2. Економічна оцінка управлінських рішень
Загальний методологічний підхід до оцінювання ефекту у вартісній формі відображається формулою:
Е=
,
(10)
де, Е - сумарний ефект від розроблення та впровадження управлінського рішення, грн.;
Рt - результати від впровадження управлінського рішення в t-му періоді, грн.;
Вt - видатки на створення (розроблення) і реалізацію управлінського рішення в t -му періоді, грн.;
Т - строк дії управлінського рішення.
Специфічною є економічна оцінка управлінських інвестиційних проектних рішень та рішень, що не потребують залучення додаткових джерел фінансування, тобто можуть бути реалізовані на безінвестиційній основі. Для безінвестиційних управлінських рішень у виробничій сфері ефективність виробництва (без додаткових капіталовкладень) може оцінюватись за показником умовно-річної економії або зміни потрібних та використовуваних ресурсів, наприклад, економії матеріальних ресурсів, підвищення продуктивності праці, збільшення фондовіддачі, зменшення матеріаломісткості чи трудомісткості продукції, підвищення рівня використання виробничих потужностей, економії фонду оплати праці через зменшення трудомісткості управлінських процесів, збільшення маси прибутку за рахунок мінімізації податкових платежів. Для невиробничої сфери це може бути економія на трансакційних витратах, пов'язаних із процедурами укладання договорів, проведенням переговорів, пошуком партнерів, здійсненням фінансових операцій тощо, а також і на логістичних витратах (транспортних, складських) пов'язаних із матеріально-технічним забезпеченням та збутом продукції, наданням послуг.
До припливів грошових коштів належать, насамперед, надходження виручки від реалізації продукції (послуг); позареалізаційні (інші звичайні) доходи, збільшення основного акціонерного капіталу за рахунок додаткової емісії акцій, залучення грошових коштів на засадах повернення (кредити та облігації).
Відповідно відпливом грошових коштів є: інвестиційні видатки, зокрема всі видатки на формування оборотного капіталу, поточні витрати, платежі у бюджет (податки, збори, відрахування), обслуговування зовнішньої заборгованості (відсотки за кредит і сплачення позик), дивідендні виплати.
Управлінське проектне рішення може вважатися фінансово привабливим, якщо його реалізація дає можливість організації краще забезпечити досягнення двох цілей: одержання прийнятного прибутку на вкладений капітал і підтримку її стабільного фінансового стану. Водночас не виключаються інші пріоритети.
Література: 2, 12, 24
Тема 8. Організація і контроль виконання управлінських рішень, система відповідальності
Мета: дослідити значення контролю в процесі прийнятті рішень та його вплив на кінцеві результати процесу взаємодії управлінського процесу.
Організація виконання прийнятих рішень.
Значення, функції, види та методи контролю.
Управлінські рішення і відповідальність.
1. Організація виконання прийнятих рішень
Реалізовуючи організацію виконання рішення, перш за все керівник повинен розділити загальну програму дій виконання прийнятого управлінського рішення на окремі ділянки для конкретних виконавців і встановити терміни їх виконання при використанні встановлених ресурсів. Після цього процес виконання рішення включає такі етапи:
Доведення задач до виконавців.
Підготовку виконавців до виконання задач.
Спонукання виконавців до ефективного виконання задач.
При доведенні задач до виконавців потрібно чітко роз’яснити: що, коли, яким чином, в яких умовах, якими засобами, до якого часу, з якими кількісними та якісними показниками потрібно зробити.
Для кращого сприйняття завдання спочатку роз’яснюється загальний задум рішення проблеми, що стоїть перед виконавцями. Глибоке й однозначне його розуміння - вихідна умова засвоєння індивідуальної задачі. Далі варто показати місце кожної задачі в загальній роботі, взаємні зв’язки з іншими завданнями. Потім роз’яснюється мета, тобто передбачуваний результат праці, надані в розпорядження виконавця засоби праці, вказуються терміни завершення етапів рішення та критерії оцінки результатів. Особлива увага звертається на можливі труднощі, шляхи їхнього подолання, правила безпеки праці.
Для доведення задач до виконавця застосовуються різні форми і методи: наради і збори, бесіди, інструктажі, показ зразків виконання, вивчення документів та інше. На зборах і нарадах з доповіддю зазвичай виступає той керівник, що прийняв рішення, але це не завжди доцільно.
Ціль бесіди - уточнити думку виконавця з приводу майбутньої роботи, зрозуміти причини його заперечень і сумнівів, відповісти на всі питання, перевірити глибину розуміння поставленої задачі й способів її рішення. Попередньо необхідно встановити психологічний контакт із підлеглим, створити умови для вільного, розкутого висловлення ним своїх думок. Встановленню контакту сприяють: доброзичлива реакція керівника на сумніви підлеглого, вираження йому повної довіри, відмова від докорів щодо нерозуміння задачі або небажання її виконати, зосередження уваги винятково на діловій стороні.
Інструктаж проводиться напередодні практичних робіт. Керівник заздалегідь продумує процес виконання робіт за підлеглого. У період інструктажу він може запропонувати переказати або письмово викласти, у якій послідовності й яким чином працівник має намір виконувати поставлену задачу. Часто недоліки виконання робіт пов’язані з недооцінкою інструктажу. Погане як його ігнорування, так і занадто детальне роз’яснення. Останнє навіть небезпечніше, тому що виконавець плутається у вимогах до нього.
Загальне правило при інструктажі: повідомляти найнеобхідніше, без чого не можна почати роботу. Іншу інформацію потрібно повідомляти в міру наближення термінів виконання відповідних видів робіт шляхом проведення додаткового інструктажу.
Показ зразків виконання як метод доведення задачі використовується, коли словесні пояснення недостатньо ефективні. Форми реалізації даного методу різні:
спостереження за роботою досвідченої людини;
кінофільм, ділові ігри, відеозапис гри;
тренування та вправи по виконанню робіт.
Вивчення документів відноситься до числа основних методів доведення задачі. Він не такий простий, як здається. Точність сприйняття та передачі змісту по документу залежить від численних факторів: як він складений, у якому контексті пред’являється, яке самопочуття працівника і т. ін.
Розрізняють аферентний і ефекторний образ майбутньої діяльності. Перший - означає створення у виконавця образу майбутньої роботи, отриманого у результаті зазначених вище методів доведення завдання. Еффекторний - це оперативний образ, тобто власний план дій.
До еффекторних образів, з якими виконавці приступають до роботи, пред’являються вимоги повноти, точності, глибини, їх врівноваженості.
Повнота образу означає відображення у ньому всієї майбутньої роботи від початку до кінця. Це важливо знати для коригування уявлень працівника про те, що йому виконувати на окремих етапах роботи.
Точність образу свідчить про ясність уявлення особливостей виконання запланованої роботи.
Глибина образу характеризує, наскільки образ віддалений у часі від початку дій, що у ньому (в образі) відображені.
Гнучкість образу означає, що при зміні обстановки вихідні представлення виконавця можуть швидко перебудовуватися.
Врівноваженість образу є мірою його міцності при несподіваних труднощах. Це особливо важливо на таких видах робіт, де умови праці можуть бути екстремальними (дефіцит часу, небезпека для життя недолік інформації й інше). Погодженість еффекторних оперативних образів усіх виконавців завдання означає, що враховано не тільки індивідуальні завдання, а й зв’язки з усіма задіяними особами (підрозділами).