Аналіз основних підходів до группування соціальних технологій [ 4; 7 ] дозволив нам визначити такі їх класифікаційні ознаки:

1.Рівень суспільних відносин

2. Характеристика практичного втілення технології в організаційний процес

3. Місце здійснення експериментальної перевірки та апробації

4.Сфера докладання зусиль соціальних працівників

5.Масштабність соціальних операцій

Основні класифікаційні підходи до характеристики соціальних технологій представлені нами у таблиці 1.1

Таблиця 1.1

Класифікація соціальних технологій

Класифікаційна ознака	Назва технології	Додаткова характеристика
Специфіка соціального впливу на об’єкт (залежно від рівня суспільних відношень)	макросистем; мезотехнлогії; мікро технології.	технології суспільства; технології рівня міста, населеного пункту; розраховані на невеликі людські спільноти.
За ступенем практичного втілення в організаційний процес.	інноваційні; конструкторські; традиційні.	майже не розроблені; розроблені на рівні практичного застосування; впроваджені в суспільну практику.
За місцем експериментальної перевірки та апробації	кабінетні; лабораторні; польові	отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; отримані в експерименталь-них, штучно створених умовах; отримані в реальному соціальному середовищі.
Залежно від сфери докладання зусиль соціальних працівників	інформаційні; історичні; політичні; адміністративно-управлінські; психологічні; генетичні; економічні; педагогічні
За масштабністю соціальних операцій	глобальні; регіональні; локальні.

2. Технології соціальної роботи: сутність, специфіка, види

Розуміння соціальної роботи як інтегрованою, універсального виду діяльності, спрямованого на задоволення соціально-гарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, перш за все соціально-незахищених верств населення дозволяє визначати такий підхід, при якому під соціальними технологіями розуміється професійна діяльність суб’єктів соціальної роботи, побудована відповідно до соціальних програм, проектів. Тобто, технології соціальної роботи розглядаються як способи професійного впливу на соціальний об’єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні даної системи соціальних впливів [4 ]. На нашу думку, в даному контексті більш влучним є використання терміну “технології соціальної роботи (діяльності)”.

Ми будемо виходити з визначення технологій соціальної роботи як сукупності форм, методів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи.

Технології соціальної роботи більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів [ 4;6;7 ]. При такому підході головними складовими змісту технологізації виступають:

• розмежування процесу на внутрішні етапи, фази;

• координація зусиль всіх підрозділів;

• визначення поетапності дій;

• визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;

• корекція дій залежно від змін у цьому процесі.

Сучасними дослідниками технологізації соціальної роботи [2;3;4;5] відзначається така особливість як синтетичність чи поліфакторність соціальних процесів. Такий підхід дозволяє визначити зміст і простежити реалізацію наступних технологічних компонентів: структурного, функціонального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить суть поняття керованих та некерованих соціальних ситуації та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію.

Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме:

• нормативного;

• традиційно-ритуального;

• конвенціонального (неформальні зобов’язання, угоди);

• оціночного;

• статусного (вплив на статус людини);

• символічного;

• психотерапевтичного;

• соціоекологічного (вплив на життєве середовище);

• раціонального (переконання);

• сугестивного (навіювання);

• стимулюючого;

• селекційного;

• ситуаційного .

Ефективність соціальної роботи сьогодні, на нашу думку залежить від визначення і усвідомлення наступних закономірностей:

• тенденцій життєдіяльності особи чи соціальної групи;

• особливостей їх соціального досвіду;

• влучності у постановці соціального діагнозу;

• добору адекватних шляхів розв’язання проблеми;

• визначення критеріїв і механізмів оцінки процесу та результатів соціальної роботи.

Сукупність цих закономірностей потребує визначення факторів, що характеризують специфіку сучасних технологій соціальної роботи . До них слід віднести :

• динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та формі роботи ;

• неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом;

• циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, операцій;

• дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірній ступені впливу на клієнта різних етапах діяльності.

Гуманістичні тенденції розвитку соціальних наук пропонують погляд на технології соціальної роботи як на узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб’єктів соціальної діяльності. На нашу думку, соціальні технології – це єдиний тип технологічного процесу, що значною мірою базується на “ суб’єкт - суб’єктних “ відносинах . Ми здійснили спробу представити взаємозв’язки і взаємозалежносі учасників технологічного процесу в сфері соціальної роботи таким чином:

Соціальний працівник ( як суб’єкт соціальної роботи)

Колектив соціальних працівників

Клієнт як суб’єкт соціальної роботи

Група клієнтів

Рис.2

Варто зауважити , що суб’ект-суб’єктних стосунків технології набувають тільки в ситуації усвідомлення клієнтом ( чи групою) наявності проблеми та потреби і бажання її розв’язати.

Базуючись на підходах до технологізації соціального процесу, в практиці соціальної роботи визначають наступні види прикладних технологій соціальної роботи, до яких , на нашу думку, належать технології:

• соціального контролю;

• соціальної профілактики;

• соціальної терапії;

• соціальної реабілітації;

• соціально-правового захисту;

• соціального страхування;

• соціального опікунства;

• соціального посередництва;

• соціального супроводу;

• соціального патронажу;

• соціальної корекції;

• рекламно-інформаційні .