2. Основні принципи, стуктура та логіка «Людської комедії».

Назва "Людської комедії" Бальзака (за аналогією до «Божественої комедії» Данте) відображує загальний критичний пафос твору: комедією стало життя буржуазно-дворянського суспільства середини ХІХ ст. Про грандіозність загального задуму Бальзака свідчить "Передмова" до епопеї. Цікавими щодо розуміння естетичних поглядів Бальзака видаються її положення:

– "ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з тваринним світом; людина розвивається як тварина, а тварина – як рослина, тож увесь біологічний світ живе за єдиним законом – "кожний для себе";

– "жива істота – основа, яка отримує свою зовнішню форму, або, точніше, характерні ознаки власної форми, в тому середовищі, в якому їй призначено розвиватися"; "суспільство створює з людини, відповідно до середовища, де вона діє, стільки різних видів, скільки їх існує в тваринному світі";

• "боротьба між людьми набагато складніша, ніж боротьба тварин;

• "є три форми буття людини: "чоловіки, жінки і речі".

Хоча не всі погляди письменника насуспільство можна сприймати серйозно, викладені ним думки свідчать про намір роздивитись його очима вченого-біолога, що досліджує повадки певного підвиду тварин, як-от: “в комерції месьє Гранде був схожий на тигра або на боа: він вмів залягти, звернутися у клубок, довго придивлятися до своєї здобичі, а потім кинутися на неї;  роззявляючи пастку свого гаманцю, він ковтав чергову долю екю і знову вкладався, як удав, який переварює їжу; все це робив він спокійно, холодно, методично”.

Світ романів Бальзака несе в собі чітку визначеність матеріального світу. Приватне життя  дуже тісно пов’язано із життям офіційним, тому що великі політичні рішення насамперед осмислюються і обговорюються у вітальнях і нотаріальних конторах, в будуарах співачок, стикаються із особистими і сімейними стосунками. Соціум  досліджено в романах Бальзака настільки детально, що, навіть, сучасні економісти та соціологи вивчають стан суспільства за його романами. Сутність, взаємостосунків між людьми на фоні економічних відносин, вважає письменник, залишається незмінною: сильніші поїдають слабших. Звідси й парадоксальність політичних поглядів Бальзака: глобальний реаліст не приховував своїх роялістських симпатій і іронізував над революційними ідеалами. В нарисі “Дві зустрічі за один рік”  (1831) Бальзак нешанобливо відгукнувся на революцію 1830 р. і на її досягнення: «Після бійки наступає перемога, після перемоги наступає розподіл; і тоді переможців виявляється набагато більше ніж тих, кого бачили на барикадах». Подібне ставлення до людей є характерним для письменника, який вивчав людство так, як біологи вивчають тваринний світ. Отож, Головна ідея задуму "Людської комедії" полягає у створенні величезної панорами французького суспільства, намаганні дослідити пануючий у ньому закон егоїзму. Вміння Бальзака органічно розкривати діалектику окремого і загального належить до найвидатніших прикмет його таланту. У роздумах письменника вимальовується і загальний підхід до реалізації поставленої мети: описати види і підвиди людей у тісному зв'язку з середовищем. Ці види і підвиди Бальзак назве типами, які створюватимуться "об'єднанням численних однорідних характерів". Такий підхід письменника свідчить, що провідним у створенні «Людської комедії» став принцип реалізму.

У "Передмові" Бальзак зазначив, що одним із його попередників на ниві романістики став Вальтер Скотт, бо їх об'єднувало прагнення проникнути у внутрішні історичні процеси, різниця, на думку французького письменника, полягала в тому, що він зосереджується на зображенні сучасності, тоді як Вальтер Скотт писав про минуле. Ще одного, з погляду Бальзака, бракувало Скоттові – зв'язку творів між собою. "...Він не замислювався зв'язати одну повість з іншою і таким чином створити цілу історію, кожний розділ якої був би романом, а кожний роман – добою. Звернувши увагу на цей брак зв'язку... я тієї самої миті уявив собі план, зручний для виконання моєї праці, і саму можливість її здійснення". Таким принципом зв'язку стала так звана техніка перехідних персонажів. Загалом у творах "Людської комедії" діє понад 1000 персонажів, які мандрують з книги в книгу, створюючи своєрідний світ. Французький письменник Андре Моруа, який тривалий час вивчав творчість Бальзака, писав із цього приводу: "Він залишив нам не тільки велику кількість романів, але й історію цілого суспільства; дійові особи його творів – лікарі, судді, державні діячі, титарі, лихварі, світські дами, куртизанки – переходять з тому в том, що й надає життєздатності та вірогідності створеному ним світу". Здається, немає такого представника тієї або тієї суспільної групи, якого б Бальзак не описав. Ось як треба тлумачити знаменитий вислів романіста, що справжнім істориком в "Людській комедії" є французьке суспільство, а автор "залишається його секретарем".

У "Передмові" Бальзака міститься багато роздумів шляхи вдосконалення людини. На відміну, наприклад, від Стендаля, він не сповідує руссоїстської ідеї про "природну доброту людини": "Людина не добра і не зла, – пише Бальзак, – вона народжується з інстинктами та нахилами; суспільство не псує її, як вважав Руссо, а вдосконалює, робить кращою; але її прагнення вигоди для себе розвиває її погані нахили". Тільки заборони (католицизм, абсолютизм) можуть виправити тварину на ім'я Людина, вважав письменник. За таких умов не суспільство винне в тому, що мораль багатьох персонажів Бальзака перебуває у стані занепаду, а вони самі. Провина падає на людський егоїзм. Тож Бальзак прагнув бути про­повідником та моралістом, який описує погане, аби обмежити негативні інстинкти людини, висловлюючи досить позитивний погляд щодо морального вдосконалення суспільства: "У картині, яку я створюю, більше людей добропорядних, ніж тих, які заслуговують на осуд". І справді, в романах Бальзака є чимало позитивних персонажів у традиційному розумінні цього слова. Найчастіше вони перебувають на периферії оповіді. Це зроблено навмисно, бо, за логікою Бальзака, саме вони беруться безпосередньо з життя, а не є результатом узагальнення й типізації, як головні герої. Причому вони не завжди висловлюють погляди, які подобаються автору. Серед них є і республіканці (Мішель Кретьєн із "Втрачених ілюзій", герой, який загинув на барикадах, із "Таємниць княгині де Кадіньян" або Нізрон із "Селян"). Найкращі персонажі Бальзака сходяться на одному: з метою досягнення моральної досконалості треба обрати критичне ставлення до себе, самодисципліну, наполегливу працю, аби подолати людську слабкість. Саме так живе знаменита Співдружність учених і поетів із роману "Втрачені ілюзії". Його члени - і республіканці Кретьєн, Жіро, Б'яншон, і монархіст д'Артез, душа гуртка своєрідний ідеалізований портрет письменника – ставляться один до одного з повагою та сповідують культ самовдосконалення. Таким чином, перед людиною, на думку Бальзака, є два шляхи. Перший – легкий, потурання своєму егоїзму, власним інстинктам. Він несе загибель як для індивіда, так і для суспільства. Другий шлях – важкий, це суворе саморегулювання, в якому саме й полягає секрет геніальності.

Структура "Людської комедії" вирізняється гармонією всіх частин. Кожному твору Бальзак призначив особливе місце у складній схемі. Усі романи, повісті, оповідання поділяються на три великі групи: "Етюди про звичаї", де зосереджено численні спостереження над побутом і соціальною поведінкою людини, які створюють широку панораму французького суспільства. У свою чергу, цей розділ розпадається на 6 підрозділів або сцен: "Сцени приватного життя", "Сцени провінційного життя", "Сцени паризького життя", "Сцени військового життя", "Сцени політичного життя", "Сцени сільського життя". У такий спосіб Бальзак охоплює усі найважливіші галузі життєдіяльності, а отже, опис побуту і звичаїв у ньому майже вичерпний.

"Етюди про звичаї" мають власний план: кожний підрозділ відповідає певній фазі роз­витку людини. Логіка Бальзака в розташуванні текстів була такою: розвиток людського організму відбувається за періодів народження, дитинства, юних років, доби ілюзій та ідеалізму (цей етап символізують "Сцени приватного життя"). Потім настає час зрілих років з їх напруженням пристрастей і вада­ми та найвищий ступінь егоїзму ("Сцени провінційного жит­тя", "Сцени паризького життя", "Сцени військового життя"). Завершує цикл старість: осмислення пережитого, підсумки, "вечір тривалого дня", перемога мудрості і моральності ("Сцени сільського життя"). Таким чином "Етюди про звичаї" мають слугувати фундаментом для філософських узагальнень, які письменник робить у "Філософських етюдах". Саме в них, на думку Бальзака, найяскравіше розкривається той соціальний механізм суспільства, заради якого романіст і розпочав свою велетенську працю. Вивер­шенням усієї споруди покликані бути "Аналітичні етюди", які відтворюють життя людини у поєднанні окремого й загального.

Якщо для «Етюдів звичаїв» знадобиться двадцять чотири томи, то для «Філософських етюдів» потрібно буде п’ятнадцять томів, а для «Аналітичних етюдів» – лише дев’ять. Так структура епопеї Бальзака нагадуватиме собою піраміду, що містить зображення негативних явищ доби первісного накопичення капіталу, їх філософське осмислення і пошуки шляхів до подолання, налаштовує читачів на серйозні роздуми щодо суспільства і місця людини в ньому. Геніальність епопеї Бальзака полягає в тому, що, читаючи його твори, ми не можемо поставити між ними крапку, бо перед нами – саме життя Франції другої половини ХІХ ст. Пов’язані між собою твори набули величезної сили і здатності до саморозвитку.