4! Шаповал в. Територіальна органіїація держави в конституційному праві // Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 5. - с. 45. .

34

Слід, однак, застерегти, що у стосунках “людина-держава” відповідальність має взаємний характер; це взаємна відповідальність: людина, а особливо громадянин, також відповідає перед державою; Конституція України безпосередньо говорить про це у статтях 65, 67,68.

Утвердження прав і свобод людини - це їх визнання державою. Воно може здійснюватись різними шляхами та засобами: проголошенням у деклараціях, заявах, закріпленням прав людини в конституції, інших законах; участю в підготовці і прийнятті міжнародних документів щодо прав людини, приєднанням до відповідних міжнародних договорів, їх ратифікацією тощо Забезпечення прав і свобод людини - створення умов для здійснення її прав і свобод. Воно включає такі три елементи (напрями) державної діяльності: сприяння реалізації прав і свобод людини (шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій); охорона прав і свобод людини (шляхом вжиття заходів, зокрема юридичних, для попередження, профілактики правопорушень); захист прав і свобод людини (відновлення порушеного правомірного стану, притягнення винних осіб до юридичної відповідальності).

Напрямок діяльності сучасної України на утвердження та забезпечення прав і свобод людини, є її головною функцією. Цим визначається відповідна ієрархія, пріоритетність у напрямках діяльності (функціях) держави. Загалом ст. З Основного Закону конкретизує характеристику України як правової і соціальної держави (ст. 1).

Важливим є закріплення у ст. 4 Конституції України єдиного громадянства. Це конституційне положення покликане забезпечити єдиний правовий статус для всіх громадян України.

⁴⁴ Козюбра М. Права і свободи людини у новій Конституції України ■ Пісник українського неніру і прав людини. - 1996. - Число 4. С.2.

39

Розділ II Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” найбільший за обсягом: 48 статей II розділу закріплюють права людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод, 4 статті закріплюють обов’язки громадян.

Мета нормативного закріплення основних прав і свобод особи - встановити обмеження державної влади, покласти на неї відповідні зобов’язання, ввести діяльність державних структур у правові рамки, надати громадянам широкі можливості для активної участі в суспільно-політичному житті, ефективного впливу на функціонування механізму держави. Позитивне закріплення прав і свобод сприяє підвищенню рівня загальної і правової культури особи, її здатності відстоювати свої права та інтереси.

Зміст і межі конституційних прав та свобод визначаються Конституцією України не однаково. У деяких випадках зміст розкривається шляхом безпосереднього закріплення в відповідній нормі певних можливостей особи. Так, ст. 43 Конституції України, проголошуючи право громадян на працю, встановлює такі конкретні повноваження: право на вільний вибір праці, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання примусової праці, а також праця жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров 'я роботах забороняється.

В інших випадках конституційні права і свободи розкриваються опосередковано, через гарантії, встановлені Конституцією України щодо конкретного права або свободи. Наприклад, у ст. 45 Конституції визначені гарантії права на відпочинок. Зокрема, сказано, що це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час.

У деяких випадках Конституція України не визначає конкретних механізмів реалізації того або іншого права, а обмежується визначенням об ’єктів, цілей та інших додаткових критеріїв, через які і розкривається зміст і межі окремих конституційних прав. Так, ст. 41 Конституції України, визначаючи зміст права власності громадян, обмежується вказівкою на те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституція України закріплює лише головні, принципові положення, які, діючи безпосередньо, у необхідних випадках розкриваються і конкретизуються в поточному (галузевому) законодавстві. Галузеві права й обов’язки доповнюють систему конституційних прав, свобод й обов’язків, у необхідних випадках встановлюють механізм реалізації конституційних прав та обов’язків. Розвиток конституційних прав, свобод й обов’язків є закріплення в поточному законодавстві того, що відображено в Конституції України у вигляді ідей, принципів, цілей, програмних положень, основних тенденцій у розвитку прав, свобод й обов 'язків. При реалізації конституційних прав, свобод та обов’язків діє принцип їх найвищої юридичної сили. Норми поточного, галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права й обов’язки громадян при їх конкретизації і розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією

11. Дна: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційносгі) положень статей 24, 58, 59, 60. 93. 190-і Кримінального кодексу України в частині, що передбачас смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) И Конституційне судочинство в Україні. - Харків: Консум. 2002. - С. 440-447. ' '

43

Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це загальні гарантії, якими охоплюється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. Друга категорія — це спеціальні {юридичні) гарантії - правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права.

Загальні гарантії прав і свобод можна класифікувати на економічні, політичні й організаційні.

Економічні гарантії конституційних прав і свобод громадян України: спосіб виробництва; економічний лад суспільства; соціально-орієнтована ринкова економіка; економічна свобода громадян та їхніх об’єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності.

До політичних гарантій належать: держава - головний інститут здійснення та захисту прав людини; народний суверенітет, який реалізується безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право громадян на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод; право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Організаційні гарантії - це систематична організуюча діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій по створенню сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

Юридичні гарантії - надання державою формальної (юридичної) загальнообов’язковості тим умовам, які необхідні для повноцінного використання особою її конституційних прав і свобод. Юридичні гарантії встановлюються державою в конституції, нормах поточного законодавства, їх метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони і захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основним Законом України передбачається низка конкретних гарантій, якими є:

• право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55);

• право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб;

• право знати свої права й обов 'язки; закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов’язки громадян, але не доведені до відома населення в порядку, встановленому законами, є недійсними (ст. 57); гарантується недопустимість зворотної дії закону, який встановлює чи посилює кримінальну відповідальність (ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення) (ст, 58);

⁷⁷ Закон України “Про Регламент Верховної Ради України”. Ст. 9 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2010. - Ks 16-17. -

С. 134.

⁷¹ Закон України “Про Регламент Верховної Ради України “. Ст. 6 .7 Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2010. - Не 14-15, Хе 16-17.-С. 133.

98