Тема 5. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил

1. Сутність, критерії та принципи економічного районування.

2. Територіальна організація продуктивних сил України.

Анотація

У даній темі аналізуються 2 питання. Головною метою лекції є вивчення економічного районування і територіальна організація продуктивних сил. У ході лекції розглянуто такі основні поняття як: економічне районування, макро-, мезо-, мікрорайони, економічний район

5.1 Сутність, критерії та принципи економічного районування.

Економічне районування — це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільно­го поділу праці.

Основною ланкою при економічному районуванні виступає економічний район.

Економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарства, яка має свою виробничу спе­ціалізацію, міцні внутрішньо-економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поді­лом праці.

Він розглядається як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає складовою частиною госпо­дарського комплексу країни і виконує певну функцію.

Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, чисельність насе­лення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території та спеціалізація виробництва. В процесі економічного районування враховуються національно-побутові та соціально-культурні особливості населення, географічні умови, засоби зв'язку, шляхи сполучення та ін.

До основних районоутворюючих факторів належать також найбільші міста та великі регіональні й індустріальні центри країни. Кожне місто як економічний центр впливає на навко­лишню місцевість. Так забезпечується зв'язок центру з пери­ферією економічного району.

Практичне значення економічного районування заключається в тому, що воно в принципі повинно сприяти більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціонально­му управлінню народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях.

Ефективний розвиток економічних районів можливий на основі таких закономірностей.

Раціональне використання природних, матеріальних і тру­дових ресурсів на території району з метою максимального під­вищення продуктивності праці і ефективності виробництва.

Ефективна спеціалізація господарських комплексів еконо­мічних районів на основі внутрідержавного територіального по­ділу праці.

Комплексно-пропорційний розвиток господарства в еко­номічних районах в поєднанні з раціональною спеціалізацією.

Зближення рівнів економічного і соціального розвитку ра­йонів і їх адміністративних одиниць у процесі вдосконалення те­риторіальної організації виробництва.

Нерозривний зв'язок між розвитком господарства еконо­мічних районів і розміщення продуктивних сил країни.

У практиці економічного районування виділяються такі критерії територіального поділу продуктивних сил:

• економічний район має бути великою економічно-цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для виз­начення його господарської спеціалізації;

• розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у межах району;

• економічний район повинен являти територіальну єдність;

• на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс;

• при виділенні економічного району повинно враховува­тись економіко-географічне положення території;

• до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушень їх меж.

При виділенні економічних районів враховуються такі основні принципи:

• принцип економічної доцільності, який основується на тому, що кожен економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни із певним комплексом допоміжних і сервісних вироб­ництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витра­ти праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту. Часто для досягнення певної мети доводиться користуватися методом економічного заохочення — надання субсидій, встанов­лення прийнятних цін та ін.;

• принцип об'єктивності районоутворення, що означає виділення об'єктивної, суспільно цілісної території, яка розгля­дається як територіальна система продуктивних сил з міцни ми внутрішніми зв'язками;

• принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дозволяє прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності;

• принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв'язків і про порційність між сферами людської діяльності;

• принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня.

Тепер, коли Україна стала самостійною державою, виникла потреба у розробці нового економічного районування.

Причому у процесі розробки нової сітки районоутворення повинні бути враховані всі критерії і принципи економічного рай­онування. Це дозволить пов'язати економічне районування з про­гнозуванням галузей розвитку народного господарства і розселен­ням, поліпшенням умов життя населення на території району.

Уже розроблена Концепція адміністративних реформ в Укра­їні, яка затверджена Указом Президента від 22 липня 1998 р.

Адміністративну реформу передбачається провести трьома етапами:

Перший підготовчий етап охоплює розробку та офіцій­не схвалення Концепції адміністративних реформ і програми її здійснення.

Запроваджуються організаційно-правові засади форму­вання ключових елементів системи державного управління та місцевого самоврядування.

Створення нових організаційних структур та інструментів державного управління.

5.2 Територіальна організація продуктивних сил України.

До встановлення незалежності в Україні економічне райо­нування ґрунтувалося на інтересах СРСР. Тоді територія нашої держави умовно була поділена на 3 економічні райони: Донець­ко-Придніпровський, Південно-Західний та Південний.

Декларація про державний суверенітет України і визнання її як самостійної держави поклала початок новому етапу держав­ного будівництва. Серед комплексу проблем виникло питання реформації територіально-адміністративного устрою і приведення його у відповідність з новими економічними процесами та ет­нокультурними особливостями.

Вченими-географами, які працювали в цій галузі, — Ф.Д. Заставним, В.А. Поповкіним, М.Д. Пістуном, О.І. Шоблієм було зроблено спробу поділити Україну на ряд регіонів.

Після встановлення незалежності Національна академія наук отримала завдання на розробку проекта територіального районування.

Так, у 1993 р. В.А. Поповкін у праці "Регіонально-цілісний підхід в економіці" обґрунтував поділ України на п'ять макро­районів, а саме:

• Центрально-Український (Київська, Чернігівська, Жито­мирська, Черкаська та Кіровоградська області);

• Донбас і Нижнє Придніпров'я (Донецька, Дніпропет­ровська, Луганська і Запорізька області);

• Слобідська Україна (Харківська, Сумська і Полтавська об ласті);

• Придніпровський (Автономна Республіка Крим, Одесь­ка, Миколаївська та Херсонська області);

• Західно-Український (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмель­ницька, Закарпатська та Чернівецька області).

М.Д. Пістун пропонував поділити Україну на 9 економічних районів:

• Донецький (Донецька і Луганська області);

• Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіро­воградська обл.);

• Київський (Київська, Чернігівська, Черкаська обл.);

• Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

• Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

• Волинський (Волинська, Житомирська, Рівненська обл.);

• Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь­ка, Чернівецька обл.);

• Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.);

• Кримський (Автономна Республіка Крим).

На 9 економічних районів пропонував поділити Україну і вчений-географ Ф.Д. Заставний, а саме:

• Донецький (Донецька і Луганська обл.);

• Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.);

• Центрально-Поліський (Київська, Чернігівська і Жито­мирська обл.);

• Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

• Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

• Центрально-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.);

• Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь­ка і Чернівецька обл.);

• Західно-Поліський (Волинська і Рівненська обл.);

• Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одесь­ка, Миколаївська та Херсонська обл.).

Радою по розвитку продуктивних сил НАН України у 1995 р. запропоновано поділити Україну на 9 економічних районів, а саме:

• Донецький (Донецька і Луганська обл.);

• Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.);

• Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

• Столичний (Київська, Чернігівська і Житомирська обл.);

• Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одесь­ка, Миколаївська та Херсонська обл.);

• Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.);

• Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

• Центрально-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.);

• Волинський (Волинська і Рівненська обл.).

Таким чином, різні автори підходять до економічного рай­онування України по-своєму, але наявність багатьох проектів свідчить про те, що така необхідність існує і його потрібно бу­де проводити. А поки що в Україні діє адміністративне районування. У складі республіки є Автономна Республіка Крим, 24 області, два міста республіканського підпорядкування — Київ та Севастополь, 490 районних центрів та 178 районів у містах.

Враховуючи необхідність здійснення державної регіональ­ної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про концепцію державної регіональної економічної політи­ки", в якому пропонується мережа економічних районів Укра­їни в такому складі:

• Донецький (Донецька і Луганська обл.);

• Придніпровський (Дніпропетровська, Кіровоградська і Запорізька обл.);

• Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

• Центральний (Київська, Черкаська обл. та м. Київ);

• Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Черні­гівська обл.);

• Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

• Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одесь­ка, Миколаївська та Херсонська обл.).

• Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь­ка і Чернівецька обл.).

У січні 2005 р. у складі Кабінету Міністрів України було вве­дено посаду віце прем'єр-міністра по проведенню адміністратив­ної реформи. Робота у цьому напрямку ведеться і з часом буде проведено адміністративне районування, адже у розділі "Адмі­ністративно-територіальний устрій та місцеве самоврядування" програми діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків" (затвердженої постановою Кабінету Міністрів № 14 від 16 січня 2008 р.) передбачено такі рівні адміністративного устрою: регіон, район, громада.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: економічне районування, макро-, мезо-, мікрорайони, економічний район

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1. Територіальний розподіл праці – основа формування економічних районів.

2. Практичне значення економічного районування.

ТЕСТИ: