Епістемологічна інтерпретація поняття «смисл»

У теорії значення існує два погляди на те, як співвідносяться назва і об’єкт: 1) так звані теорії прямої референції стверджують, що назва безпосередньо відсилає до об’єкта, тобто що між ними існує просте бінарне відношення іменування; 2) теорії непрямої референції (назва умовна) стверджують, що до співвідношення назви і об’єкта треба додати принаймні ще один елемент. Якщо розглядати застосування цих теорій у логіці, то теорія прямої референції працює достатньо ефективно: для синтаксичної інтерпретації нам достатньо мати послідовність назв і перевіряти наявність об’єктів і властивостей, які ці назви іменують. Однак якщо виходити в ширший контекст, зокрема семантичний, то з бінарним відношенням виникають певні ускладнення. Одним з аргументів проти прямої референції є так званий когнітивний аргумент [1; С. 51], який обґрунтовує необхідність введення ще однієї складової для пояснення окремих випадків того, що в кантівській термінології називається синтетичним знанням. Цей аргумент Ґотлоб Фреґе у статті «Про смисл і значення» 1892 року викладає наступним чином: якщо при ототожненні двох назв наявний приріст знання, то в назвах закладено щось більше, ніж просто відсилання до об’єкта [4, 230–231]. Для позначення елемента, який додає когнітивну різницю, автор вводить термін «смисл». Смисл – це значуща (та, яка впливає на істиннісне значення при інтерпретації) інформація про об’єкт (у термінології Фреґе «назва» = «вираз», «об’єкт» = «денотат/значення»), для семантики – ідеалізована і змістовно навантажена репрезентація об’єкта.

У одному з розділів книги «Фреґе: філософія мови» [5, С. 81–109] Майкл Дамміт показує, яким чином поняття смислу ефективно працює в епістемології: коли ми сумніваємося у нашому знанні й звертаємося до процедури перевірки (justification), то не лише перевіряємо, чи кожен об’єкт, про який ми говоримо, наявний, а й – і це відбувається навіть частіше – з’ясовуємо, що ми мали на увазі, тобто яким смислом наділяємо ту чи іншу назву. Тут з’являється очевидна паралель з першим елементом в розрізненні «концептуальних» і «доктринальних» досліджень, запровадженого Віллардом Квайном у роботі «Натуралізована епістемологія» [3, С. 168]: без смислу неможливе концептуальне прояснення, бо іменування лише вказує на об’єкт і тому не пояснює можливості такого прояснення [Цікаво, що у «Двох догмах емпіризму» Квайн наводить приклад Фреґе про Вечірню і Вранішню зірки на підтвердження існування різниці між іменуванням і означуванням, тобто теж виступає за теорію непрямої референції. [1; Ч. 1]]. Підхід Дамміта різниться від Квайнового тим, що британець вважає знання нормативним ідеальним концептом.

Ще одним важливим для епістемології уточненням, яке Дамміт робить до концепції Фреґе, є витлумачення смислу як похідної від навчання мові, тобто смисл – це не спосіб даності об’єкта суб’єкту пізнання, суто домовний досвід, а засвоєний спосіб застосування певного виразу щодо певного об’єкта. На думку філософа, у науковій практиці до смислу входять усі значущі для пізнання характеристики об’єкта і для кожної з цих характеристик теж можна вводити окремі назви, що узгоджується з інтенціями Фреґе при введенні розглядуваного поняття. Проте тут постає проблема: якщо засвоєння смислів відбувається через мову і навчання, то звідки взяти надійні критерії значущого і незначущого? Тобто Дамміт стикається з нерозв’язною проблемою обґрунтування знання, яку Квайн, за аналогічного витлумачення засвоєння смислів, знімає через відкидання нормативності знання.

Література:

1. Вяткіна Н. Семантичні проблеми референції: пряма референція, референційність, істинність / Наталія Вяткіна // Філософська думка. — 2010. — № 5. — Логіка за часів перемін: академізм vs прагматизм — С. 50–67.

2. Куайн У. В. О. Две догмы эмпиризма // Слово и объект / У. О. В. Куайн. — М. : Логос, Праксис, 2000. — С. 342–367.

3. Куайн У. В. О. Натурализованная эпистемология // Слово и объект / У. О. В. Куайн. — М. : Логос, Праксис, 2000. — С. 368–385.

4. Фреге Г. О смысле и значении // Логика и логическая семантика : Сборник трудов / Готтлоб Фреге ; [пер. с нем. Б. В. Бирюков, ред. З. А. Кузичева]. — М. : Аспект Пресс, 2000. — С. 230–246.

5. Dummett M. Frege: Philosophy of Language / Michael Dummett. – NY, Evanston, SF, London : Harper & Row, 1973. — 698 p.‎

Распутная Мария

Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова