Етика засобів масової інформації в політичних комунікаціях

Мас-медійний простір почав активно поширюватись і проникати у всі сфери суспільно життя ще на початку минулого століття, в теперішньому XXI можна говорити про появу нової цивілізації, яку О.В. Грищенко влучно назвав «кіберцивілізацією» [1; с. 73].

Цілком справедливо про характер ЗМІ сказав А.Моль, а саме, що вони фактично контролюють всю культуру, пропускаючи її через свої фільтри [2; с. 134].

Таким чином, безкінечно видозмінюється етика і мораль, адже часто ті потоки інформації, які проходять через фільтри ЗМІ, вже не відповідають реальній картині світу, лише наслідують її.

Унікальна можливість, яку мають сучасні ЗМІ – конструювання реальності через контроль над порядком висвітлюваних подій. Більше того, суспільство стикається з реальною можливістю глобальних маніпуляцій, коли ЗМІ створює подію, яка ніколи не існувала, однак для свідомості людей є реальною, а отже може бути збуджуючим мотивом подальших дій [3; с. 105].

В даному контексті, особливого значення набуває етична сторона питання: як далеко можна зайти і коли варто зупинитись, висвітлюючи і транслюючи ті чи інші повідомлення, зокрема повідомлення політичного змісту.

Загалом, існує закономірний зв'язок політики з об’єктивною картиною світу. Політичні ідеали в ході динамічного процесу розвитку суспільства, постійно видозмінюючись, відображають рівень розвитку політичної свідомості. Поява нових політичних ідеалів є ознакою здатності людей формувати більш складні смисли, приймати більш складні рішення на вищому раціональному і емоційному рівні [4; с. 254].

Етичність політичної діяльності визначається метафізичною складовою, завданнями, які ставить перед собою людство. Саме метафізичний контекст зумовлює ставлення до чинної моралі, її прийняття, заперечення, ігнорування, творення ієрархії цінностей, визначення способів втілення значущого змісту, як і доцільного часу та простору. Таким чином, ЗМІ є водночас творцями і трансляторами політичної моралі, які за самостійними керуючими повідомленнями набувають нової ролі – легітимізатора влади.

Якщо раніше процес легітимізації через ЗМІ не мав визначального характеру, то тепер саме від них залежить, хто буде вважатись легітимним (тобто буде визначений громадянами в якості влади – легітимність залежить від мовчазної згоди керованих, а держава є легітимною тією мірою, якою її громадяни визнають її такою [5].

Саме ця роль ЗМІ використовується, зокрема, у разі докладного висвітлення терористичного акту. Терористи, які є джерелом (ініціаторами) повідомлення, перетворюються у його адресантів, які підсвідомо сприймаються громадянами як легітимізоване джерело інформації (а отже –керуюче). Надання прямих ефірів терористам, інтерв'ю з ними призводить до планомірної, «неправдивої» легітимізаці терористів, що в цілому формує у громадян відчуття «правильності» їх діяльності.

Отже, проблема висвітлення подібних явищ частково апелює до етичної зрілості засобів масової інформації, а частково до їх відчуття відповідальності, адже в даному контексті проблема виходить за рамки «свободи преси» і сягає рівня забезпечення національної безпеки держави в цілому.

Література:

1. Грищенко О. В. На інформаційній магістралі: Євростандарти і політика в галузі ЗМІ // Політика і час. – 2003. – №6. – с.72-75.

2. Кара-Мурза С.Г Манипуляция сознанием. – М.: Алгоритм Эксмо, 2009. – 528с.

3. Лебон Г. Психология народов и масс. – М.: Академический проект, 2011. – 238с.

4. Политическая психология: Учебное пособие для вузов / под ред. Деркача А.А., Жукова В.И., Лаптева Л.Г. – М.: Академический проект, 2003. – 858с.

5. Словарь по правам человека. Легитимность [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.biometrica.tomsk.ru/ftp/dict/encyclo/11/legitim.htm.

Иванова Раиса

Таврический национальный университет имени В.И.Вернадского