П Л А Н:

1. Вступ.__________________________________________________ 2

2. Що означає «вихована людина»?____________________________3

3. Чим повинна володіти «вихована людина»____________________6

4. Що таке культура поведінки.________________________________7

5. Етикет як сукупність правил поведінки._______________________9

6. Висновки._______________________________________________13

7. Використана література.___________________________________15

1. Вступ.

Людина, як істота соціальна постійно взаємодіє з іншими людьми. Їй необхідні контакти найрізноманітніші: внутрісімейні, суспільні, виробничі й т.д. будь-яке спілкування жадає від людини вміння дотримувати загальноприйнятих правил поведінки, обумовлені нормами моралі. У зв'язку із цим, дитині з малих років потрібно прищепити етикет. Етикет виражає зміст тих або інших принципів моральності, у широкому змісті слова. Етикет – важлива частина загальнолюдської культури, моральності, моралі, у добрі, справедливості, людяності – в області моральної культури й про красу, порядок, благоустрій.

Виховання культури поведінки означає навчити людину скрізь і у всьому поважати суспільство в цілому й кожного його члена окремо. Правило дуже просте, але на жаль у повсякденній практиці людські відносини далеко не всіма й не завжди здійснюються. А тим часом культура людських відносин, спілкування людей між собою відіграють важливу роль у житті.

Культура праці й поведінки – це якості, які є показником відносини людини до своєї справи, людям, суспільству й свідчать про його соціальну зрілість. Основи їх заставляються в дитинстві, а потім продовжують розвиватися й удосконалюватися

2. Що означає «вихована людина»?

 

Вихованість є засвоєння хороших звичок.

Платон

– Як багато відповісте це питання?

У тлумачному словнику сказано, що «вихований – це вміє добре поводитися».

– Кого ми вважаємо вихованим? Можливо, того, хто здобув вищу освіту?

Життя показує, що не можна кожну освічену людину вважати вихованим. Освіченість як така не визначає вихованості, хоч і ставить цього сприятливі умови.

Вихована людина має достатнім тактом, він уміє поводитись суспільстві, має хороших манер.Воспитанного людини неважко розпізнати з першого погляду. Образ його свідчить саме за себе: не втрачається на незнайомому суспільстві, вміють сидіти за одним столом, він красиво й акуратно є. Але вихованість – це гарні манери. Це щось глибоке і суттєве у людині. Цим «щось» є внутрішня культура і інтелігентність, основою якої є гостинність і на повагу до іншій людині.

Що означає «бути вихованим»

Цілком природними стали нам фрази: “Він - вихована людина”, “Вона - просто хамка” тощо. Але часто-густо ми важко визначити, що вкладаємо в поняття “вихований людина”. А іншим, годилося б знати, із чого саме складається вихованість, хоча для здобуття права самому бути саме такий, яким хочуть нас бачити оточуючі.

Ввічливість. Давні греки стверджували, що треба дуже видатним людиною, аби дозволити собі бути нечемним. Саме ввічливість пом'якшує звичаї, попереджає сварки, утихомирює роздратування і ненависть, змушує стримуватися, сприяє формуванню кохання, і поваги. Ввічливості можна навчитися, але є і вроджена ввічливість, що йде донесхочу, а чи не від виховання.

Правила ввічливості забороняють:

- укладати офіційні установи зроблено (чоловікам) й голосно розмовляти (особамобоего статі);

- галасувати, тривожити й дратувати оточуючих;

- критикувати чиїсь релігійні переконання;

- принижувати чиюсь національність;

- глузувати з помилками і промахами іншим людям;

- наділяти співрозмовника вголос образливими епітетами;

- відсилати по зворотному адресою лист чи подарунок;

- внеуважительном тоні говорити про близьких співрозмовника;

- калічити прізвища та імена;

- відкривати чужу сумку, зазирати у ній, якщо вона відкрита, досліджувати вміст чужих кишень;

- самовільно висувати ящики чужого столу" й перекладати вміст як у роботі, і вдома, і навіть відкривати чужій шафу, буфет, комору.

Тактовність. Такт - це моральна інтуїція вихованого людини, хіба що яка підказує максимально вірний підхід, найбільш тонку, делікатну, обережну лінію поведінки стосовно оточуючим.

Такт передбачає в нас толерантність, великодушність, увага фахівців і глибоку пошану внутрішнім світом іншим людям, щире прагнення й уміння зрозуміти їх, відчути, що небезпека може доставити їм радість, що - засмутити. Тактовність - це чуття міри, яке слід дотримуватись у розмові, у різноманітних стосунки з людьми, вміння не переходити кордон, яку слід образа співрозмовника. Тактовність також передбачає вміння вчасно визначити реакцію співрозмовника на наші слова чи дії й у потрібних випадках - самокритичність і можливість вчасно вибачитися за допущену помилку.

Такт не скасовує принциповості, прямоти, чесності, та й правила тактовного поведінки далеко ще не перші в моральний кодекс. Але найчастіше саме відсутність тактовності ранить близьких нам людей.

Пунктуальність. Саме він свідчить хороші манерах. Тільки поважна причина може вибачити запізнення. Свідомо змушувати себе чекати (навіть юним особам, запрошеним першу побачення) - неввічливо.

Скромність. Скромний людина будь-коли прагне себе показати краще, здібнішим, розумнішими інших, не підкреслює свою перевагу з них, вона каже про своє якостях, не потребує привілеїв, особливих послуг, зручностей.

Разом про те скромність - це несміливість та не сором'язливість. Зазвичай по-справжньому скромні в критичних ситуаціях виявляються набагато твердіше інших у відстоюванні своїх принципів.

Послужливість. Це чеснота до того часу, поки не стає нав'язливістю. Найкраще взяти за правило надавати послуги тільки тоді ми, коли вас звідси попросять. Якщо до вам звертаються з проханням, яку ви може виконати, краще відмовитися відразу, ніж дати словом, і не стримати його.

Хороші манери. “Добрими манерами має той, хто найменше людей ставить за незручне становище”, - стверджував Джонатан Свіфт.

Не вважають у суспільстві:

- приводити себе і свій одяг до ладу, поправляти краватка, зачіску, чистити нігті;

- зачісуватися і взагалі чіпати волосся;

- використовувати ніготь мізинця як зубочистки;

- клацати суглобами пальців;

- потирати руки;

- осмикувати одяг;

- ж постійно щось “муркотати” собі під ніс;

- бурхливими проявами, образливими, грубими словами виявляти свій гнів обурення.