4. Поняття та види часу відпочинку.

Згідно ст. 45 Конституції України кожний працюючий має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Правове регулювання часу відпочинку здійснюється главою V (ст.ст. 66 – 84) КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами.

Час відпочинку – це час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків та який він може використати на власний розсуд.

Час відпочинку

Час відпочинку – час, протягом якого член екіпажу звільняється експлуатантом від своїх службових обов'язків.

МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ НАКАЗ Про затвердження Правил визначення робочого часу та часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України (Правила, п. 2) №219 від 02.04.2002

Час відпочинку – час, протягом якого член екіпажу звільняється експлуатантом від своїх службових обов'язків.

МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ'ЯЗКУ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Правил організації та виконання авіаційних робіт у сільському та лісовому господарстві (Правила, разд. 3) 22.12.2006 №1179

Наука трудового права та законодавство про працю розрізняє наступні види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня; щоденний відпочинок; вихідні дні; святкові і неробочі дні; відпустка.

Перерви протягом робочого дня з врахуванням призначення та правового режиму бувають двох видів:

1) перерви для відпочинку і харчування, що не включаються в робочий час (ст. 66 КЗпП України);

2) спеціальні перерви протягом робочого дня, що включаються в робочий час:

а) перерви для обігріву при роботі на відкритому повітрі в холодний час року (Правила про роботу на відкритому повітрі в холодний час року, затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 11.12.1929 р.);

б) перерви для вантажників при навантажувально-розвантажувальних роботах (Правила про умови праці вантажників при навантажувально-розвантажувальних роботах, затверджені постановою Народного комісаріату праці СРСР від 02.09.1931 р.);

в) перерви для годування дитини. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Строки і порядок надання перерв установлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП України).

Щоденний відпочинок – це відпочинок в роботі між закінченням одного робочого дня (робочої зміни) та початком наступного робочого дня (робочої зміни).

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередню зміну (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється (ст. 59 КЗпП України).

Питання, пов'язані з вихідними днями, зайшли своє відображення в ст.ст. 67 – 71 КЗпП України. Вихідних днів на протязі тижня може бути один чи два. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний переноситься на наступний день після святкового або неробочого.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

Святковими днями в Україні є:

1 січня – Новий рік;

7 січня – Різдво Христове;

8 березня – Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня – День Перемоги;

28 червня – День Конституції України;

24 серпня – День незалежності України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

7 січня – Різдво Христове;

один день (неділя) – Пасха (Великдень);

один день (неділя) – Трійця.

Зараз в Україні 11 святкових днів

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові та неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення.

Робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (ст.ст. 73, 107 КЗпП України).