5. Органічне законодавство України

Органічні закони є проміжною ланкою між Конституцією України і звичаиними законами.

Конституційному регулюванню суспільних відносин завжди притаманний певнии рівень узагальненості. Така узагальненість звичайно вимагає додаткового і деталізуючого законодавчого регулювання суспільних відносин чим 1 створює об’єктивні труднощі при реалізації конституційних норм’ Особливо це стосується норм-принципів, наявних у кожній новітній конституції. Тому реалізація положень Основного Закону України здебільшого так чи інакше пов’язана з наявністю конституційно-правового законодавства, у якому або встановлюється порядок реалізації конституційних положень, або ж що буває частіше, вони дістають розгорнуту конкретизацію²⁷. Первинність’ положень Конституції полягає в тому, що в них формулюються відправні вихідні основи всієї правової системи суспільства¹⁶® Саме в силу цієї властивості Основний Закон України виступає як юридична база конституційно-правового законодавства, опорна конструкція, яка спрямовує і стабілізує весь механізм правового регулювання зазначених відносин. Грунтуючись на конституційних положеннях, що конкретизуються, конституційно-правове законодавство істотно наближає їх вимоги до різноманітних життєвих ситуацій Функціонування державного механізму в межах дії конституційних положень допускає варіанти такого функціонування (відмінності в його межах, формах, методах, заходах відповідальності тощо). Отже, конституційно-правове законодавство в таких випадках покликане підготувати і забезпечити втілення конституційних положень у правомірній поведінці учасників конституційних відносин. Не кожна норма Конституції містить конкретне правило поведінки якого повинні дотримуватися суб’єкти врегульованих цією нормою

реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдумі .

Таким чином, результати всеукраїнського референдуму, на якому прийматиметься нова Конституція України, тобто визначатиметься конституційний лад, матимуть остаточний характер, не можуть піддаватися ревізії з боку держави, ії органів чи посадових осіб і не потребують будь-якого їх затвердження. Імперативний характер рішень цього референдуму означатиме їх обов язкове виконання державою, її органами та посадовими особами. Відмова ж із боку держави, ії органів та посадових осіб визнати або виконувати рішення референдуму, на якому буде прийнято нову Конституцію України означатиме узурпацію влади згаданими суб’єктами.

Референдарному схваленню нової Конституції України повинне передувати вироблення її тексту. Уявляється, що найбільш конструктивним (і демократичним) форматом розробки тексту Основного Закону мала б бути діяльність констшуанти (установчих зборів). Утворення конституанта, своєю чергою, актуалізує питання про те, чи виявиться політично спроможною Верховна Рада України відмовитися від спроби прийняти нову Конституцію України в обхід референдарної процедури, а також питання, чи має Парламент право законодавчо врегульовувати діяльність конституанта²³, адже останнє залишається за рамками конституційно регламентованих питань.

Правова регламентація ухвалення нової конституції України актуалізує також питання про роль Президента України у відповідному процесі. Відповідно до ст. 156 Конституції України Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до розділів І (“Загальні засади”),, III (“Вибори. Референдум”) XIII (“Внесення змін до Конституції України ) Конституції України. Згадане повноваження Президента України, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15. 10. 2008 p., є його конституційним обов’язком²⁴. Оскільки прийняття нової Конституції України є формою зміни засад конституційного ладу, що є також предметом внесення змін до розділу III Конституції України, то у випадку прийняття нового Основного Закону держави є логічним застосування відповідних повноважень 1 лави держави щодо призначення всеукраїнського референдуму. Самі повноваження Президента України щодо призначення всеукраїнського референдуму у випадку прийняття нової Конституції України також потребують нормативно-процесуальних гарантій, щоб не перетворювати їх на предмет політичних маніпуляцій. Уявляється, що відмова Президента України призначити всеукраїнський референдум для затвердження нової Конституції

^УкГГ" ■*" ■*“—

вісник України. - 200J. - №41. - с. 3105. ^{5 Г} "'^н "Р° мОЬнкжи шніди народом) від 0S. 10.2005 Офіційний

- № Ю ісТ"*^{1 В Су}™‘^{СШ х}Ч»¹⁷™Гиті™ конституції як основного закону держави // Право України. - 2008.

^{Суду Ухр}“^{ЇНИ У} “^Ір"^ві ” *°Н"М>ШЙЯ1Ш поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення пункту 6 частини першої етапі 106 КонстшуціІ України

рп/2008 2? іТіГ°0оГ"/;^Г’^ВДТ°“ ^УКР,"^Ш “«»Ч”¹""“"' референдуму „ народною ініціативою) №23- Р ^в,д '-*■ І®- 2008 р. // Вісник Конституційного Суду України. - 2009. - № 1 - С. 8-14.

правовідносин . Основний Закон України в окремих положеннях створює юридичні ніші, що можуть бути заповнені органічним законодавством”. За умови, що згадані нормативно-правові акти повинні розглядатися і сприйматися як допоміжні засоби реалізації Конституції України, одна з гарантій її послідовного втілення в життя, незаперечним є й той факт, що відсутність або недостатня^ чіткість конкретизації положень Конституції України в конституційно-правовому законодавстві, як і прогалини в регламентації процедурно-процесуального порядку її здійснення, істотно ускладнюють реалізацію цих положень, знижуючи ефективність їх дії, а інколи і зовсім здатні зробити таку реалізацію неможливою '. У Конституції України згадано цілий ряд органічних законів, призначенням яких є реіулювання державно-політичних відносин на найвищому рівні. Це, зокрема, абз. 4 ст. 76 (повноваження народних депутатів України), абз. З ст. 77 (порядок проведення виборів народних депутатів України), абз. 5 ст. 82 (порядок роботи Верховної Ради України), абз Ь ст. 103 (порядок проведення виборів Президента України), абз. 8 ст. 107 ™енц,я ^таФУ^нкції Рзд** національної безпеки і оборони України), абз. 2 ст

120. (організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади), ст. 123 (організація і порядок діяльності органів прокуратури України), ст. 153 (порядок спртвГтощо ^Д1ЯЛЬН°^С'^{гі Конс}™т>ЦІйного Суду України, процедура розгляду ним

Таким чином, основи створення та функціонування державних органів, а отже, і їх взаємовідносини із суспільством неможливо повністю зафіксувати в Основному Законі. Вирішення цього завдання у значній мірі залежить від приинятга відповідних органічних законів¹⁸. Відсутність останніх є суттєвим негативним чинником, що впливає на стабільність усієї правової системи України. На даний момент в Україні прийнято лише частину таких законів Зазначені ^ закони становлять підірунтя для реформування державного механізму і правової системи в цілому на основі Конституції України, тому затримка з їх прийняттям є неприпустимою і не повинна повністю залежати від політичної кон юнктури. Політична значимість правових приписів органічних законів у їх змістовному аспекті створює об’єктивну потребу в обособленні зазначених актів у окрему систему і придання їм відмінної форми й особливої юридичної сили. При цьому важливо офіційно придати органічним законам відповідний статус, законодавчо закріпити їх провідну роль у ієрархії нормативно-правових актів. Оптимальним варіантом вирішення даного завдання було б введення на конституційному рівні офіційного найменування таких актіву якості органічних за зразком Основного Закону Російської Федерації³⁴. У довготривалій програмі розвитку законодавства України є доцільним виокремити систему пріоритетних законів, які слід прийнята в першу чергу. Сказане стосується насамперед органічних законів. Це дозволило б сформувати цілісну систему законодавства, зорієнтованого на реалізацію принципів Основного Закону .

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ