

Це невербальний варіант досить відомої у психології мовної гри. Один з членів групи залишає приміщення. Група загадує якусь людину, яка всім відома. Коли ведучий повертається, він задає питання присутнім. Він називає категорії предметів і запитує з яким саме предметом у відповідаючого пов’язаний образ цієї людини. Наприклад, з яким кольором, квіткою, твариною, рослиною, видом транспорту, архітектурною спорудою можна порівняти цю людину. Особливість цієї гри полягає в тому, що той, хто відповідає повинен давати відповідь не користуючись голосом. Завдання ведучого — здогадатись, про яку людину йшла мова.

Заклик

У грі беруть участь дві команди по 6-10 чоловік у кожній. Члени команди домовляються між собою про те, хто буде дивитись на кого з протилежної команди. Може так статись, що на одну людину будуть дивитись одночасно декілька осіб. Члени другої команди повинні уважно спостерігати і сприймати погляд-заклик. Гра починається за командою ведучого. Учасники затримують погляд на 1-2 секунди. Після цього ведучий опитує членів команд, що сприймали погляди. Вони повинні сказати, чий погляд вони відчули, “спіймали”. Потім команди міняються місцями.

Криголам

Для гри обирається один з учасників — “криголам”. Йому зав’язують очі. Учасники гри збираються на невеличкому майданчику .Коли гра починається, “криголам” дуже швидко починає рухатись по кімнаті у різних напрямках. Учасники гри повинні давати йому дорогу, розбігаючись як крижинки. Головне завдання — зробити так, щоб “криголам” до тебе не доторкнувся. Якщо таке зіткнення відбулось, тоді той, хто програв, стає “криголамом”.

Зіпсований телевізор

5-7 учасників гри стають в колону, один за одним. Ведучий останньому учасникові тихенько каже загадане (бажано абстрактне) слово. За 5-10 секунд учасник повинен доторкнутись до учасника, що стоїть попереду і “показати” йому це слово. Важливо, щоб всі останні учасники гри не бачили цієї демонстрації. Другий учасник повинен здогадатись, що за слово йому показали і передати це слово наступному учасникові гри. Останній і цьому ланцюжку може “показати” слово всім учасникам групи. Вони повинні здогадатись, що за слово “показує” телевізор. Ведучий повідомляє, яке слово було закладено в основу гри. Якщо відбулась значна трансформація, то знаходять, хто в ланцюжку “зіпсував телевізор”.

Казка для всіх

Ця гра в поєднує розвиток мовних і немовних засобів спілкування. Тому її можна рекомендувати для фіналу ігрового заняття з розвитку комунікативних умінь. Казку можна почати із слова “колись”. Далі кожен з учасників пропонує своє слово і ланцюжком складається казка. Бажано попросити учасників, щоб вони вводили до дії як можна більше діючих осіб. Ведучий “конспектує” текст казки. Потім на маленьких “записках” учасникам роздають “ролі” і пропонують показати казку, але користуючись пантомімічними засобами. Ведучий повинен потурбуватись, щоб у акторів були глядачі, які відзначать творчі здібності виконавців.