Філософська есхатологія: підгрунтя для існування

Термін «есхатологія» складається з двох давньогрецьких слів, що означають: eschatos – останній та logos – вчення. Отже, виходячи із семантики слова есхатологію можна визначити як вчення про останнє, кінцеве. Як зазначає В.І Докаш в своїй монографії «Кінець світу»[1], вперше слово «есхатологія» замість терміну «останні події» вжив Фрідріх Шлейєрмахер у ХІХ столітті. Про авторство Фрідріха Шлейєрмахера свідчить також і лютеранський богослов Д.Р. Стівенсон [2]. Мислитель зазначає, посилаючись на книгу «The Language and Imagery of the Bible» (Philadelphia: Westminster Press, 1980), що термін «есхатологія» з’являється в кінці праці «Християнська віра» (основна богословська праця Шлейєрмахера – прим. Назаренко М.) та покликаний замінити невдалий еквівалент «останні події». Це пов’язано з тим, що цей традиційний вираз відсилає до певних «подій», а отже до чогось зовнішнього по відношенню до віруючого суб’єкту. Акцент на зовнішньому, таким чином, не дозволяє зосередитись на всій глибині внутрішнього життя, яке і становить основний пріоритет християнина.

Незважаючи на розробку терміну «есхатологія», Фрідріх Шлейєрмахер, так і не зміг прийти до однозначного розуміння сутності даного поняття. Філософ лише обмежився епітетами «невизначене», «дивне», занадто широке явище, щоб можна було встановити його конкретний зміст. Як зазначає вищезгаданий Стівенсон вузьке значення терміну «есхатологія» з’явилося пізніше в Оксфордському словнику англійської мови (видання 1891 та 1933 років), яке сформульовано так: «Розділ богословської науки, який займається чотирма останніми подіями: смертю, судом, небесами та пеклом» [2]. В бібліологічному словнику О.Меня ми знаходимо наступне визначення есхатології: «вчення Священного Писання про кінцеву долю світу та людини» [3]. Пол Еннс вважає, що есхатологія – це «доктрина останніх подій» [4, с.403]. Для Чарльза Райрі «есхатологія – це богослов’я останніх речей і останніх подій. Відповідно предметом есхатології є завершення, фінал як кінець світу, так і остаточна доля окремої людини…предметом есхатології є також дослідження пророцтв»[1, с.77]. А для Уейна Грудема есхатологія взагалі є вченням «про прийдешні події»[5, c.1231].

Отже, як ми бачимо есхатологія в ХХ столітті починає вбирати в свій зміст все більше і більше різних аспектів, відсилаючи нас то до темпоральних модусів (наприклад до майбутнього), то до конфесійних особливостей, а то і взагалі починає розділяти поняття «кінець» на всезагальний та індивідуальний. Для того, щоб зрозуміти чому так відбулось, спробуємо розкрити сутність есхатології та дати короткий огляд її історії.

Сьогодні для нас є очевидним існування есхатології світської та релігійної (конфесійної). Зрозумілим також є те, що зміст даного поняття у світському та релігійному напрямку не є однаковим. Зокрема, Д.В. Пивоваров в статті присвяченій есхатології відзначає, що релігійна та міфологічна традиції репрезентують переважно сюжетно–образні та символічні варіанти есхатології (міфи про потоп, Апокаліпсис, Одкровення Іоана Богослова і т.д.), філософська ж традиція, яка містить есхатологічні мотиви базується на певному варіанті міфічної або релігійної традиції, але у відповідності з основоположними метафізичними, антропологічними та історіософськими концепціями. Тобто символи, образи та персонажі традиційної (релігійної) есхатології осмислюються під новим філософським кутом. В свою чергу філософська есхатологія теж має два різновиди: 1) в межах релігійно–містичної філософії, вписаний в загальний дискурс релігійно–філософського синтезу; 2) есхатологічні мотиви в нерелігійній теоретичній філософії, які містяться в численних історіософських та культурологічних концепціях [6].

Ми би в свою чергу конкретизували даний поділ, виділивши такі основні підходи до філософської есхатології: 1) в залежності від методу – метафізичний, діалектичний, нігілістичний, 2) в залежності від науки (або її галузі), яка включає есхатологію в свій предмет – футурологічний, культурологічний, релігієзнавчий, соціально-філософський, антропологічний та інші. Звичайно, ми не претендуємо на повноту переліку, але ми можемо виділити їх як ті, що стали найвпливовішими у ХХ столітті.

В результаті ми приходимо до розуміння неможливості задовольнити нашу потребу в осягненні есхатології лише богословськими підходами. Адже вони завжди конфесійні та етнорелігійні. Виникає потреба у такому визначенні, яке б могло би охопити будь–які есхатологічні конструкти незалежно від релігійної або філософської приналежності, враховуючи і новації ХХ століття. Кожина О.П пише: «З позиції формальної логіки, вона [есхатологія – прим. Назаренко М.] має великий об’єм і саме тому здатна включити у свій зміст багатший аспект реальності» [7]. Тому, згаданий вище Д.Пивоваров приходить у своїх розмірковуваннях до наступного: ««Есхатологія – це вчення про конечність людського існування та світу, про той чи інший характер «кінця» світової історії, наявного буття» [6]. До такого широкого розуміння есхатології схиляється і російський філософ та богослов С.С Хоружий, у нього, зокрема, ми знаходимо таку думку: «до області есхатології входить все, що стосується фінального завершення та завершення доль наявного буття»[8]. Таке широке визначення, на нашу думку, є найоптимальнішим для того, щоб визначити таке складне і багатогранне явище як есхатологія, і якщо в даному випадку «есхатологія є розмірковуванням про кінець» [9, с.470] це дає нам змогу говорити про особливий есхатологічний дискурс.

Література:

1. Докаш В. Кінець світу: еволюція протестантської інтерпретації: Монографія. – Київ–Чернівці: Книги – ХХІ, 2007. – 544 с. ISBN 978–966–8653–89–6

2. Лютеранская догматика. Том ХІІІ. Стивенсон Д.С. Эсхатология. [Електронний ресурс] (фрагмент книги) Режим доступу: http://www.luteranstvo.info/library/bog/eshat/eshat.htm (13.07.2010) – Назва з екрану.

3. Эсхатология // А.Мень Библиологический словарь: В 3 т. — М.: Фонд имени Александра Меня. — 2002. Реж. доступу до вид.: http://slovari.yandex.ru/dict/men/article/me3/me3–0565.htm (22.02.2011). – Назва з екрану.

4. Еннс Пол. Підручник з богослов’я: Пер. з англ. – Львів: Благовісник Галичини, 2003. – 758 с. ISBN 966–8424–01–8

5. Грудем У. Систематическое богословие: Введение в библейское учение/ У. Грудем [Пер. с англ.] – Спб.: «Мирт», 2004, 1453 с. ISBN 5–88869–160–7, переиздание.

6. Пивоваров Д. В. Эсхатология Реж. доступу до видання: http://mirslovarei.com/content_fil/JESXATOLOGIJA–5699.html

7. Кожина, О. П. Эсхатология в системе глобальных проблем: социально–философский анализ : автореф. дис. ... канд. филос. наук : 09.00.11 / О. П. Кожина ; Сиб. гос. аэрокосм. ун–т им. акад. М. Ф. Решетнева. – Красноярск, 2010. – 22 с.

8. Хоружий С.С Эсхатология // К феноменологии аскезы [Електронний ресурс] (фрагмент книги) Реж. доступу до видання: http://azbyka.ru/dictionary/01/horuzhiy_k_fenomenologii_askezy_08–all.shtml (23.11.2010) – Назва з екрану.

9. МакГрат Алистер. Введение в христианское богословие [пер. с англ.] – Одесса: «Богомыслие», 1998 – 585 с.

Рыжкова Дарина

Харковский национальный университет имени В. Н. Каразина