2. Юридичні характеристики Конституції України

Конституція України - систематизований нормативний акт (Основний Закон держави), що має вищу юридичну силу, визначає основні принципи устрою політичної системи України, встановлює принципи організації і функціонування органів держави, систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, основи правового статусу особи, форму правління, територіального устрою держави та регулює інші питання конституційного значення.

Соціально-політична сутність Конституції України полягає в тому, що вона являє собою суспільний договір, у якому відображається баланс політичних інтересів суспільства.

Визначенню компетенції (повноважень) державних органів присвячено більшу частину положень Конституції України, що засвідчує її природу як основного закону держави⁴. Це головний предмет конституційно-правового регулювання Основного Закону України. Проте конституційно встановленими є статуси лише вищих органів держави. Звичайно кожному з вищих органів держави присвячено окрему частину (розділ, главу) у структурі Конституції України, у якій врегульовано порядок його формування, визначено повноваження та основні засоби їх реалізації тощо. Конституційна регламентація статусу інших органів державної влади має більш узагальнений характер.

Конституція України, водночас, регулює широке коло суспільно-політичних відносин. Предметами конституційно-правового регулювання є: основи

народовладдя, конституційного ладу, принципи формування владних структур, народний суверенітет; основні права і свободи особи, її обов’язки; державні символи України; основи взаємодії державних та недержавних інститутів; територіальний устрій України; основи взаємовідносин центральних і місцевих органів України, Автономної Республіки Крим; зовнішньополітичні аспекти діяльності України; форми безпосередньої демократії - вибори, референдум тощо; статус, принципи формування і діяльності, основи взаємовідносин і взаємодії Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус місцевого самоврядування і його органів; судоустрій та організація судочинства в Україні, статус й основи діяльності Конституційного Суду України тощо. _

Під юридичними характеристиками Конституції України розуміють п ознаки, які характеризують Конституцію як Основний Закон держави. Такими є.

влади: теоретико-правовий і конституційний

4. ШаповалВ. Феномен державного органу (органу держави) або органу державної 11/ Право України. - 2003. - С. 28.

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов’язується із прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., яка утверджувала здійснення українським народом його невід ємного права на самовизначення та проголошувала нові принципи організації публічної влади і правового статусу людини та громадянина. У цьому процесі виділяють три

основні етапи. . .

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990 р. до 26 жовтня 1993 р. На цьому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України. 24 жовтня 1990 р. Верховна Рада Української PCP утворила Конституційну комісію, розробила Концепцію нової Конституції України, де було сформульовано загальнометодологічні принципи майбутньої Конституції України. Концепцію ухвалила Верховна Рада Української PCP 19 червня 1991 р. На основі Концепції Комісія підготувала проект нової Конституції України, останній варіант якого датується 26 жовтня 1993 р. ..

Паралельно із цим до чинної на той час Конституції Української PCP 1978 р. вносилися зміни і доповнення з метою привести її у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. У зв язку із загостренням політичної ситуації, що відобразилося у протистоянні різних гілок влади, після 26 жовтня 1993 р. конституційний процес було фактично перервано.

Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і президентських виборів і охоплює період із 10 листопада 1994 р. по 8 червня

1994. р. Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада 1994 р. Верховна Рада України затверджує новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент Л. Д. Кучма та Голова Верховної Ради України О. О. Мороз.

Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української PCP 1978 р. в різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв’язку із цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по- різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад, ст. 2 Конституції закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93 - організацію влади на засадах принципу поділу влади).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладенням Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний Договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні і прийняття чинної Конституції України.

15

Нормативність. Як Основний Закон держави Конституція України є консолідованим актом постійної і прямої дії, обов’язковим до виконання всіма суб’єктами права. ^

Установчий характер. Конституція України як Основини Закон держави за своєю юридичною природою є акгом установчої влаои народу. Установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною, саме ь Конституції України встановлено принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ч. 1 ст. 6) та визначено засади організації встановлених влад.

Конституція України встановлює загальну структуру національної системи права, а також визначає принципи співвідношення національного права з міжнародним правом¹⁴. У Конституції України закріплюються найважливіші права, свободи й обов’язки громадян, система, принципи діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Установча функція Конституції України виражається не лише у фіксації низки норм щодо основних політичних та соціально-економічних інститутів держави і суспільства, а й через визначення тих параметрів і принципів, якими характеризується вдосконалення та розвиток цих інститутів¹⁵.

Програмний характер. Конституція України визначає перспективи розвитку держави і суспільства, тенденції, напрями та цілі їх розвитку, конкретизує цілі діяльності окремих конституційних інститутів, визначає параметри розвитку правової системи держави.

Найвища юридична сила (верховенство в системі національних правових актів). Усі закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України. Акт, який не відповідає Конституції, є неконституційним і або скасовується, або приводиться у відповідність до неї.

Підвищена стабільність та легітимність. Конституція як нормативно виражений результат народного волевиявлення за визначенням - акт стабільний і легітимний. Демократичний порядок прийняття конституції є первинним і ключовим елементом у механізмі її легітимації. Будучи легітимованою установчою владою суспільства, конституція є також стабільною, допоки залишаються незмінними ті реалії суспільно-політичного буття, які вона оформляє й гарантує. .

Нестабільність конституції зумовлює необхідність внесення значних змін та доповнень до чинного законодавства, скасування багатьох актів і прийняття нових, що є технічно складним. Тому дія Конституції України як Основного Закону держави повинна бути стабільною в часі. Техніко-юридичним засобом, який забезпечує відносно статичний характер конституційного тексту, є жорстка процедура внесення змін до основного закону. Ускладнений порядок внесення змін до конституції відображає її правову природу як акта установчої влади народу. Жорсткість конституції є, водночас, умовою її легітимності - основний закон не може бути змінений (замінений новим), допоки потреба відповідни

хзмін не стане очевидною для суспільної більшості і допоки в суспільному середовищі не складеться необхідна єдність поглядів щодо конкретизованого змісту конституційних змін.

Підвищений ступінь охорони з боку держави. Особлива значимість суспільних відносин, що складають предмет конституційно-правового регулювання зумовлює необхідність конституційного контролю або правової охорони конституції. Конституційний контроль як вид державно-владної діяльності конституційно-правовою теорією розглядається в широкому і вузькому значенні. У першому значенні конституційний контроль розуміється як діяльність органів державної влади, що пов’язана з вирішенням питання відповідності конституції різних нормативно-правових або тільки законодавчих актів. Конституційний контроль у вузькому значенні є діяльність спеціалізованих органів, для яких функція конституційного контролю є не просто титульною, але єдиною. Звідси - визначення таких органів як органів конституційної юрисдикції або спеціалізованих органів конституційного контролю.