2.3. Аналіз досвіду роботи

На сучасному етапі підготовка до школи із психолого-педагогічної проблеми переросла у проблему великої соціальної значимості, бо ставиться завдання підготувати дитину до навчання у початковій школі. У розв'язанні цього складного і відповідального завдання велика роль належить не тільки педагогам, а й працівникам дитячих садків, а також батькам. Адже зі вступом дитини до школи в її житті починається новий етап, де ігрова діяльність змінюється навчальною. Процес адаптації до нових умов потребує значних духовних і фізичних сил дитини. Успіх цього процесу великою мірою залежатиме від того, яку психологічну та морально-вольову підготовку до роботи на наступних етапах отримає вихованець, перебуваючи в дитячому садку та у першому класі школи.

Практика свідчить, що там, де налагоджені тісні контакти вчителів, батьків і вихователів, де організовано взаємний обмін досвідом, де постійно аналізується діяльність дитячого садка, рівень підготовки дітей до школи значно вищий, а отже, і вища ефективність діяльності вчителя початкових класів.

Проблема підготовки дітей до школи під час їх перебування у дитячому садку комплексна. У ній можна виділити три аспекти: анатомо-фізіологічний, психолого-педагогічний, педагогічно-організаційний []. Розглядаючи психолого-педагогічний аспект проблеми підготовки дитини до шкільного навчання, у роботі дитячого садка можна виділити три напрями.

Перший напрям пов'язаний з організацією всієї виховної роботи в дитячому садку, що спрямована на загальну підготовку дитини до шкільного навчання. Вона полягає в тому, щоб за допомогою відповідної організації освітньовиховної роботи в усіх вікових групах дитячого садка забезпечити справжній всебічний і гармонійний розвиток дитини []. Адже сучасна школа вимагає від дітей, що вступають до і класу, не стільки наявності спеціальних знань, умінь, скільки складних форм розумової аналітико-синтетичної діяльності, високого рівня розвитку морально-вольових якостей, працьовитості, працездатності. Тому програма дошкільного виховання орієнтує працівників дошкільних закладів на формування при підготовці дітей до школи таких основних якостей, як розумова, моральна, вольова, мотиваційна і фізична готовність. Проте нерідко зусилля окремих вихователів і вчителів спрямовуються не на загальну підготовку дітей до школи, а на вивчення мови та математики.

Звичайно, діти із значним випередженням вивчають ці предмети, але на шкоду загальному розвитку. Крім того, у деяких школах заняття з музики, співів, ритміки, образотворчого мистецтва та конструювання проводяться формально, чим завдається непоправної шкоди загальному розвитку дітей. Адже саме в ігровій, образотворчій, конструктивній діяльності в дитини формуються здібності, уміння і навички, які важко, а інколи й неможливо сформувати пізніше. Особливо це стосується гри, у якій дитина відтворює, моделює систему відомих їй суспільних відносин, що зумовлює природне емоційне піднесення, позитивне ставлення до всього навколишнього.

Уже протягом вересня вчитель швидко визначає, хто з учнів читає, хто і як рахує, розв'язує задачі тощо. Проте це не повинно цікавити вчителя в першу чергу. Успішне засвоєння учнями шкільної програми, як показують дослідження [], залежить від рівня розумового розвитку дитини, її ставлення до труднощів, відповідальності за виконання навчальних завдань, від рівня пізнавального ставлення до дійсності, розвитку її інтересів, готовності мобілізувати себе і, нарешті, від ставлення до однолітків. Саме ці якості особистості визначають уміння успішно навчатися у початковій школі.

Якщо для більшості дітей школа уявляється місцем праці, вони хочуть і готові навчатися, то частина дітей не готова до цього, і радість, пов'язана із шкільними успіхами, для них недоступна. Тому в них немає стимулів для успішного навчання []. Такі діти виконують навчальні завдання тільки під безпосереднім контролем чи лід впливом вимог учителя, батьків.

У багатьох дошкільних закладах часто зловживають зауваженнями, поясненнями правил поведінки, закликами до дітей бути уважними, забуваючи при цьому, що діти не уявляють собі їх конкретного змісту []. Тому малюки не привчаються керувати своєю поведінкою, а звідси неорганізованість, порушення правил поведінки. Вчитель, співпрацюючи із батьками і вихователями у плані визначення готовності дитини до шкільного навчання, під час батьківського всеобучу наголошує, що треба уникати багатослів'я, звертати увагу на головні моменти: прийоми роботи, послідовність виконання, результат. Тільки ретельна підготовка до школи, продуманість і системність, логічна послідовність прийомів і засобів підготовки до школи забезпечують хорошу якість і результативність. Без цього неможливо виховувати організованість і готовність до шкільного навчання загалом.

Другий напрям у співпраці батьків, дитячого садка і школи - це спеціальна підготовка дітей до засвоєння тих предметів, які вони вивчатимуть у школі []. У цьому плані вчитель, котрий готується навчати дітей у першому класі, повинен тісно співпрацювати з батьками.

Як показують результати широкого обстеження першокласників, учням важко класифікувати предмети, визначати їх форму і колір, описувати малюнок, відшукувати головне, визначати послідовність у роботі []. Тому вже в дошкільному закладі діти мають набути таких умінь: а) порівнювати предмети, встановлювати, що спільного в них і чим вони відрізняються; б) класифікувати предмети за їх належністю і призначенням; в) послідовно діяти, зосереджуватися; г) аналізувати, синтезувати, узагальнювати і робити найпростіші висновки; д) користуватися поняттями "більше", "менше", "порівну", групувати елементи залежно від їх якостей; є) знаходити невідповідність на малюнках; є) встановлювати причинно-наслідкові зв'язки явищ; ж) координувати рухи, а також володіти певним рівнем розвитку мови. Все це повинні знати батьки і вихователі.

Проблемним у визначенні рівня готовності дитини до школи є те, що дуже повільно розв'язується питання створення діагностичних методик. Без них вчитель не може визначити рівень підготовки дітей до школи. Розробка адекватних діагностичних методик дала б можливість розв'язати питання про створення педагогічних характеристик, які так необхідні при переході дитини з дитячого садка в школу. Адже саме в цьому питанні між дитячими закладами і початковими класами загальноосвітньої школи існує найбільша неузгодженість []. Маючи об'єктивні педагогічні характеристики на першокласників, учитель знав би, до чого схильна дитина, з якими труднощами вона стикається у контактах з ровесниками та дорослими, її здібності, рівень самостійності, характер ставлення до зауважень, слабкі й сильні сторони особистості, причини можливої неуспішності тощо.

Якщо вчитель реально уявлятиме собі можливості і рівень підготовки майбутнього школяра, то це дасть йому можливість визначити міру тих зусиль, які він повинен прикласти не тільки в навчанні, а й у вихованні необхідних якостей особистості кожної дитини.

Ще багато нерозв'язаного в наступності методів навчально-виховної роботи []. Так, останнім часом у початкових класах широко почали застосовувати проблемні методи навчання. Тепер у дитячих садках наявні різноманітні форми наочності. А роль слова, словесної розповіді як способу засвоєння обов'язкового, потрібного явно недооцінюється. Тому невипадково вихованцям дитячого садка притаманна звичка до показу, а це негативно впливає на наступне навчання у школі, де за допомогою слова засвоюються узагальнені способи навчальної діяльності.

Результати вивчення груп дітей старшого дошкільного віку перед вступом їх до школи показують, що в дитячих об'єднаннях є такі ознаки колективу: тенденція спрямовувати зусилля для досягнення загальної мети; функціонування таких взаємостосунків, що ґрунтуються на доброзичливості, бажання прийти на допомогу товаришеві, виручити його; готовність виконати справу, потрібну для окремих дітей і груп в цілому; вияв радості з приводу не тільки особистих успіхів, а її досягнень товаришів по групі; організованість і відповідальність за загальну справу; прагнення діяти спільно за принципом: всі за одного - один за всіх [].

У дитячому садку колектив дітей взаємодіє з дітьми інших груп. Старші допомагають маленьким, піклуються про них. Таким чином, дошкільний колектив на цьому віковому етапі є частиною дитячої спільності. На жаль, у 1 класі все те, що було досягнуто цілеспрямованою педагогічною діяльністю вихователів, руйнується. Об'єктивна основа формування колективізму - спільна гра, праця, діяльність, що спрямовувалася на розв'язання колективних завдань, спільне обговорення близьких для дітей питань у процесі спілкування з товаришами - відходить на задній план і замінюється індивідуальними контактами вчителя з окремими учнями []. Інакше кажучи, колективна форма життєдіяльності в учнів поступається місцем індивідуальній, коли кожний учень окремо, незалежно від товаришів, працює над навчальним завданням, не вступаючи з ними у безпосередню взаємодію.

Перебудова навчання у початковій школі ставить нові вимоги до дошкільного виховання. Діти мають не тільки засвоїти певний обсяг знань, а й розвивати свої розумові здібності, спостережливість, вчитись порівнювати, бачити подібне й відмінне в предметах та явищах, виділяти їх істотні ознаки, робити висновки, узагальнення [].

Успішне навчання і виховання учнів значною мірою залежить від того, як організовано навчально-виховний процес у дошкільному закладі, що повинен забезпечити всебічний розвиток особистості дитини, підготувати її до успішного засвоєння шкільної програми. Як показує досвід, у школі успішно навчаються в основному ті діти, які в дитячому садку не тільки набули певних знань, навчилися читати, рахувати, а й звикли до самостійної розумової діяльності. Тому, готуючи дітей до навчання в школі, треба не тільки збагачувати їхні знання про навколишній світ, а й вчити їх насамперед активно мислити, спостерігати, порівнювати, зіставляти факти, відшукувати причини тих або інших явищ.

Глибоке вивчення предметів і явищ навколишнього життя потребує і високого рівня аналізу та синтезу. Аналіз передбачає виявлення нових якостей, синтез - встановлення нових зв'язків. В результаті цього забезпечується новий рівень розумової діяльності, формуються впорядковані систематизовані знання про навколишнє життя. Розширення загального кругозору дітей та підвищення рівня їх аналітико-синтетичної діяльності забезпечуються цілеспрямованим навчанням на заняттях та збагаченням їхнього життєвого досвіду []. Вихователі вчать дітей правильно називати об'єкти та явища, відрізняти основне від другорядного, виділяти істотні ознаки, аналізувати, синтезувати, обґрунтовувати свої думки, узагальнювати знання та самостійно застосовувати їх при розв'язуванні тих або інших завдань.

Особливо важливу роль у підготовці дошкільника до школи відіграє дидактична гра, за допомогою якої здобуті ним знання закріплюються, стають переконаннями. У дидактичних іграх у дошкільників розвивається мислення []. Слід пам'ятати, що в таких іграх дітям часто доводиться оперувати і уявленнями, бо самі предмети, явища, які вони бачили і вивчали раніше, є лише в їхній уяві. Оперуючи в іграх уявленнями про об'єкти і явища, діти наближаються до абстрактного мислення.

Завдяки дидактичним іграм дошкільники набувають початкових умінь і навичок розумової діяльності, що потрібні для майбутнього навчання в школі. Вивчення процесу класифікації предметних картинок показало наявність у дітей помилок, пов'язаних з узагальненням. Наприклад, на пропозицію педагога дібрати картинки спочатку із зображенням свійських, а потім диких тварин діти віднесли до свійських білку, зайця, ведмедя, а до диких - собаку, кота, коня. Така помилка пояснюється невмінням виділити істотні ознаки в окремому предметі, порівняти їх з ознаками предметів усієї групи.

Отже, перехід від дошкільного до шкільного дитинства готується в процесі провідної діяльності - гри і дошкільних форм навчання (розвиток мовлення, малювання, ліплення, конструювання).