1.2 Предмет і об’єкт дослідження розміщення продуктивних сил і економіки регіонів.

Предметом науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) організації продуктивних сил економічних районів, їх сучасне і перспективне розміщення.

Об'єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил регіонів — природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чином, загалом об'єктом вивчення науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є продуктивні сили в конкретно-регіональному середовищі функціонування.

Продуктивні сили - це сукупність людських, матеріальних та інших силових елементів, суттєвою властивістю яких є створююча дія (діяльність). Сили, що беруть участь у створенні засобів і умов існування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання і є продуктивними.

Економічна оцінка дії продуктивної сили не обмежується лише певною участю у створенні товарів чи послуг, які задовольняють потреби людей або суспільства. Тут слід виходити із змісту економічної доцільності діяльності, що полягає у створенні вартості та додаткової вартості (прибутку). У процесі виробництва створюються товари, вартість яких більша, ніж витрати на робочу силу та інші складові на величину додаткової вартості. Кожен елемент продуктивних сил бере участь у створенні доходу. Величина їх продуктивного вкладу у зростанні доходу залежить від результативності (плодотворності) дії кожного елемента. Для виробництва дійсним джерелом нової вартості, в тому числі додаткової, є жива праця. Тому для зростання доходу важливо нарощувати вміння, підвищувати кваліфікацію, реалізовувати інші заходи, які позитивно впливають на продуктивну силу людини. Виробництво додаткового продукту складає матеріальну основу суспільства.

1.3 Понятійний апарат курсу, зміст основних економічних законів і категорій розміщення продуктивних сил та регіональної економіки.

Розвиток природи і суспільства характеризується наявністю багатоманітних та стабільних зв’язків і залежностей, які є проявом дії різних сил. Найбільш загальні та суттєві взаємозв’язки і залежності між явищами та процесами в природі і суспільстві називаються законами.

Закони відображають причинно-наслідкові зв’язки, тобто такі, коли залежності між причиною і наслідком однозначні, взаємодія різних сил (продуктивних і деструктивних) приводить до цілком імовірного наслідку, про який суспільству вже відомо або ще не відомо, якщо знання про сукупність взаємодіючих сил недостатні.

Тому важливо постійно поглиблювати знання про сутність і особливості прояву дії різноманітних сил (природних та суспільних), їх можливі наслідки для навколишнього середовища, людини, суспільства, економіки. Знаючи початковий стан процесу і закон його розвитку, можна правильно передбачити наслідок. Закони діють як сукупна сила, прояв дії якої незаперечний, а наслідок однозначний, тому завдяки їм досягається найбільш точне передбачення (прогнозування) стану процесів.

У економічній науці термін “закон” використовується у випадках, коли встановлено істотні, тобто найбільш суттєві (глибинні) залежності між дією різноманітних сил та економічними наслідками їх взаємодії. Економічні закони відображають найзагальніші та стабільні зв’язки у сфері виробничих відносин — у процесі суспільно корисної діяльності. Економічні закони — це необхідні та стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Люди не можуть вільно вибирати умови життя. Розвиваючи продуктивні сили, попередні покоління передають їх наступним, на базі яких відповідно до виявлених законів нові покоління розвивають свою господарську діяльність. Вчені виділяють загальні закони розвитку природи і суспільства (закони діалектики), загальнонаукові закони для конкретної науки (наприклад, для економічної науки — це закони підвищення продуктивності праці, економії часу, вартості, відповідності попиту і пропозиції), а також конкретно наукові закони, які стосуються окремих галузей науки. Останні відображають особливості (ступінь) прояву загальнонаукових законів у конкретних економічних умовах і виступають як закономірності.

Таким чином, закономірність — це прояв дії загального економічного закону чи законів у конкретних умовах. Закономірність, як і закон, відображає стійкі причинно-наслідкові

зв’язки, однак не однозначну залежність, а імовірнісну. Тобто наслідок дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення матиме відхилення від реального.

Економічні закони і закономірності є відображенням сталих зв’язків та залежностей між взаємодіючими силами і тому— необхідним теоретико-методологічним підґрунтям для вирішення практичних завдань. Знання та практичне застосування законів і закономірностей у господарській діяльності дозволяє раціонально використовувати природно-ресурсний потенціал регіонів, оптимізувати економічну діяльність на національному та регіональному рівнях.

Реалізація законів і закономірностей потребує розробки певних правил їх застосування в різних сферах економічної діяльності. Принципами називаються стисло викладені науково обґрунтовані положення, тобто правила господарювання, якими мають користуватися суб’єкти економічної діяльності на певному етапі історичного розвитку. За допомогою використання науково обґрунтованих принципів при вирішенні конкретних питань господарської діяльності реалізуються економічні закони і закономірності.

Розробка принципів, визначення їх змісту базується на законах і закономірностях розвитку економічних систем країни чи регіонів з урахуванням дії конкретних факторів. Під факторами розуміють сукупність аргументів (причин), які зумовлюють особливості розвитку певних економічних процесів у конкретному регіоні. Фактори поділяються на такі групи:природно-ресурсні, демоекономічні, соціально-економічні, геополітичні й інші.

Фактори визначають кількісні та якісні характеристики видів господарської діяльності, впливають на її обсяги і напрями, визначення соціальних пріоритетів, є конкретним інструментом вирішення економічних завдань. Об’єктивна і всебічна оцінка дії факторів у кожному регіоні визначає специфіку функціонування його економічної системи.

Закони, закономірності, принципи і фактори завжди є об’єктивними, тобто відображають об’єктивну реальність.

У сучасному суспільстві на формування і розвиток продуктивних сил найбільший вплив чинять такі загальні економічні закони:

• сталого розвитку продуктивних сил;

• зростання продуктивності праці;

• територіального поділу праці;

• економії робочого часу;

• суспільного поділу праці;

• концентрації виробництва;

• комплексного розвитку;

• попиту і пропозиції;

• адекватності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил;

• глобалізації і регіоналізації.

При цьому все більшу роль відіграє закон сталого розвитку продуктивних сил, як такий, що визначає стратегічний напрямок досягнення комплексного розвитку економічної, соціальної і екологічної складових регіональної господарської системи. Основна ідея сталого розвитку щодо продуктивних сил полягає у посиленні соціальної складової, забезпеченні раціонального природокористування, відтворенні ресурсної бази виробництва, реструктуризації господарського комплексу регіону у зв’язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні природного, людського та виробничого потенціалу. Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації та соціальної спрямованості суспільних відносин.

Одним з основних понять, якими оперує наука про розміщення продуктивних сил та економіку районів, є поняття району та регіону. Загалом, за оцінками сучасних дослідників будучи майже тотожними, ці терміни відображають два підходи до окреслення об’єкту дослідження науки з вивчення просторових аспектів економічної діяльності.

Розміщення продуктивних сил тісно наукою про регіони— регіоналістикою. Остання складається з багатьох напрямів наукових досліджень, які включають географічний, історичний, демографічний, етнографічний та інші елементи. Зокрема, економіка районів, як складова частина регіоналістики послідовно вивчає, з охопленням усіх без винятку територій країни, продуктивні сили економічних районів різних масштабних рангів і оперує терміном “район“, як виділеною за сукупністю певних ознак територією, що займає чітке місце в системі таксономічного районування. У даному випадку така територія називається економічним районом. Економіка районів, в свою чергу, є складовою більш загальної галузі регіоналістики — регіональної економіки, яка вивчає тенденції та залежності функціонування суб’єктів господарювання в регіональному вимірі, оперує терміном “регіон”, тобто територія, яка, на відміну від району, не обов’язково є таксономічною одиницею в системі територіального членування, що дозволяє певну свободу в окресленні його географічних меж. Також термін “регіон” стало вживається в українській регіоналістиці для позначення економічного району середнього рівня (обласного рангу) та міст Києва і Севастополя з метою відокремлення його від великого міжобласного інтегрального макромасштабного економічного району.

Виходячи з цього, в нашому випадку буде вживатися термін “район”, коли буде іти мова про конкретний економічний, або інший район макромасштабного рангу. Термін “регіон” будемо в основному вживати для позначення економічного району рангу області та міст Києва і Севастополя, а також у випадках опису соціально-економічних процесів, не прив’язаних до конкретного місця, не заперечуючи, однак, і паралельного вживання цих термінів в якості синоніма слова “географічна територія”.

Економічними районами мезорівня в ній є 25 областей України та Автономна республіка Крим. Вказана схема сітки економічного районування за більшістю ознак відповідає висовуваним економічною географією науковим критеріям економічного районування. Існують й інші схеми економічного районування, в яких, однак, межі районів також окреслюються ззовні кордонами областей.

Одним із основних документів, згідно яких формуються заходи з розвитку та розміщення продуктивних сил територій, є Державна регіональна економічна політика. В останніх її редакціях та у Законі України “Про стимулювання розвитку регіонів” для позначення обласного економічного району та міст Києва і Севастополя вживається термін “регіон”. Згідно з цим автори даного посібника вважають доцільним паралельне вживання термінів “регіон” та “область”. Враховуючи динамізм процесів розбудови національної економіки та вдосконалення державотворення, не виключеними є розробка й прийняття до широкого використання нової, більш досконалої макроекономічного районування. Докладно проведений аналіз економіки крупних економічних районів дозволяє користувачеві самостійно узагальнити особливості розвитку й розміщення продуктивних сил територій для інших відомих схем економічного районування України.

КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ: розміщення продуктивних сил, регіональна економіка, предмет науки, об’єкт вивчення, загальні економічні закони, район, регіон,економічний район, закони, закономірність.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1. Продуктивні сили. Складові елементи.

2. Економіка регіонів, як одна зі складових наук про розміщення продуктивних сил.

ТЕСТИ:

1.       Термін “регіон” у національній економіці вживається для визначення:

а) території країни;

б) довільно взятої частини території;

в) самостійно господарюючої системи у складі національної економіки;

г) адміністративно-територіального устрою.

2.       Чи тотожні об’єкт і предмет дослідження дисципліни “Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка”?

а) так;

б) ні.

3.       Прояв дії загального економічного закону чи законів у конкретних умовах – це:

а) закони;

б) закономірність;

в) регіональна економіка;

4.       Основними науковими категоріями РПС виступають:

а) закони, закономірності, принципи, фактории;

б) фактори, умови, принципи;

в) раціональність, комплексність, пропорційність.

5.       У міжгалузевому балансі відображаються:

а) пропорції ресурсів і потреб тільки з одного виду продукції;

б) найважливіші загальноекономічні пропорції у господарстві регіону;

в) співвідношення між грошовими доходами населення і роздрібним товарообігом регіону.

6.       Cуб’єктами державної регіональної політики є:

а) органи державної влади;

б) представницькі органи;

в) органи місцевого самоврядування.

7.       Розміщення продуктивних сил являє собою:

а) організацію продуктивних сил;

б) динамічний процес розподілу окремих елементів;

в) просторову організацію продуктивних сил на мікро-, мезо- і макрорівнях;

г) розподіл окремих елементів продуктивних сил.

8.       Предметом курсу “Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка” виступає:

а) вивчення особливостей і закономірностей виробництва і споживання товарів у світі;

б) вивчення сукупності чинників, що зумовлюють раціональну організацію суспільства;

в) вивчення сукупності соціально-економічних і природно-екологічних чинників, що зумовлюють характер територіальної організації продуктивних сил.

9.       Методологічною основою “Розміщення продуктивних сил та регіональної економіки” виступає:

а) територіальний і суспільний поділ праці;

б) комплексність;

в) системність, комплексність.

10. Основним документом, згідно якому формуються заходи з розвитку та розміщення продуктивних сил територій, є:

а) Конституція України;

б) Державна регіональна економічна політика;

в) нема правильної відповіді.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

2. Предмет науки про розміщення продуктивних сил

3. Об'єкт науки про розміщення продуктивних сил

4. Продуктивні сили

5. Загальні економічні закони

6. Державна регіональна економічна політика

Література:

1.Розміщення продуктивних сил. Підр. За ред. Качана Е.П., К.: Либідь, 2001, с. 456

2. Розміщення продуктивних сил. Підр. За ред. Ковалевського В. В., О.Л. Михайлюк, В.С. Семенова., 2-ге вид., випр. і доповн. К.: Т-во "Знання", КОО, 2000, 546с.

3. Дубіщев В.П. Регион в новой системе зкономических отношений, 1997

4. Онищенко В. О. Інвестиційна політика регіону. - Донецьк, ІЕПД НАН України, 2001, 255с.

5. Онищенко В.А. Роль современной банковской системи в инвестиционном процессе региона. - Донецк, ІЕПД НАН України, 2000, 20с.

6. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб.- 2-ге вид., випр. і доп.- К.: Вікар, 2002.-374 с.

7. Епіфанов А.О., Сало І. В. Регіональна економіка, 1999, 342с.

8. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник.- К.: Академвидав, 2002.-368 с.

9. Данилишин Б.М. Продуктивні сил економічних районів , 2000, 564с.

10. Стеченко Д.М. Управління репональним розвитком. - К.: Вища школа, 2000, 223с.

11. Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування: методологія, теория, практика. - К.,1996.

12. Місцевий та регіональний розвиток в Україні: Досвід Полтавщини / Київ. Центр Ін-ту Схід-Захід; За ред. С.Максименка.- К: Міленіум, 2001.-286с.

13. Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку // За ред. З.С.Варналія.-К.: Знання України, 2005.-498 с.

14. Комеліна О.В. Проблеми інвестиційного забезпечення створення робочих місць // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. - Вил. 13. - К.: РВПС України НАНУ. -2000. - С.79-92.

15. Комеліна О.В. Теоретико-методологічні підходи до розв'язання проблем соціально-економічного розвитку промислового комплексу регіону // Регіональні перспективи (наук.-практ. Журнал).,2000. -№4 (11).-С. 13-16.

16. Олійник Я.Б., Степаненко А.С. Вступ до соціально-економічної географії: Навч. посібник К.: Т-во "Знання", КОО .,2000. - 204 с. 1

17. Україна у цифрах. 2001 р. К.: Держ. ком. стат. України., 2002. -261с.

18. Комеліна О. В. Стратегічні напрями реалізації соціальних пріоритетів промислового сектору регіонального ринку праці. // Міжнародна науково-практична конференція "Соціально-економічні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки". Наукові доповіді. - К.: Міністерство праці та соціальної політики України, РВПС України НАНУ, Український інститут соціальних досліджень. , 2000. - 2 том- с.392- 398

19. Комеліна О.В. Програмно-цільове планування соціально-економічних систем // Регіональні перспективи (наук.-практ. Журнал). , 2001. - № 5-6 с18-19, 13-16