2. Метод конституційного права України

Додатковим критерієм відмежування конституційного права від інших галузей права слугує метод правового регулювання, тобто сукупність прийомів і способів правового впливу на суспільні відносини.

Загалом конституційно-правовий метод регулювання базується на владно- імперативних началах. Це пояснюється тим, що норми конституційного права України регламентують великий блок відносин, які базуються на реалізації державними органами своїх повноважень. Значна частина конституційних норм встановлює зміст і гарантії прав людини і громадянина, шо означає відповідні обмеження для державної влади. Ці норми зазвичай носять також імперативний характер.

У конституційно-правовому регулюванні суспільних відносин застосовується також диспозитивний метод. Він звичайно стосується випадків, коли формулюються права і свободи людини і громадянина. Прикладом застосування диспозитивного методу може слугувати, зокрема, норма Основного Закону України про те, що “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей...” (ст. 23).

Конституційне законодавство містить значне число забороняючих норм. Наприклад, ч. 1 ст. 19 Конституції України зазначає: “Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством”.

У конституційно-правовому регулюванні суспільних відносин розповсюджений також метод зобов'язання. Саме в такій формі проголошується більшість норм конституційного права, які відносяться до організації і функціонування державної влади. Ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України”.

2. Суб’єкти конституційного права України

Суб’єктами конституційного права, тобто носіями прав і обов’язків, врегульованими нормами конституційного права, виступають, як і в інших галузях права, фізичні та юридичні особи.

Під фізичними особами розуміються особи, що володіють певними правовим статусом, який забезпечує можливість користування правами, санкціонованими конституційним правом. Обсяг прав, наданих національним конституційним правом, може виявитись різним у залежності від того, чи перебуває певна фізична особа у громадянстві відповідної держави, є іноземцем чи апатридом, а також від того, чи наділена вона спеціальною правоздатністю. До фізичних осіб відносяться громадяни, іноземці, групи громадян, виборці і депутати, як особи зі спеціальною правоздатністю та їх групи. Норми конституційного права визначають найбільш загальні сторони правосуб 'єктності індивідів, встановлюючи лише їх основні права і обоє ’язки.

Неоднаковим є статус тих юридичних осіб, організація і функціонування яких врегульовані нормами конституційного права Однак притаманна для них усіх особливість полягає в тому, що всі вони в тій чи іншій мірі можуть приймати участь у здійсненні державно-владних повноважень. Це юридичні особи, яким може бути довірено здійснення певних функцій публічної влади, а також юридичні особи, які в силу свого статусу покликані приймати участь у формуванні інститутів державної влади і в її здійсненні. До цієї групи суб’єктів належить Українська держава в цілому, її органи, а іноді їх окремі частини (наприклад, палати, комісії, партійні групи в парламентах), територіальні одиниці, установи й органи самоврядування, а також політичні партії та інші суспільні об’єднання політичного характеру.

Загалом суб’єктами конституційного права є: народ України, населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; Верховна Рада України; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Президент України; комітети Парламенту України, постійні комісії

Верховної Ради Автономної Республіки Крим; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад; Кабінет Міністрів України; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; політичні партії та їх виборчі блоки; громадяни України; суди; прокуратура; Конституційний Суд України; Національний банк України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Центральна виборча комісія та ін.КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Система органів, які здійснюють нагляд за додержанням прав і свобод людини, включає не лише правові інститути. У багатьох державах є спеціальні служби омбудсмана (омбудсман - посадова особа ряду держав, що призначається парламентом і має завданням захист прав і свобод людини та громадянине?⁹) (веде своє походження від королівського уповноваженого у Швеції XVII ст.), які відповідають за своєчасне й адекватне реагування влади на звернення та скарги громадян. В одних країнах ця служба представлена однією особою (Росія, Польща, Португалія, Велика Британія, Іспанія, Франція, Австрія та ін.), у деяких - колегіальними органами (Угоргцина та ін.).

Хоча омбудсман, як правило, призначається і звільняється з посади органом законодавчої влади, він розглядається як орган, незалежний від інших публічних влад у сфері здійснення своєї компетенції. Незалежний юридичний статус омбудсмана повинен перебувати на достатньо високому рівні, щоб цей інститут міг виконувати свої функції, не зазнаючи втручання чи протидії з боку будь-якої гілки влади, її окремої структури чи приватного суб 'єкта. Цієї умови можна досягти, підпорядкувавши омбусмана безпосередньо парламенту чи главі держави.

До повноважень цієї служби, звичайно, належать: розгляд скарг громадянина на порушення його конституційних прав; проведення розслідування за власною ініціативою, якщо є підозра, що дії адміністрації порушують закон, чи мають місце факти зловживання владою. Омбудсман зобов 'язаний викривати корупцію в діяльності службових осіб, розглядати скарги фізичних осіб щодо дій органів державної влади, їх посадових осіб. Він вправі викликати необхідних осіб, вимагати пред'явлення документів, вести допит будь-якої особи, вимагати від будь-яких осіб співпраці та використовувати їх знання при розслідуванні.

Акти і рішення, які приймає омбудсман, не мають юридичної сили. Але омбудсман щорічно представляє доповіді парламенту, і останній здійснює відповідні заходи до порушників закону.

Сфера діяльності омбудсмана - відносини, що виникають між громадянином і представниками держави (органами, службовими особами). До його компетенції не входять справи, у яких громадяни взаємодіють між собою.