4.3. Форми міжнародного банківського кредитування
Основним цільовим призначенням міжнародного кредиту є сприяння міжнародній торгівлі через кредитування експорту та імпорту. Кредитування імпорту здійснюється у формі комерційного або банківського кредиту.
Комерційні кредити поділяються на:
кредит за відкритим рахунком. У цьому разі експортер записує на рахунок імпортера у вигляді боргу вартість проданих товарів, а імпортер зобов’язується погасити цей борг у встановлений термін;
вексельний кредит. Експортер виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера;
авансовий платіж імпортера. У разі підписання угоди цей кредит надається імпортером на користь іноземного постачальника в розмірі 10-15 % і більше від вартості угоди.
Банківські кредити на імпорт:
акцептний кредит — імпортер погоджується оплатити тратту експортера, і його банк у встановлений термін погашає зобов’язання;
акцептно-рамбурсний кредит — банк імпортера виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера. Після відвантаження товару експортер передає документи до банку, який акцептує переказний вексель, і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік тратти на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач пред’являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування, отриманого від банку імпортера;
бланковий кредит — надається банками великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов’язані, кредит без формального забезпечення;
фінансовий кредит;
компенсаційні угоди — форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит.
Кредитування експорту може здійснюватися в таких формах:
банківського кредитування — надання кредитів у дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера;
факторингу — придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер надає факторинговій фірмі право отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання, у свою чергу, зобов’язується повертати йому гроші в міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від процентів за кредит;
форфейтинг — купівля банком-форфейтером в експортера векселів, акцептованих імпортером. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик несплати зобов’язань та разового збору за зобов’язання купити векселі експортера;
лізинг — кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладення орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну.
Новою формою кредитування є спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів переважно в галузі інфраструктури.
Проектне фінансування — сучасна форма довгострокового міжнародного кредитування, де мова йде про кредитування інвестиційних проектів на визначений термін. Його особливості полягають у тому, що основні етапи інвестиційного циклу пов’язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, який очолює банк-менеджер.
Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.
Міжнародний лізинг буває:
прямий експортний;
прямий імпортний;
транзитний (непрямий).
Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість цього виду лізингу полягає в такому:
лізингодавець має можливість одержати експортний кредит у своїй країні і тим самим розширити ринок збуту власних товарів і послуг;
орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.
Експортна лізингова операція — міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми і надає в найм іноземному лізингоодержувачу (рис. 4.2).
Рис. 4.2. Спрощена модель експортного лізингу
Імпортна лізингова операція — лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і надає його вітчизняному лізингоодержувачу (рис. 4.3).
Рис. 4.3. Спрощена модель імпортного лізингу
Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг — лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, котрий перебуває в третій країні (рис. 4.4).
Рис. 4.4. Спрощена модель транзитного міжнародного лізингу
Міжнародний лізинг має як позитивні риси, так і негативні.
До переваг міжнародного лізингу можна віднести:
для лізингодавця:
інвестування у формі обладнання порівняно з грошовим кредитом знижує ризик неповернення коштів, тому що зберігається право власності за лізингодавцем;
існування амортизаційних та податкових пільг для лізингодавця, якими він може, так би мовити, поділитися з лізингоодержувачем шляхом зменшення лізингових платежів;
для лізингоодержувача:
лізинг передбачає 100-відсоткове фінансування і не потребує негайного початку платежів, які відбуваються не одночасно, а частково;
для лізингоодержувача зменшується ризик морального і фізичного зносу і старіння обладнання, тому що майно не придбавається у власність, а береться у тимчасове користування;
лізингове майно не на балансі у лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податків на це майно;
лізингові платежі відносяться на витрати виробництва та обігу (собівартість) лізингоодержувача і, відповідно, знижують оподаткований прибуток;
орендна плата виплачується після того, як обладнання встановлено на підприємстві і досягло відповідної продуктивності;
лізинг дає змогу збільшити виробництво без накопичення капіталу;
обслуговування і ремонт майна здійснюється власником;
дає змогу орендатору використовувати найсучасніше обладнання;
термін лізингу може бути значно більшим за термін міжнародного кредиту;
податкові пільги;
для всіх учасників міжнародного лізингу:
лізинговий контракт може включати додаткові послуги з обслуговування обладнання;
лізингова угода є більш гнучкою порівняно з позичковою, оскільки дає змогу обом сторонам застосувати зручну схему виплат;
виробник обладнання отримує додаткові можливості для збуту своєї продукції і негайний платіж;
з погляду господарської діяльності лізинг служить засобом реалізації продукції, розвитку виробництва, упровадження науково-технічного прогресу, створення нових робочих місць. Тому держава має бути зацікавлена в поширенні і заохоченні лізингових операцій.
До недоліків міжнародного лізингу можна віднести:
На лізингодавця покладається ризик морального старіння обладнання й отримання лізингових платежів, а для лізингоодержувача вартість лізингу більша, ніж ціна купівлі чи банківського кредиту.
Лізингоотримувач не є власником своїх основних коштів і тому не може передати їх як заставу у разі необхідності банківської позики, що знижує його шанси щодо отримання такої позики на вигідних умовах.
Порівняно з продажем обладнання в кредит для лізингу характерний більший ризик, який полягає в тому, що лізингодавець зазвичай не може обмежити прийняття лізингоодержувачем додаткових боргових зобов’язань і у випадку банкрутства останнього не в змозі вимагати своє майно.
Лізинг може бути дорожчим за кредит.
Загалом вважається, що переваг лізинг має більше, ніж недоліків. Історичний досвід розвитку лізингу в багатьох країнах підтверджує його важливу роль в оновленні виробництва, розширенні збуту продукції й активізації інвестиційної діяльності. Особливо привабливим лізинг може стати у зв’язку з введенням податкових та амортизаційних пільг. Лізингові операції мають значний попит на світовому ринку, бо забезпечують переваги для учасників угоди.
Отже, значення міжнародного лізингу в кредитуванні зовнішньої торгівлі полягає в тому, що:
міжнародні лізингові платежі впливають на стан платіжного балансу країни;
орендні платежі, що виплачуються іноземними лізинговими компаніями, збільшують зовнішні витрати країни, а їх надходження позитивно впливає на платіжний баланс;
придбання майна після закінчення лізингової угоди рівнозначне імпорту, й у зв’язку з цим лізингові операції стали об’єктом державного регулювання;
хоча держави і сприяють розвитку міжнародного лізингу, але трапляються труднощі, пов’язані з гострою конкуренцією на світовому ринку, невідповідністю національних законодавств, методик розрахунків, систем оподаткувань.
Факторинг (factoring, від англ. factor — посередник) — різновид посередницької операції, що проводиться банками і факторинговими компаніями, являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.
Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).
Факторингова компанія дозволяє скоротити управлінські витрати, підвищити ефективність комерційної роботи, а також поряд з бухгалтерським обслуговуванням фактор-фірми здійснює кредитний контроль за угодами клієнта, проводить загальний аналіз господарської діяльності фірми.
Організацію факторингової операції можна показати на схемі (рис. 4.5).
Рис. 4.5. Організація факторингу
Етапи здійснення факторингової операції.
1-й етап — аналіз факторинговою компанією платоспроможності (кредитоспроможності) імпортера.
Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом, у якій вказується на обов’язки банку, серед яких: аналіз кредитоспроможності боржників; стягнення боргу та його обслуговування; інкасація; облікові операції та ін.
До обов’язків клієнта входить плата за факторингові послуги банку.
2-й етап — перевірка та купівля факторинговою компанією грошових вимог усіх рахунків-фактур, виставлених на імпортера-експортером.
3-й етап — оплата факторинговою компанією рахунків експортера — отримання від банку авансу за продану дебіторську заборгованість у розмірі 70-90 % суми боргу. Решту боргу(10-30 %) банк отримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.
4-й етап — поставка товарів (послуг) експортером імпортерові.
5-й етап — оплата вимог імпортером.
Сутність факторингової операції полягає в тому, що факторингові компанії скуповують рахунки в експортерів зі знижкою. Експортери отримують від факторингової компанії від 70 до 90 % номінальної вартості рахунків готівкою залежно від кредитоспроможності клієнта. Решта суми (10-30 % після вирахування комісії за кредит) сплачується тоді, коли імпортер перерахує кошти за товар. Вигода експортера — можливість запобігти кредитному та валютному ризикам і можливість прискорення кругообігу коштів. Вигода для імпортера — можливість не мати справи з переказним векселем та акредитивом.
При купівлі вимог факторингова компанія застосовує звичайно відкриту цесію, тобто повідомляє покупця про перевідступлення вимог експортерів, іноді приховану цесію, коли покупцю не повідомляється про неї. Процент за факторинговий кредит, як правило, на 2-4 % перевищує офіційну облікову ставку і забезпечує високі прибутки факторинговим компаніям. Термін кредиту — до 120 днів.
Фірма-експортер передає всі зобов’язання щодо реалізації товарів факторинговій компанії, яка купила дебіторську заборгованість клієнтів цієї фірми, веде бухгалтерські рахунки боржників і кредиторів. Завдяки факторинговому обслуговуванню фірма має справу не з окремими покупцями, а з факторинговою компанією, яка регулярно направляє своєму клієнтові виписку за рахунками й отримує винагороду за послуги. Компанія отримує наперед узгоджену комісію 0,5-2 % до суми обігу клієнта залежно від надійності покупця, виду послуг, якості боргових вимог, а також проценти за позиками під ці вимоги.
Факторингові компанії перевіряють вимоги клієнтів з погляду платоспроможності покупця за допомогою своїх довідкових відділів і банків. Крім кредитних і обліково-контрольних операцій, факторингові компанії здійснюють юридичні, складські, інформаційні, консультативні послуги. Вони мають значну інформацію про світові ринки. Цьому сприяють тісні ділові зв’язки з банками, які переважно виступають ініціаторами створення факторингових компаній і надають їм фінансову підтримку.
Форфейтинг (франц. a forfait — цілком, загальною сумою) — купівля середньострокових векселів, інших боргових і платіжних документів, що виникли з товарних поставок, спеціальним кредитним інститутом (форфейтером) за готівковий розрахунок без права регресу на експортера при наданні останнім достатнього забезпечення.
Компанія, яка здійснює купівлю боргових зобов’язань без регресу на експортера, має назву форфейтингової компанії чи форфейтера.
Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у випадку несплати.
Форфейтинг застосовується у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях для сприяння надходженню готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.
Купівля торговельних зобов’язань призначається на певну дату, але без права повернення (регресу) до попереднього власника.
Форфейтер надає фінансове забезпечення для покупців, які перебувають за кордоном, і негайно розраховується з експортером без права обороту. Імпортер повинен надати простий вексель з гарантією банку. Експортер продає його форфейтинговому банку зі знижкою, яка найчастіше базується на домінуючій на даний момент процентній ставці. Форфейтер бере на себе всі політичні та комерційні ризики.
Форфейтування доповнює традиційні методи кредитування зовнішньої торгівлі і державне страхування експортних кредитів, оскільки включає додаткові ризики. Тому форфейтер надає перевагу боржникам з країн з високим міжнародним рейтингом. На початку форфейтування використовувалося для першокласних експортних операцій і при поставці заводів «під ключ», а в сучасних умовах — для кредитування експорту обладнання, сировини, товарів широкого вжитку.
Форфейтинговими інструментами є вексель та інші боргові та товарні документи, що виникають із товарних поставок.
На відміну від традиційного обліку векселі форфейтування застосовуються:
у разі поставки обладнання на великі суми (мінімальна сума — 250 тис. дол.);
за умови надання тривалої відстрочки — платежу від 6 місяців до 5—7 років (понад традиційні 90—180 днів);
якщо вексель містить гарантію чи аваль першокласного банку, які необхідні для переобліку векселів.
Форфейтування використовується для мобілізації капіталів на середній термін кредитно-фінансовими установами на вторинному ринку шляхом перерахунку експортних векселів, термін яких ще не закінчився. Цей ринок дістав назву «а форфе». Для роботи на вторинному ринку банки створюють дочірні форфейт-інститути. Учасники ринку а форфе (форфейтування) — форфейт-інституції і банки — укладають угоди переважно по телефону з наступним підтвердженням.
Організацію форфейтингової операції можна показати на такій схемі (рис. 4.6).
Рис. 4.6. Організація форфейтингової операції
1 — між експортером та імпортером укладається угода з установленим терміном платежу;
2 — експортер звертається у форфейт-компанію, яка визначає умови операції;
3 — імпортер виписує комерційний вексель і авалює його;
4 — векселі, що індосовані банком країни імпортера, відсилаються експортеру;
5 — експортер індосує векселі і продає їх форфейт-компанії на первинному ринку документів без права регресу;
6 — експортер отримує інвалютну виручку;
7 — форфейтингова компанія індосує векселі і перепродає їх на вторинному ринку, що представлений спеціалізованими фінансовими установами з форфейтування в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижі й т.п.;
8 — форфейт-компанія подає імпортеру вексель до оплати;
9 — імпортер через свій банк оплачує наданий вексель в обумовлений строк.