4. Інновації в соціально-педагогічній практиці

Інновація розглядається як нововведення , оновлення, новизна, зміна; у контексті соціально-педагогічної теорії інновація характеризуєтья як нововведення у соціально-педагогічну діяльність ( зміст, принципи, форми, методи, структуру, технології тощо ), основою яких є нова соціально-педагогічна ідея, шляхами реалізації – експериментальна діяльність, носіями – фахівці соціально-педагогічної сфери [12, с. 97].

В соціальній педагогіці термін „ інновація ” розглядається в контексті нових, недостатньо впроваджених в практику соціально-педагогічної роботи методик, узагальнення досвіду роботи педагогів-новаторів.

Саме тому ми будемо розглядати процес впровадження інновацій як узагальнення та популяризацію досвіду роботи відомих носіїв передових ідей, технологій в соціально-педагогічній практиці.

В сучасних психолого-педагогічних дослідженнях передовий досвід розглядається як одне з найбільш можливих для соціально-педагогічної практики джерело нових ідей, підходів і технологій. Найчастіше соціально-педагогічний пошук будується на основі (чи під впливом) певного передового досвіду.

В чому полягає значення передового досвіду в соціально-педагогічній діяльності:

• створення проектів майбутніх перетворень;

• виявлення оригінальних ідей та задумів;

• досягнення ефективних сполучень змісту, форм та методів роботи;

• впровадження інноваційних методик;

• узагальнення та пропаганда досягнутих результатів.

Який досвід ми можемо сприймати як передовий?

Передовий досвід – це досвід, що реалізує прогресивні тенденції розвитку виховання і соціально-педагогічної діяльності для якого характерним є:

• спирання на новітні науково-методичні досягнення;

• створення чогось якісно нового у змісті, засобах соціально-педагогічного процесу;

• досягнення оптимально можливих в конкретних умовах і ситуаціях результатів;

Переваги передового досвіду:

• педагогічна наука не може так оперативно відреагувати на новоутворення як практична робота;

• приклад колег (у формі досвіду) вирізняється яскравістю сприйняття;

• живий досвід легше запозичити, розповсюдити;

• результати передового досвіду більш реальні і наочні;

Наукові рекомендації краще застосовуються, “ йдуть ” в масову практику, якщо вони спочатку засвоєні на рівні передового досвіду

6.Технологія узагальнення передового педагогічного досвіду в системі соціально-педагогічної діяльності:

Узагальнення багатьох існуючих методик вивчення передового педагогічного досвіду дозволило нам рекомендувати наступну технологію узагальнення передового педагогічного досвіду в системі соціально-педагогічної діяльності:

1. Вивчення і розповсюдження досвіду має вестись на підставі сучасних концепцій соціально-педагогічної діяльності передбачати розвиток самостійного науково-пошукового мислення носія досвіду;

2. Розповсюджувати, пропагувати треба (перш за все) провідну ідею, головну думку досвіду. Набір прийомів та методів, що використовуються в передовому досвіді має використовуватись творчо, залежно від конкретних соціально-педагогічних умов.

3. Передовий досвід має вивчатись та застосовуватись комплексно, з урахуванням запитів адресату, реальних проблем, кадрових ресурсів, рівня їх підготовленості, умов регіону і мікрорайону.

4. Введення нового продуктивно в тому випадку, коли ця новаторська діяльність стимулює творчу ініціативу та соціально-педагогічну взаємодію, коли виношується та створюється свій , авторський варіант нововведення.

Зверніть увагу! Не можна ототожнювати поняття “передовий” та “новий”. До “передових” з повним правом можна віднести багато чого з традиційних педагогічних підходів та прийомів. З іншого боку, не кожне новаторство можна кваліфікувати як „передовий досвід”, тому що нововведення завжди містять у собі певний “фактор ризику”.

Критерії, відмінні риси передового соціально-педагогічного досвіду:

• Актуальність і перспективність (відповідність вимогам життя, тенденціям суспільного розвитку, науково-технічного прогресу, робота досвіду “ на перспективу “, бачення нових можливостей удосконалення соціально-педагогічної діяльності);

• Новизна в цілепокладанні, відборі змісту, форм та засобів організації соціально-педагогічного процесу;

• Відповідність основних категорій базовим положенням сучасної соціально-педагогічної науки (урахування таких провідних підходів, як: співробітництво і співтворчість; сполучення індивідуального підходу і колективної діяльності; розвиток активної життєтворчої позиції учасників соціально-виховного процесу; оновлення змісту і способів реалізації соціально-педагогічних завдань);

• Наявність відчутних, стабільних отриманих результатів (передовий досвід має приносити вагомі результати: позитивні зрушення в характері соціалізації, рівні вихованості, в загальному та соціальному розвиту клієнтів, підвищенні престижу установи і т.п. Кожен з названих критеріїв, в свою чергу потребує подальшої деталізації);

• Можливість творчого застосування досвіду в близьких умовах, його переносність на інші об’єкти (мають бути створені технології використання досвіду, що дозволяють “ відділяти ” досвід від особистості носія і відтворювати цей досвід в нових умовах);

• Оптимальний розподіл сил, засобів, часу і ресурсів для досягнення найкращого можливого результату;

• Достатня апробація досвіду (мається на увазі і лонгітюдність досвіду, що досліджується і достатня кількість учасників соціально-педагогічної взаємодії);

• Вимірюванність досвіду (наявність використання психолого-педагогічних діагностик, соціологічних опитувань, інших методів, що дозволяють підтвердити наявність позитивних зрушень).

Послідовність (алгоритм) роботи з досвідом :

1. Виявлення, первинна діагностика і оцінка досвіду (за наведеними вище показниками);

2. Накопичення фактичного матеріалу і його систематизація;

3. Опис соціально-педагогічних явищ (чи їх реконструкція по документам та свідоцтвам) в реальній послідовності подій;

4. Теоретико-методичний аналіз (визначення головних задач, ідей, задумів, технологій втілення);

5. Узагальнення і рекомендації, щодо практичного використання досвіду.