4.3. Фiнансовi ресурси пiдприємств та джерела їх формування

Виробнича i фiнансова дiяльнiсть пiдприємств починається з формування фiнансових pecypciв. Вони мають створити передумови для стабiльного процесу виробництва та його постiйного зростання, що визначає конкурентоспроможнicть пiдприємства на ринку. Врештi-решт виграє той, хто зумiє залучити бiльше ресypсів з найменшими затратами.

Стабiльнiсть функцiонування пiдпрuємства грунтується на достатності фiнансових ресурсiв та їx стабiльному кругообiгу.

Перспективи розвитку пiдприємства визначаються його можливостями у нарощеннi та залученнi фiнансових ресурсiв.

Початковi фiнансовi ресурси, якi формують статутний фонд, спрямовуються в основнi та оборотнi фонди. У процесi використання основних фондiв формується такий вид фiнансових ресурciв, як амортизацiйнi вiдрахування. Забезпечення формування оборотних фондiв здiйснюється за рахунок оборотних коштiв.

Амортизаційнi вiдрахування являють собою специфiчний вид цiльових фiнансових pecypciв. У кругообiгу коштiв вони вiдображають перенесену на готову продукцiю вартість основних засобiв, їx знос у процесi експлуатацiї. З цих позицiй - це витрати пiдприємства в даному виробничому циклi. Водночас у виручцi вiд реалiзацiї ця сума розглядається як цiльовий дохiд, призначений для простого вiдтворення основних засобiв. Саме з цих позицiй амортизацiйнi вiдрахування є фiнансовими ресурсами пiдприємства, призначеними для вiдтворення зношених у процесi виробництва основних засобiв. По сутi це поетапне повернення початкових фiнансових pecypciв, вкладених в основнi засоби, якi можуть використовуватись у поточному роцi.

За економiчною сутнiстю амортизацiйнi вiдрахування мають забезпечити просте вiдтворення основних засобiв. У реальнiй дiйсностi потреба в коштах на вказанi цiлi може як перевищувати суму амортизацiйних вiдрахувань, так i бути меншою за дану суму. На це впливає безлiч чинникiв, насамперед цiновий. Цiни на нове обладнання та устаткування можуть бути як вищi, так i нижчi порiвняно з дiючими. При їx зростаннi сума амортизацiї, нарахована виходячи з дiючих цiн, буде недостатньою. Навпаки, при зниженнi цiн надлишок амортизацiйних вiдрахувань може бути використаний на розширене вiдтворення основних засобiв.

Амортизацiя нараховуеться за встановленими нормативами, якi мають враховувати фiзичний та моральний знос основних засобiв. Вiдомо два методи нарахування амортизацiї: piвномірнe i прискорене. Piвномірнe вiдрахування здiйснюється за єдиним на весь перiод використання фондiв нормативом. Прискорене списання полягає у застосуваннi регресивної шкали, тобто нормативи поступово знижуються. При цьому основна частина амортизацiї списується за першi два-три роки. Такий пiдхiд дає змогy досить повно врахувати моральне старiння устаткування та обладнання, яке є основним у сучасних умовах. Прискорена амортизацiя сприяє створенню достатнiх фiнансових pecypciв для своєчасногo оновлення основних засобiв i впровадження новітнix технiки i технологiй.

Амортизацiйнi вiдрахування, як фiнансовi ресурси пiдприємства, окремо не формуються, а надходять на поточний рахунок у складi виручки вiд реалiзацiї. Їх видiлення здiйснюеться на пiдcтавi облiку на окремому бухгалтерському рахунку. Нараховується амортизацiя щомiсячно, а використовується вiдповiдно до установлених планiв, через оплату витрат безпосередньо з поточного рахунку.

Амортизацiйнi вiдрахування спрямовуються на фiнансування капiтальних вкладень - нове будiвництво, розширення i модернiзацiю дiючих потужностей, технiчне переозброення, придбання нової технiки, упровадження новітнix технологiй тощо. Їx використовують разом з iншими джерелами фiнансування капiтальних вкладень (прибутком, середньо- i довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централiзованих фондiв, iншими мобiлiзованими i залученими коштами.

Оборотнi кошти являють собою ту частину фiнансових ресypciв, яка постiйно перебуває в обiгу. Вони спрямовуються на придбання сировини, основних i допомiжних матерiалiв, напівфабрикатiв та iнших елементiв виробничих запасiв. Частина цих коштiв перебуває у незавершеному виробництвi та в готовiй нереалiзованiй продукцiї. До них належать також залишки грошових коштiв пiдприємства.

Оборотнi кошти, як i амортизацiйнi вiдрахування, призначенi для забезпечення простого вiдтворення оборотних фондiв, яке здiйснюється як за рахунок власних оборотних коштiв, так i залучених джерел - короткострокових кредитiв i кредиторської заборгованостi. При цьому дуже важливо встановити оптимальну структуру цих джерел. Власнi кошти повиннi забезпечувати мiнiмальну стабiльну потребу, без якої процес виробництва неможливий. Установлення рiвня забезпеченостi пiдприємств власними оборотними коштами може здiйснюватися шляхом їx нормування в адмiнiстративному порядку та на основi самостiйного визначення обсягiв власних коштiв, залучених в оборотнi фонди. При самостiйному встановленнi обсягiв власних оборотних коштiв пiдприємство виходить зi своїх фiнансових можливостей (розмipiв статутного фонду) та доцiльностi спрямування початкових фiнансових pecypciв в оборотнi кошти.

У процесi виробничої i фiнансової дiяльностi пiдприємства заiнтересованi у збереженнi та ефективному використаннi власних них оборотних коштiв. Збереження досягається за рахунок, по-перше, їх спрямування на придбання потрiбних виробничих запасiв, якi використовуватимуться у виробничому процеci, а не осiдатимуть на складi. По-друге, за рахунок недопущення використання оборотних коштiв не за призначенням. Ефективнiсть використання забезпечується насамперед високим piвнем обiговостi. Чим вищий piвень обiговостi, тим менше коштiв потрiбно для забезпечення виробничого процесу. Обiговiсть визначається терміном мiж вкладенням коштiв та їx поверненням у складi виручки вiд реалiзацiї. Осiдання коштів у незавершеному виробництвi й нереалiзованiй готовiй продукцiї - основний чинник неефективного використання оборотних коштiв.

Потреба у власних оборотних коштах визначається як виробничими, так i фiнансовими чинниками. Виробничi - це обсяги виробництва, тривалiсть виробничого циклу, перiодичнiсть закупiвлi виробничих запасiв, термiни реалiзацiї продукцiї i форми розрахункiв за нeї. Змiни цих показникiв ведуть до необхiдностi коригування власних оборотних коштiв. Скорочення обсягів виробництва та iнших показникiв сприяє зменшенню потреби у власних оборотних коштах. Вивiльненi ресурси можуть бути спрямованi на iншi цiлi. Збiльшення вказаних показникiв веде до необхiдностi приросту власних оборотних коштiв. Цей прирiст забезпечується за рахунок власного прибутку пiдприємства чи наданих pecypciв.

Фiнансовим чинником, що визначає потребу у власних оборотних коштах, є можливiсть залучення до формування оборотних фондiв позичкових коштiв. Ця можливiсть, у свою чергу, залежить вiд рiвня самофiнансування та наявностi майна, яке може бути прийняте банком у заставу, а також вiд фiнансових результатів дiяльностi пiдприємства, його стабiльного становища на ринку. Чим кращi показники дiяльностi пiдприємства, тим бiльше у нього можливостей залучити банкiвськi кредити й зекономити на власних оборотних коштах.

Забезпеченiсть пiдприємства оборотними коштами, як i основними фондами, безпосередньо впливає на його дiяльнiсть. Недостатнiсть цих коштiв веде до незабезпеченостi виробничого процесу. Нерацiональне та неефективне їx використання звужує виробничi й фiнансовi можливостi пiдприємства. Втрата чи ociдання оборотних коштiв веде до банкрутства пiдприємства.

Наданi фiнансовi ресурси за характером використання подiбнi власним, оскiльки пiсля їx надходження вони переходять у розпорядження пiдприемства. Разом з тим iснують певнi обмеження, адже такi кошти мають здебiльшого цiльовий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися пiдприємствам (як правило, державним) у таких формах:

- бюджетнi iнвестицiї;

- бюджетнi кредити;

- державнi дотацiї;

- державнi субсидiї.

Бюджетнi iнвестиції являють собою видiлення коштiв на розвиток виробництва, насамперед у виглядi капiтальних вкладень. Вони спрямовуються у прiоритетнi галузi й проекти, якi визначають розвиток економiки країни загалом.

Бюджетнi кредити є формою фiнансової допомоги пiдприємствам у разi скрутного фiнансового стану. Вони вiдрiзняються вiд банкiвських вiдносно невисоким pівнем процентних ставок.

Державнi дотації - це видiлення коштiв з бюджету на покриття збиткiв пiдприємств, як правило, у тому разi, коли збитковiсть є наслiдком певної полiтики держави, наприклад цiнової.

Державнi субсидії - це видiлення коштiв з бюджету суб'єктам пiдприємницької дiяльностi на вирiшення певних завдань у межах рiзних державних програм.

Надходження з дерєжавних цiльовиx фондів за своїм змiстом iдентичнi бюджетним асигнуванням. Вони здiйснюються у формi державних iнвестицiй i субсидiй, кредитiв. Цi наданi ресурси мають строго цiльовий характер, котрий випливає iз cyтi даних фондiв.

Надходження з централізованих фондів вiдображають внутрiшньокорпоративний перерозподiл фiнансових pecypciв. Цi фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об'єднання, тобто за своєю сутнiстю - це перерозподiл чистого прибутку. 3 одного боку, пiдприємства здiйснюють вiдрахування у централiзованi фонди, з iншого можуть отримувати з них кошти. Тому, крім загальної суми надходжень з цих фондiв, слiд визначати чистi (нетто) надходження, якi обчислюються як рiзниця мiж надходженнями зфондiв i внесками до них.

Сальдо взаємовiдносин може визначатися стосовно вcix наданих pecypciв. Кожне пiдприємство сплачує податки й обов'язковi платежi до бюджету та внески в цiльовi фонди. Однак тiльки деякi з них можуть отримувати асигнування з бюджету чи надходження з фондiв. При цьому, як правило, сальдо взаємовідносин вiд'ємне. Тому, визначаючи фiнансовi ресурси, наданi з бюджету, цiльових i централiзованих фондiв, слiд враховувати сальдо взаємовiдносин. Позитивне сальдо характеризує реально наданi ресурси, вiд'ємне - фактичну суму вилучених коштiв пiдприємств.

Кредити являють собою фiнансовi ресурси, якi тимчасово перебувають у розпорядженнi пiдприємств. Саме це визначає сферу їx використання - як правило, на тимчасовi чи сезоннi потреби, а також потреби, якi мають циклiчний характер.

Кредит iснyє у двох основних формах: комерцiйний i банкiвський. Комерцiйний - це придбання товapiв чи отримання послуг з вiдстрочкою оплати. Подiбна угода оформляється спецiальним борговим зобов'язанням - векселем. Банкiвський кредит полягає в отриманнi позичок вiд банкiв чи iнших кредитних установ.

Кредитування здiйснюється з дотриманням принципiв поворотностi, строковості, платностi, забезпеченостi.

Дотримання принципiв кредитування дуже важливе для обох cторін. Пiдприємства-позичальники за умови неухильного виконання вимог до отримання i повернення кредитiв не просто заiнтepecoвaнi в ефективному використаннi позичених фiнансовихpecypciв - вони повиннi його забезпечити. Кредитнi установи, вiдповiдно, не просто позичають певнi кошти - вони, для забезпечення виконання встановлених принципiв, спрямовують їx у найефективнiшi пiдприємства i проекти.

Прибуток є формою фiнансових pecypciв, прирощених (зароблених) пiдприємством у результатi його господарської дiяльностi. Biн спрямовується насамперед на розвиток виробництва. Капiтальнi вкладення та прирiст оборотних коштiв вiдображають збiльшення статутного фонду, тобто тих pecypciв, якi постiйно перебувають у розпорядженнi пiдприємства. Kpiм того, за рахунок прибутку здiйснюються певнi поточнi затрати, якi податкове законодавство не доз воляє вiдносити на валовi витрати.

Роль прибутку як фiнансового ресурсу характеризується саме його використанням на розширення виробництва. В умовах ринку стабiльнi позицiї мають тiльки тi пiдприємства, що постiйно розвиваються. Можливостi ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку.

Прибуток - досить складне й багатогранне економiчне явище, що характеризує рiзнi сторони дiяльностi пiдприємства. Оскiльки прибуток вiдображає результати фiнансової дiяльностi, розглянемо його детальнiше.