Фінансові ресурси → Витрати → Доходи

Специфiчною ознакою формування фiнансових pecypciв є те, що досить часто воно здiйснюється за рахунок спонсорських та iнших надходжень, насамперед вiд засновникiв. Цей метод органiзацiї фiнансової дiяльностi не передбачає принципу прибутковостi. Головна мета функцiонування неприбуткових пiдприємств, органiзацiй та установ - забезпечення певних потреб суспiльства, а не отримання прибутку. Вiдсутнiсть прибутку дає змогу знизити piвень цiн i зробити вiдповiднi товари та по слуги бiльш доступними. На принципах неприбутковостi можуть здiйснювати свою дiяльнiсть установи соцiальної сфери та пiдприємства муніципального господарства.

Видiлення в умовах ринкової економiки неприбуткової дiяльностi є цiлком логiчним. Завжди є певнi сфери, якi або не можуть бути прибутковими i тому не цiкавлять пiдприємницькi структури, або повиннi бути доступними широким масам населення. Використання цього методу дає змогу поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети пiдприємницької дiяльностi - отримання прибутку на основi комерцiйного розрахунку в прибуткових галузях, так i забезпечення соцiально значущих потреб суспiльства. Водночас цей метод, забезпечуючи зicтавлення витрат i доходiв, сприяє рацiональному веденню господарської дiяльност.

Неприбуткова дiяльнiсть rрунтується на таких принципах:

- господарська i юридична вiдособленiсть;

- самоокупність;

- фiнансова вiдповiдальнiсть.

Стосовно господарської i юридичної вiдособленостi слiд зазначити, що в цiлому вона достатня для самостiйного ведення фiнансової дiяльностi. Разом з тим є певнi обмеження. По-перше, з боку засновникiв, якi визначають характер i напрями дiяльностi. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рiвень витрат. Адже важливе не тiльки встановлення самоокупностi, а й рiвня, на якому вона досягається. Рiвень витрат повинен забезпечити доступнiсть товapiв i послуг.

Кошторисне фiнансування полягає у забезпеченнi витрат за рахунок зовнiшнього фiнансування. Воно здiйснюеться за такою схемою:

Фiнансування → Витрати

Кошторисне фiнансування може здiйснюватися за двома напрямами: з бюджету i з централiзованих фондiв корпоративних об'єднань чи фондiв пiдприємств. Установи, якi фiнансуються з бюджету на основi кошторису, називаються бюджетними. На внутрiшньому кошторисному фiнансуваннi перебувають вiдособленi пiдроздiли пiдприємств i органiзацiй, як правило, соцiального призначення.

Кошторисне фiнансування здiйснюється за такими принципами:

- плановiсть;

- цiльовий характер видiлених коштiв;

- видiлення коштiв залежно вiд фактичних показникiв дiяльностi установи;

- пiдзвiтнiсть.

Плановiсть означає, що фiнансування здiйснюється на пiдcтавєi й у межах установленого плану. Плановим документом є кошторис (звiдси i назва методу). Кошторис - це документ, у якому розрахованi й затвердженi плановi витрати на вiдповiдний плановий перiод (мiсяць, квартал, piк) чи вiдповiднi заходи. Розрахунки планових витрат здiйснюються, як правило, на основi нормативного методу. Складання кошторису грунтується на оперативно-сiтьових показниках, якi характеризують обсяги дiяльностi установи, та нормативах витрат за окремими статтями. Kpiм того, витрати можуть установлюватись на пiдcтaвi статистичних розрахункiв, виходячи з динамiки розвитку установи.

Сутнiсть цiльового характеру кошторисного фiнансування полягає в тому, що видiленi кошти можуть бути спрямованi тiльки на цiлi, передбаченi кошторисом. При цьому в окремих випадках може надаватися право певного перерозподiлу коштiв мiж окремими статтями. Цiльове призначення асигнувань дає змогу фiнансуючiй органiзацiї здiйснювати контроль за їx рацiональним i ефективним використанням.

Видiлення коштiв залежно вiд фактичниx показникiв дiяльності установи означає, що фiнансування здiйснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сiтьових показникiв. Отже, фiнансування здiйснюється не автоматично за планом, а з урахуванням реальних потреб. Це дуже важливо, бо сприяє недопущенню завищення планових розpaxунків для отримання бiльшого фiнансування.

Пiдзвiтнiсть передбачає звiтнiсть органiзацiй i установ, що перебувають на кошторисному фiнансуваннi, перед фiнансуючими органiзацiями. При цьому встановлена вiдповiдальнiсть за порушення принципiв i правил кошторисного фiнансування. Необхiднiсть контролю випливає з того, що цей метод фiнансової дiяльностi не передбачає реальних стимулiв i фiнансової вiдповiдальностi за результати дiяльностi. Тому потрiбен жорсткий i постiйний фiнансовий контроль за дiяльнiстю таких органiзацiй та установ.

В окремих випадках у межах одного пiдприємства чи opгaнiзацiї може застосовуватись одночасно кошторисне фiнансування i комерцiйна дiяльнiсть. Наприклад, у державних вищих закладах освiти студенти навчаються за рахунок бюджетних асигнувань i на платнiй основi. При цьому, як правило, цi напрями дiяльностi чітко розмежовуються.

Бюджетне фiнансування може здiйснюватися також за узагальненими нормативами, наприклад, у медичних закладах – за нормативом на одного жителя. Такий пiдхiд означає послаблення цiльового характеру бюджетних асигнувань, оскiльки вони видiляються в загальнiй сумi, а їx розподiл за статтями витрат здiйснює сама органiзацiя (установа).

Кошторисне фiнансування як метод органiзацiї фiнансової дiяльностi не включає достатнiх стимулiв до рацiонального й ефективного господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити caмоокупність i прибутковiсть. Насамперед це установи соцiальної сфери, якi надають так званi безплатнi послуги, тобто оплата здiйснюється не отримувачем послуг, а державою чи за рахунок централiзованих фондiв.