Вибірка нормативної бази

Будівлі, споруди та пристрої станцій і вокзалів повинні відповідати вимогам ВСН ЦЛ-86/МПС СРСР «Ведомственные строительные нормы. Железнодорожные вокзалы. Нормы проектирования», ВСН ЦЛ-87/МПС СССР «Ведомственные строительные нормы. Пригородные вокзалы. Нормы проектирования», СНиП II 85-80 «Строительные нормы и правила. Вокзалы» з врахуванням положень ДБН (Державні будівельні норми) 360-92** «Планування та забудова міських і сільських поселень» та ДБН В.2.2.-9-99 «Будинки і споруди. Громадські будинки і споруди. Основні положення»

ДБН В.2.3-19-2008 Споруди транспорту. Залізниці колії 1520 мм.

ВБН В 2.3-1-2008 Споруди транспорту. Проектувння, будівництво, експлуатація будівель і службово-технічних споруд залізничного транспорту при швидкісному та високошвидкісному русі поїздів.

ДБН В.2.3-5-2001 Споруди транспорту. Вулиці та дороги населених пунктів.

ДБН В.2.3-15-2007 Споруди транспорту. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів.

ДСТУ 2272:2006 Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять.

ДСТУ ISO 4190-1-2001 Установка ліфтова (елеваторна). Частина 1. Класи ліфтів І, II, III, VI (ISO 4190-1:1999, IDT).

ДБН В.1.2-2:2006 Система забезпечення надійності та безпеки будівельних об'єктів. Навантаження і впливи. Норми проектування.

ДБН В.1.2-7-2008 Основні вимоги до будівель і споруд. Пожежна безпека.

ДБН В 1.2-10-2008 Основні вимоги до будівель і споруд. Захист від шуму.

ДБН В.2.2-17:2006 Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення.

Історична довідка

Вулиця Богдана Хмельницького

Одна з найстаріших вулиць Львова, що відома ще з XIII століття. Важлива транспортна магістраль, що йде на північ від центру і до виїзду з міста.

Тут, на перетині шляхів, був найстаріший торговий майдан міста. У ХІІІ ст. він став межею між новозаснованим на маґдебурзькому праві Середмістям та попереднім міським центром — Підзамчем. Починається Підзамче від того місця, де колись стояла Краківська брама (на нинішній вул. Краківській між вулицями Яна Жижки та Лесі Українки) і веде спочатку через центр долокаційного Львова княжих часів. Головною його вулицею і був Волинський шлях.

Початок вул. Б. Хмельницького забудований в основному чиншовими ка­м'я­ницями ХІХ ст. Чотириповерхова кам'яниця № 3 споруджена у 1910-х рр. в стилі раціональної постсецесії. Її ровесницею є велична будівля під № 5, з високим мансардним дахом та масивними балконами та барельєфами. Цю кам'яницю збудували у 1912—1913 р. за проектом Романа Фелінського та Адольфа Піллера.

Роман Фелінський, співпрацюючи з фірмою Міхала Уляма, був автором проекту будинку № 11, збудованого у 1913 р. для кам'яничника Саломона Рогатина^[5]. В ньому на першому поверсі був кінотеатр «Адрія», який за радянських часів назвали ім. Богдана Хмельницького. В останні роки свого існування кінотеатр спеціалізувався на показі індійських фільмів. Зараз кінотеатр закритий і невідома доля його інтер'єру з розписами відомого художника Володимира Патика.

Будинок № 23 сецесійний, у стилізованих формах галицького ренесансу збудований у 1912—1916 роках за проектом Александра Остена^[6].

Від княжих часів однією з найдавніших споруд, є церква св. Миколая (вул. Б. Хмельницького, 28). Вона мурована з тесаних блоків білого вапняку не пізніше другої половини XIII ст. у традиціях давньої галицької архітектури. До наших днів церква дійшла після численних перебудов. Фрески головного фасаду виконав Петро Холодний-старший у 1924 році.

Сходами за церквою можна піднятися до вул. Замкової, якою можна вийти до Папарівки та колишнього лікувального закладу Кісельки при нинішній вул. Мирона Кордуби, а також піднятися на Замкову гору.

Трохи далі чоловічий Василіянський монастир при церкві Св. Онуфрія (вул. Б. Хмельницького, 36). Цей храм споруджено біля підніжжя Замкової гори, на місці дерев'яної церкви княжих часів. Церква кілька разів перебудовувалася. В ній є іконостас пензля Модеста Сосенка з 1908 року. У 1820 р. збудовано муровану, квадратну в плані, чотириярусну дзвіницю, під якою у ніші була фігура Св. Онуфрія. В кам'яниці під № 6 на вул. Об'їзд (тепер Долинського) в 1904 р. було засновано читальню «Просвіти» Жовківського передмістя, якою опікувалися оо. Василіяни з монастиря Св. Онуфрія. Монастир відомий з ХІІІ ст. За переказами, тут перебувала ікона Божої Матері, яку малював апостол Лука. Чудотворний образ передав на зберігання у монастир князь Лев. А намісник Галичини князь Владислав Опольський вивіз її до Ченстохови.

Непарна сторона вул. Б. Хмельницького навпроти монастиря забудована в основному дво-три поверховими чиншовими кам'яниця ми другої половини ХІХ ст. Щоб відчути дух того часу, варто заглянути у браму кам'янички № 59 з довгими старовинними сіньми та «романтичним» подвір'ячком.

За колією залізниці Львів-Броди, прокладеною у 1869 р. знаходиться церква Св. Параскеви-П'ятниці (вул. Б. Хмельницького, 77), яка була закладена теж у ХІІІ ст. Храм перебудували у 1644 р. на кошти молдавського господаря Василя ­Лу­пула, ­який перебував на еміграції в Галичині. Чотиригранна вежа церкви з вікнами-бійницями мала оборонне значення. Раніше вона мала низьку круглу баню, яку під час реставрації за проектом Міхала Лужецького у 1908 р. замінили банею з сигнатуркою і чотирма вежечками. В інтер'єрі церкви зберігся старий іконостас роботи львівських майстрів з 1610-х рр. З боку вул. Гайдамацької се­ред дерев заховалася занедбана будівля колишньої плебанії, збудована наприкінці ХІХ ст. Її стіни викладені смугами брунатної та охристої нетинькованої цегли. Сотрудник П'ятницької церкви о. Стефан Мохнацький був засновником філії товариства

«Просвіта» на Жовківському передмісті на початку ХХ ст. Вулиця Богдана Хмельницького та прилеглі вулиці забудовані переважно чиншовими кам'яницями 1880—1910 рр. Серед них впадає в око будинок під № 56 братів архітекторів Кароля і Яна Шульців, збудований у 1896 р. у стилі неоренесансу з елементами маньєризму.

Львівська сецесія початку ХХ ст. залишила по собі кілька пам'яток у цій віддаленій околиці. Це, насамперед кам'яниці при вул. Б. Хмельницького під номерами 66, 73, 72, 74 (у якій нещодавно відкрили фотогалерею «Простір»), 133, 135, 137, 149, 151, 153, 155, 161.

Під № 109 зараз будують якусь споруду. До 1941 р. тут стяла синагога Кортіса, збудована у 1854 товариством «Гомел Хасид». У 1911 р. синагогу перебудували в орієнтальному стилі за проектом архітектора Леопольда Райса. Навпроти під № 88 був паровий млин Роберта Домса (1815—1893), промисловця і доброчинця, який був головою Торгово-промислової палати у Львові, власником бориславських нафтопромислів, озокеритових шахт, млинів та пивоварні. Тепер тут Львіський комбінат хлібопродуктів.

Кілька сецесійних будівель (№№ 140, 165, 137, 169, 171, 199, 203, 215) з'явилися за Жовківською рогаткою на території, яка формально ще не належала до 1931 р. до Львова, а до громади Знесіння. Сама будівля колишньої Жовківської рогатки (вул. Б. Хмельницького, 124) нагадує середньовічний замок. Навпроти, під № 175, у 1890-х збудували симпатичну двоповерхову кам'яничку зі стрільчастою вежею.

Тут була адміністрація горілчаної фабрики, конкурентки фірми Бачевського.

Під номером 176 у 2008 році відкрито виставковий центр «Lemberg» із загальною площею 7 000 м².

Біля рогатки була церква Св. Варвари, споруджена у 1668 р. Її закрили під час реформ Йосифа ІІ і розібрали у 1802 році. За колишньою рогаткою у 1957 р. під № 132 збудували середню школу № 7 за типовим проектом. Далі вулицею Б. Хмельницького до вул. Липинського — садибна та малоповерхова забудова впереміш з промисловими та логістичними територіями. Ще наприкінці ХІХ ст. тут збудовали нафтопереробний завод (тепер Львіський дослідний нафтомаслозавод, вул. Хмельницького, 207), до якого, а також до Нової міської різні, впоперек Жовківської дороги протягнули залізничну колію. Старих житлових будівель австрійського і польського періоду тут вже встає все менше, тож вони привертають увагу. Наприклад, двоповерхова кам'яниця під № 215, багато декорована у стилі декоративної сецесії, що зберегла на мережному металевому балконі шестикутну зірку.

У 1960-х територію між вул. Грінченка, Хмельницького та Мідною забудували панельними п'ятиповерхівками. У наступні десятиріччя з'явилося кілька масивів 9-поверхових будинків. Перший такий видовжений будинок на вул. Хмельницького, 267—269 місцеві мешканці назвали «Китайською стіною». Зі східного боку вул. Хмельницького будувалися промислові підприємства.

Станція Підзамче

Станція «Підзамче» (також відома, як Львів-Підзамче) — залізнична станція Львівської залізниці у Львові у місцевості Підзамче на лініях Львів — Сокаль і Львів — Красне (Львів — Золочів/Львів — Броди). Розташована на висоті 264,88 метрів над рівнем моря на відстані 7 кілометрів від Головного залізничного вокзалу.

Станція «Підзамче» була збудована на лінії Львів — Броди на вимогу Львівського магістрату між підніжжям Замкової гори та вулицею Жовківською (сьогодні — Богдана Хмельницького) частково на землях колишнього цвинтаря «Папарівка». Споруда вокзалу була виконана з використанням геометричних форм у стилі неоренесансу.

Регулярний рух потягів у напрямку Бродів та кордону з Російською імперією розпочався 12 липня 1869 року. Рух в напрямку Золочева, Тернополя і Підволочиська розпочався у 1871 році. З 1909 року потяги почали курсувати також в напрямку Підгайців.

У 1908—1909 роках вокзал було реконструйовано за проектом, виготовленим під керівництвом голови дирекції Львівської залізниці Станіслава Рибіцького. У стилістиці нового вокзалу, двоповерхового будинку з центральним розалітом, було збережено неоренесансну стилістику первісної споруди.

Під час Польсько-української війни 1918—1819 років навколо станції велися запеклі бої. Вокзал станції був сильно пошкоджений і під час Другої світової війни; його відбудова завершилася лише у 1947 році.

Офіційно станція «Підзамче» сьогодні вважається вантажною, однак, на ній зупиняються всі приміські поїзди, що слідують у напрямку Здолбунова, Червонограда та Тернополя, а також деякі пасажирські потяги, зокрема № 611/612 (Львів —Сарни/Рафалівка), № 659/660 (Львів — Київ) та № 667/668 (Ковель — Чернівці). У 2009—2010 роках станція була одним з кінцевих пунктів слідування львівського міського рейкового автобуса.

На станції здійснюється прийом і видача повагонних та малих вантажів і відправлень, продаються пасажирські квитки.

Колишній паровий млин Д. Аксельбрада.

Назва підприємства:

до 1939 р. – Паровий млин «Д.Аксельбрад і син» (Akselbrad D. i Sun);

1946 р. – «Млинкомбінат №1 сортового помолу борошна»;

1990-ті рр. – «Хлібопродукт».

Рік заснування, місце розташування підприємства:

1880-1890-ті рр. – вул. Żołkiewska 76 (нині Б.Хмельницького, 86/88).

Засновник, упорядник:

Аксельбрад Давид (Dawid Akselbrad) – промисловець, співвласник парового млина на Жовківській.

Аксельбрад Герман (Herman Akselbrad) – син Д. Аксельбрада, промисловець, підприємець, співвласник парового млина на Жовківській.

Основна історія підприємства:

За польських часів на вул. Żołkiewska 76, конс. № 363, 361 ¾ (нині Б.Хмельницького, 86/88) був паровий млин «Д.Аксельбрад і син» та гуртова торгівля борошном. Підприємство у 1920-х рр. було на обліку поліції – щороку на підприємстві вибухали страйки. В жовтні 1939 р. у приватному будинку Аксельбрадів, який знаходився неподалік, був створений один з перших у Львові дитячих садків.

Рис. 6 Архівна світлина млинкомбінату поч. ХХ ст. Вид на фабрику з Високого Замку.

При реконструкції і добудові млина Аксельбрада архіт. А.Шлєєн (Artur Schleyen) розширив і надбудував центральну споруду, перекривши її не цегляними склепіннями, а зробивши залізобетонні ферми (за системою Ж.Моньє) у неороманському стилі із включенням в конструкцію залізобетонні перекриття. Розвиток виробництва мав настільки великий розмах, що поглинув вул. Горіхову, яка колись піднімалась до старого цвинтаря на Папарівці.

Від кін. 1940-х рр. радянська влада націоналізувала млин Аксельбрада і реорганізувала його з добудовами і розширенням, у «Млинкомбінат №1».

Відбудова млинкомбінату у післявоєнний період була підкріплена постановою Ради народних комісарів СРСР №238 «Про відбудову і розвиток промисловості, транспорту і міського господарства міста

Львова» від 13.04.1945 р., де у п. 23 було зазначено «… зобов’язати Наркомзаг (тов. Двинського) відбудувати млин №1 сортового помолу в м. Львові продуктивністю 100 т на добу з введенням в дію в 1946 р…» , що призвело у 1945-1946-х рр. до планувальної реорганізації та технічного переобладнання корпусів «Млинкомбінат №1 сортового помолу борошна». Ймовірно з 1990-х рр., у роки становлення незалежності, млинкомбінат реорганізували у Держпідприємство «Хлібопродукт», Сьогодні при комбінаті відкрито крамницю з продажу борошна і круп, а сама територія млинкомбінату перебуває у занедбані.