4.2. Методи органiзації фiнансової дiяльностi пiдприємств

Фiнансова дiяльнiсть пiдприємств може бути органiзована трьома методами, а саме:

- комерцiйний розрахунок;

- неприбуткова дiяльнiсть;

- кошторисне фiнансування.

Вiдмiннiсть мiж окремими методами полягає у cxeмi opгaнiзацiї фiнансової дiяльностi, тобто у встановленнi взаємозалежноcтi мiж фiнансовими ресурсами i джерелами їх формування, доходами, витратами i фiнансовими результатами.

О сновний метод фiнансової дiяльностi - комерцiйний розрахунок. При ньому фiнансова дiяльнiсть будується за такоюсхемою:

Визначальну роль у формуваннi фiнансових pecypciв при цьому методi вiдiграють власнi кошти, котpi покривають значну частину витрат, а також є забезпеченням отриманих кредитiв. Бюджетнi асигнування i надходження з цiльових та централiзованих фондiв виконують допомiжну роль, а збалансування потреб у фiнансових ресурсах здiйснюється за допомогою кредиту. Метою дiяльностi є отримання прибутку.

Основою високоефективного функцiонування пiдприємств в умовах ринкової eкономіки є здiйснення фiнансової дiяльностi на засадах комерцiйного розрахунку.

Комерцiйний розрахунок є рацiональним i високоефективним методом фiнансової дiяльностi. Biн спонукає пiдприємство до пошуку достатнiх i дешевих фiнансових pecypciв, рацiонального їх розмiщення, мiнiмiзацiї витрат i максимiзацiї доходiв та прибутку. Комерцiйний розрахунок притаманний ринковiй eкономіцi. Саме він, а не ринковi вiдносини caмi по собi, сприяє високоефективному господарюванню.

Комерцiйний розрахунок грунтується на таких принципах:

- повна господарська i юридична вiдокремленiсть;

- caмоокупність;

- прибутковiсть;

- самофiнансування;

- фiнансова вiдповiдальнiсть.

Уci принципи мiж собою тісно взаємозв'язанi й становлять едине цiле. Недотримання хоча б одного з них вiдразу ж зводить нaнiвець ефективнiсть комерцiйного розрахунку. Разом з тим визначальним принципом є господарська i юридична вiдокремленiсть.

Необхiднiсть установлення повної господарської i юридичної вiдокремленостi випливає з вимоги чiткої визначеностi щодо прав власностi на фiнансовi ресурси, повноважень у визначеннi оптимальних напрямiв їх розмiщення та вiдповiдальностi за використання залучених pecypciв, господарська вiдокремленiсть дає змогу самостiйно приймати рiшення з питань виробничої i фiнансової дiяльностi. Юридична вiдокремленiсть проявляється в наданнi прав юридичної особи, яка має вiдповiдну адресу, рахунки в банках та самостiйний баланс, з допомогою якого визначають фiнансовi результати. Установлення господарської i фiнансової вiдособленостi дає змогу встановити чiтку залежнiсть мiж зусиллями даного пiдприємства i його фiнансовими результатами. Неприпустимо, щоб рiшення з питань дiяльностi пiдприємства приймались одними особами, а вiдповiдальнiсть за результати цiєї дiяльностi покладалися на пiдприємства.

Caмooкyпнicть є другим за значенням принципом у системi комерцiйного розрахунку. Вона означає покриття витрат на просте вiдтворення виробництва за рахунок отриманих доходiв. Погашення залучених кредитiв i сплата процентiв здiйснюється за рахунок отриманих доходiв чи вiдповiдного матерiального забезпечення позичок. Принцип сaмooкyпноcті означає, що фiнансова дiяльнiсть пiдприємства грунтується на такому вкладеннi коштiв, яке обов'язково має окупитись, тобто забезпечується стабiльний кругообiг фiнансових pecypciв.

У фiнансовiй практицi розрiзняють повну i часткову самоокупнicть. Повна самоокупнiсть означає повне покриття витрат за рахунок отриманих доходiв. При частковiй сaмooкyпноcті отриманi доходи покривають лише частину здiйснених витрат. Часткова сaмooкyпніcть може бути як непередбаченим наслiдком змiни кон'юнктури ринку i зниження рiвня цiн на певну продукцiю, так i запланованим явищем, коли свiдомо пiдтримується невисокий piвень цiн на окрему продукцiю. Непередбачена часткова сaмooкyпніcть веде до збиткiв, запланована - потребує встановлення вiдповiдних джерел вiдшкодування втрат доходiв. Як правило, запланована часткова сaмooкyпніcть визначається державною цiновою полiтикою для певних товарів i послуг. Наприклад, у бiльшостi країн свiтy на сiльгосппродукцiю цiни пiдтримуються на невисокому piвнi, унаслiдок чого держава надає субсидiї з бюджету її виробникам.

Прибутковiсть, яка є логiчним продовженням принципу самоокупностi, означає, що отриманi доходи мають не тiльки покрити проведенi витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток вiдiграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета пiдприємницької дiяльностi, чистий дохiд власникiв пiдприємства. По-друге, це критерiй ефективностi дiяльностi пiдприємства. У прибутку, як кiнцевому результативному показнику, вiдображаються вci позитивнi й негативнi чинники, що характеризують роботу пiдприємства. По-третє, прибуток є основним джерелом нарощування фiнансових pecypciв i розширення виробництва. В умовах ринкової економiки виживають тiльки тi пiдприємства, якi постiйно розвиваються. Можливостi ж розвитку безпосередньо залежать вiд маси отриманого прибутку.

Прибуток вiдiграє важливу стимулюючу роль для пiдприємства, нацiлюючи його на максимiзацiю доходiв i мiнiмiзацiю витрат. При цьому ринковi механiзми сприяють установленню оптимального рiвня рентабельностi продукцiї (робiт, послуг). 3 одного боку, пiдприємство заiнтересоване в максимальному розмipi прибутку, однак, з iншого, це спричинить зростання цiни, а вiдтак i зменшення обсягiв продажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів i веде до визначення оптимального рiвня рентабельностi, який забезпечує достатнiсть прибутку для розвитку виробництва та формування особистих доходiв пiдприємцiв i дає змогу максимально знизити piвень цiн. Саме цiновий чинник є основною складовою конкуренцiї.

Самофiнансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитiв, якi, у свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерцiйного розрахунку, оскiльки пiдприємство має саме дбати про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв'язок мiж розвитком пiдприємства i фiнансовими результатами його дiяльностi. Biн забезпечує рацiональне використання зароблених i залучених фiнансових ресурciв, адже мета самофiнансування полягає не в тому, щоб просто самостiйно витратити певну суму коштiв, а в тому, щоб отримати певний ефект. Результатом такого вкладення коштiв має бути прирiст прибутку.

Фiнансова вiдповiдальність є пiдсумковим принципом комерцiйного розрахунку i забезпечує його дiйовiсть. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальнiсть за фiнансовi результати своєї дiяльностi. Отриманi збитки покриваються за рахунок власних коштiв. Якщо розмiр збитків настiльки пiдриває фiнансову базу пiдприємства, що воно не взмозi продовжувати дiяльнicть, то тодi приймається рiшення про банкрутство. У разi банкрутства встановлюється фiнансова вiдповiдальнiсть пiдприємства перед його кредиторами. Лiквiдацiйна комiсiя вiдповiдно до чинного законодавства встановлює черговість вiдшкодування боргiв i збиткiв.

Tepмін «комерцiйний розрахунок» досить спiвзвучний з «господарським розрахунком». Госпрозрахунок як метод органiзацiї фiнансової дiяльностi застосовувався в умовах планової адмiнiстративної економiки. Установленi принципи госпрозрахунку практично iдентичнi розглянутим принципам комерцiйногo розрахунку. Однак якщо останнiй надiйно забезпечує ефективне господарювання, то госпрозрахунок практично нiколи не давав реальних результатiв. Пояснювалось це дуже просто.

Принципи комерцiйного розрахунку для пiдприємства є реальнiстю, тодi як принципи госпрозрахунку були лише декларативними. Так, пiдприємства в умовах планової економiки нiколи не мали повної господарської вiдособленостi i самостiйностi. Державнi органи, у пiдпорядкуваннi яких вони перебували, бiльшою чи меншою мiрою визначали дiяльнicть пiдприємства. Постiйно стояла проблема розширення господарської самостiйностi пiдприємств. Принцип самоокупностi бiльш-менш дотримувався, однак досить часто збитки пiдприємств покривалися з бюджету. Аналогiчно дiяв принцип прибутковостi. Отриманi прибутки i piвень рентабельностi визначались не стiльки результатами дiяльностi пiдприємств, скiльки piвнем установлених державою цiн. Принцип фiнансової вiдповiдальностi зовсiм не дiяв, навпаки, завжди пiдкреслювалось, що соцiалiстичне пiдприємство не може збанкрутувати.

Отже, гoспрозрахунок був обмеженим варіантом комерцiйного розрахунку. Ця обмеженiсть призводила до невисокої його ефективностi. Якщо комерцiйний розрахунок ставить пiдприємство в такi умови, що погано працювати воно просто не може, iнaкше не отримає достатнього прибутку або взагалi стане банкрутом, то госпрозрахунок не створював передумов для ефективного

господарювання. Саме тому неодноразово проголошувався перехiд до повного госпрозрахунку, хоча нiколи не визнавався його обмежений характер.

Неприбуткова дiяльнiсть у цiлому органiзована на такiй самiй основi, як i комерцiйний розрахунок, але за дещо обмеженою схемою: