• лист до уявного ( реального ) друга;

• лист до батьків;

• лист самому собі (до свого кращого Я, до свого поганого Я);

• лист до себе в майбутнє чи в минуле;

• лист до улюбленого героя ( літературного, історичного, куміра);

• Лист до залежності тощо.

Психокорекційні ігрові вправи. Гра виступає дієвим терапевтичним засобом, тому що вона сприяє звільненню від напруги, психологічних "затисків", стереотипів, стимулює розвиток енергійності, життєвого оптимізму. Використання на занятті ігрових технік обумовлено темою, віком учасників, рівнем сформованості окремих якостей вихованців. Терапевт повинен визначити потенціал кожної гри, умови залучення до неї учасників групи. Надзвичайно важливо визначити роль терапевта під час проведення гри. Він повинен спостерігати за дотриманням прав учасників гри, їх емоційним станом. Умовно можна визначити кілька найбільш поширених груп терапевтичних ігор: діагностичні, корекційні, релакційні, розвиваючі, творчі.

Казкотерапія. Казкотерапія є однією з найцікавіших психокорекційних технік. Казка з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє вирішити безліч психолого-педагогічних завдань. Близькими напрямками виступають байко-терапія та легендо-терапія Найбільш поширеними формами казкотерапії є :

• аналіз відомих дитячих, народних казок;

• створення казки “ по слову від кожного “;

• експромтне інсценування казки;

• вигадування кінця казки чи початку нової казки.

• створення авторської казки кожним клієнтом, де в завуальованій формі він розповідає про власні проблеми, переживання та очікування .

Аналіз казок дозволяє терапевту більш яскраво побачити причини життєвої кризи дитини чи молодої людини, оцінити рівень позитивних зрушень, що відбулися (чи не відбулися) в корекції чи психологічній реабілітації клієнта.

На заняттях з групової психолого-педагогічної терапії доцільно використовувати різноманітні терапевтичні методики та техніки, зокрема:вправи з образотворчої, музичної, хореографічної терапії, аромотерапію, працетерапію тощо.

Питання для самоперевірки:

1. Які завдання постають перед соціальним педагогом, що працює в галузі психолого-педагогічної терапії ?

2. Назвіть причини, що обумовлюють успіх і переваги групової форми психолого-педагогічної терапії.

3. Назвіть основні вимоги до організації та проведення занять з групової психотерапії.

Література :

1. Бондаренко О. Ф. психологічна допомога особистості. – Харьків: Фоліо, 1996. - 237.

2. Гарбузов В. И. Практическая психотерапия или как вернуть ребенку и подростку уверенность в себе, истинное достоинство и здоровье. - Пб.:

3. Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. Для учителя и родителей.- М.: Просвещение, 1987. – 205 с. (Психологическая наука – школе).

4. Групповая психотерапия / Под ред. Б. Д. Карвасарского, С. Ледера.-М., 1990. - 378с.

5. Карнеги Д. Как перестать беспокоиться и начать жить / Пер.с англ. З. П. Вольской. - М.: Оникс,1994. - 224 с.

6. Лєндрет Р. Л. Игровая терапия: искусство отношеня. Пер. с англ./ Предисл. А. Г. Варга.- М.: Международн. пед. академия, 1994 АО «Сфера», 1994. – 160 с.

7. Рудестам К. Групповая психотерапия: Психокоррекционные группы: теория и практика: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1990. - 367 с.

Лекція 11: Профілактичні технології в соціально-педагогічній роботі

План:

1. Технології соціальної профілактики: теоретичні засади

2. Стратегії втручання та принципи профілактичної роботи

3. Зміст, напрямки, форми соціальної профілактики

4. Характеристика профілактичних програм центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ)

1. Технології соціальної профілактики: теоретичні засади

Соціальна профілактика має за мету зусилля, спрямовані на превенцію соціальних проблем чи життєвих криз клієнтів, окремих груп або попередження ускладнення вже наявних проблем. Це комплекс економічних, політичних, правових, медичних, психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження, обмеження, локалізацію негативних явищ у соціальному середовищі [6, с.207].

Сьогодні профілактична спрямованість є однією з провідних функцій соціальної діяльності. Це зумовлено, в першу чергу, зростанням кількості девіантів серед підлітків та молоді), посиленням асоціальних рис молодіжної субкультури, зростанням темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції серед населення.

Пpофiлaктикa ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних, факторів, що зумовлюють відхилення в психологічному та соціальному розвитку підлітків та молоді, в їхній поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності та дозвілля.

За основу нами була прийнята класифікація Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, яка пропонує поділ профілактики на первинну, вторинну і третинну.

Первинна профілактика найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.

Первинна профілактика має наступні завдання: удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій; збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т.д.)

Основними способами реалізації задач первинної профілактики є: навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою; також надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.

Виконання завдань первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами.

Більшість дослідників даної проблеми в змісті первинної профілактики розрізняють: радикальну, що включає зміну соціально-культурних умов життя населення (пропаганда здорового способу життя, спорт, санітарна освіта і т.п.), а також заходи, що забороняють і контролюють; і ранню, під якою малося на увазі виявлення зловживання без залежності і попередження її розвитку .

Вторинна профілактика містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою ( бездоглядні діти, діти з кризових сімей, діти вулиці.) По своїй спрямованості на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини чи підлітка. Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивні дисфункциональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки.

Виконання даної мети висуває низку завдань:розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему; підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спеціально навченими професіоналами – психотерапевтами, психологами, соціальними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів – членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.

Третинна профілактика для дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у виді стійкої дезадаптації.

Метою третинної профілактики є: максимальне збільшення терміну ремісій.

При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів-психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів-консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств.

Вторинну і третинну профілактику часто назовають профілактикою певної умови, оскільки вона спрямована вже на виявлення ранніх стадій хвороби (спізніла профілактика), на запобігання рецидивів (пізня профілактика) і примусове лікування хронічних випадків, що далеко зайшли (термінальна профілактика).

Крім цих видів профілактики, науковці розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики. Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (профілактика, спрямована на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків). Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ у поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо) [7, с. 69].