2.4. Критерії відбору інвестиційних проектів фінансово-кредитними установами

Порядок роботи фінансово-кредитної установи над пропози- цією інвестиційних проектів включає два взаємозв’язаних етапи. На першому етапі здійснюється якісна оцінка проекту за економічними критеріями, що включає оцінку фінансового стану засновників проекту (партнерів у спільному підприємстві), оцінку сфери діяльності, в якій реалізується інвестиційний проект, ринкову життєздатність, обґрунтованість попереднього плану проекту, та здійснюється підготовка остаточного техніко-економічного обґрунтування.

На другому етапі проект оцінюється за фінансовими критеріями, тобто проводиться його якісна оцінка: реальність вартості про­екту та графіка його фінансування, обґрунтованість прогнозу експ­луатаційних витрат та доходів за проектом, економічна ефективність. На базі отриманих критеріїв робиться висновок про прий- нятність проекту і ризиків, пов’язаних з його реалізацією, та прий- мається фінансове рішення, яке на відміну від інвестиційного включає спектр питань щодо організації фінансування. Результати таких рішень виступають базою для фінансового аналізу інвес- тиційного проекту та прийняття інвестиційного рішення.

Оцінювання проекту за економічними критеріями розпочинається з оцінки партнерів. Вивчаються фінансовий стан кожного з партнерів, їх досвід, положення на ринку товарів та послуг, репутація тощо. На стадії попереднього аналізу основними завданнями є виявлення зацікавленості партнерів у реалізації проекту та визначення їх здатності виконати комерційні та фінансові зобов’язання.

Під час аналізу надійності партнерів досліджується загальний фінансовий стан, досвід зовнішньоекономічної діяльності, наявність експорту, обсяг ресурсів.

На цій стадії вивчаються також основні звітні документи парт­нерів, а саме: баланси, рахунки прибутків та збитків, звіти про зміни фінансового стану за ряд років. Аналіз фінансового стану фірми будується на розгляді потоків грошової готівки, що дозволяє точно визначити вид діяльності, що приносить їй найбільший дохід, витрати коштів, а також дозволяє складати прогнози на найближчу перспективу.

Аналіз фінансових даних проводиться на базі звітних докумен­тів, які завірені незалежними аудиторами. Для точного визначення фінансового стану фірми розраховуються такі співвідношення:

• оборотний капітал та короткострокові зобов’язання;

• оборотність дебіторської заборгованості та запаси товарно-матеріальних цінностей;

• доходи та поточні активи;

• оборотний капітал та чистий прибуток;

• оборотний капітал та загальна заборгованість;

• готівка плюс цінні папери, що легко реалізуються, та короткострокова заборгованість (дозволяє визначити кількість грошей, які можна швидко отримати для погашення короткострокової заборгованості);

• вартість реалізації продукції, податки, операційні витрати та середні поточні активи (показує, чи достатньо поточних активів для покриття можливого збільшення витрат);

• високоліквідні активи (готівка плюс дебіторська заборгованість плюс цінні папери, що легко реалізуються) та річні витрати готівки (відбиває можливість фінансувати витрати за рахунок високоліквідних активів);

• чистий прибуток та обсяг продажу;

• сума основного капіталу та короткострокова заборгованість (вказує, наскільки ризикована фінансова діяльність фірми);

• кредиторська заборгованість та середній розмір щоденного продажу;

• індекс ліквідності (кількість днів для перетворення поточних активів у готівку);

• довгострокова заборгованість та акціонерний капітал;

• чистий прибуток до виплати податків і відсотків за отриманими кредитами та сплачені відсотки за кредитами;

• чистий дохід та величина реальних активів (дохідність ак- тивів).

Основою кредитоспроможності позичальника є надійний фінан- совий стан. Такий загальний показник характеризується струк­турою, розміщенням та використанням власних та позичкових коштів, а також отриманням, розподілом та ефективним використанням прибутку.

У свою чергу фінансовий стан підприємства виражається його плато- та кредитоспроможністю, тобто здатністю своєчасно задовольняти платіжні вимоги згідно з договорами, повертати кредит та відсотки, сплачувати заробітну плату, вносити платежі та податки до бюджету. Визначення фінансового стану підприємства на основі низки показників плато- та кредитоспроможності також виступає об’єктом економічного аналізу.

Слід зазначити, що аналіз фінансового стану повинен охоплювати інформацію про діяльність компанії в динаміці. Отримані результати порівнюються з середніми для такої галузі, а також з результатами основних конкурентів.

Аналіз кредитних відносин підтверджує, що кредитоспромож­ність позичальника тісно пов’язана з фінансовою стійкістю. Ґрун­товна перевірка платоспроможності позичальника та надійності проекту передує визначенню можливостей участі фінансово-кре­дитної установи в його фінансуванні.

Поряд з аналізом різних фінансових показників розглядається ціла низка аспектів майбутньої діяльності в рамках реалізації про- екту: сфера діяльності, потреба та ринки збуту тощо.

Так, під час аналізу ринкової життєздатності досліджується пропозиція на споживчому ринку на продукцію, що планується до випуску згідно з проектом. Специфічність продукції (послуг) конкретного підприємства слід визначити на певному регіональному ринку конкретного виду продукції (послуг) для чітко окресленого контингенту споживачів. При цьому унікальність продукту (послуг) може бути забезпечена будь-якою з його споживчих властивостей або їх комплексом порівняно з продукцією (послугами), що реалізуються іншими підприємствами в межах регіону, а також за рахунок надання додаткових послуг і застосування різних форм обслуговування.

Разом з тим слід передбачити і слабкі сторони запропонованого продукту та тривалість його життєвого циклу.

Тривалість життєвого циклу будь-якого товару (послуги) залежить від багатьох чинників, що діють на макро- та мікрорівні. Так, вона залежить від динаміки науково-технічного прогресу, рівня доходів населення, технології виробництва, умов зберігання, культури реалізації та споживання.

Загальна характеристика ринку продукції (послуг) передбачає визначення:

1. ступеня насиченості ринку;

2. місткості ринку;

3. загальної тенденції попиту на продукцію у поточному і прогнозованому періодах.

Залежно від ступеня насиченості ринку продукцією розрізняють ринок продавця та ринок покупця. Ступінь насиченості ринку можна визначити за рівнем забезпеченості населення продукцією та за загальною тенденцією привілеювання вимог продавців чи покупців на ринку, за кількістю та якістю товарів, їхніми ціновими характеристиками.

Місткість регіонального ринку продавця визначається сумою товарних ресурсів, що є у розпорядженні підприємств регіону, включаючи залишки товарів та сировини.

Місткість регіонального ринку покупця визначається як сума обсягів попиту місцевого населення і підприємств (установ та організацій).

Досліджувати попит населення на певну продукцію слід за трьома напрямами:

• вивчення реалізованого, тобто задоволеного, попиту. Він характеризує фактичний рівень задоволення попиту на окремі товари;

• вивчення незадоволеного попиту у зв’язку з відсутністю у продажу необхідних населенню товарів або у разі недостатньої інформації про нові види продукції;

• вивчення попиту, що формується, тобто попиту на певні види продукції, які ще не чітко визначені.

Під час вивчення попиту на певну продукцію необхідно враховувати її специфічні особливості, які визначаються характером самої продукції, а також умовами її реалізації і споживання.

Аналіз і прогнозування обсягу попиту населення на певну про­дукцію на регіональному ринку в цілому, в тому числі на про­дукцію конкретного підприємства, здійснюється на основі статистичних даних про доходи і витрати населення регіону на певну продукцію із застосуванням методів аналізу і прогнозування конкретних економічних показників.

Прогнозування попиту на конкретні види продукції на регіональному ринку (мікропопит) здійснюється із застосуванням таких інструментів економіко-математичного моделювання, як скла­дання однофакторинх моделей залежності обсягу попиту від факторів (цін, доходів, тощо), визначення одиничних коефіцієнтів еластичності та побудова багатофакторних моделей, а також перенесення середньорічних розмірів чи темпів продажу на прог­нозований період.

Особливо важливе значення для прогнозування загального обсягу попиту населення має дослідження причин виникнення незадовільного попиту, визначення обсягу попиту, що формується, і тенденцій його розвитку.

Для чіткого визначення своєї ніші у процесі бізнес-плану­вання провадиться сегментація ринку. Можливими критеріями сегментації можуть бути:

а) види продукції і послуг, що реалізуються;

б) контингент споживачів: вік, стать, національність чи етнічна група, освіта, соціальна належність, професія, рівень доходів, сімейний стан, інші показники.

У процесі сегментації ринку важливо визначити цільовий і найперспективніший сегмент ринку для підприємства, обґрунтувати цей вибір визначенням тих моментів, які привернуть увагу типового покупця до цільового ринку (новизна продукції, прогресивна продуктова ідея, ціна, якість продукції, культура обслуговування, додаткові послуги тощо), зумовлять розширення обсягів реалізації продукції за найвигідніших умов транспорту­вання і забезпечення товарно-сировинними ресурсами.

На стадії передінвестиційних досліджень складається поперед­ній план проекту, який включає в себе:

• план проектно-дослідницьких робіт;

• попередній план реалізації проекту в цілому, який дає можливість оцінити тривалість, структуру та склад необхідних виконавців проекту;

• попередній план фінансування проекту;

• попередній кошторис проекту.

Організація виконання передінвестиційних досліджень проводиться спеціально створеною замовником групою, до якої входять:

1. спеціалісти з маркетингу. Їх завдання — відповісти на запитання: скільки та за якою ціною можна продати продукції проекту;

2. працівники, що оцінюють імовірну вартість продукції та ви­моги до сировини;

3. фінансисти, що оцінюють витрати на проект та визначають розміри фінансування;

4. спеціалісти, що збирають інформацію про оточення проекту, законодавчі та нормативні акти тощо.

До функцій такої групи входить збір інформації, на основі якої прийматимуться рішення про неприйнятність окремих окреслених ідей проекту та проводитиметься детальний аналіз пропозицій, що заслуговуватимуть подальшого розроблення. Метою роботи групи виступає підготовка рекомендацій з прийняття рішень замовником проекту про доцільність реалізації проекту. Як правило, на цій стадії залишають для подальшого розгляду 2—3 варіан­ти. Протягом усього періоду роботи групи замовник проекту про­водить обговорення ходу відпрацювання концепції проекту з членами групи, а також, у разі необхідності, із зовнішніми експер­тами-консультантами.

Результатом проведених передпроектних досліджень виступає завдання на розроблення техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту. ТЕО є основним проектним документом на будів- ництво об’єктів. На основі затвердженого в установленому по- рядку ТЕО готується тендерна документація та проводяться торги підряду, укладається угода (контракт) підряду, відкривається фінансування будівництва та складається робоча документація.

ТЕО будівництва є обов’язковим документом у разі, якщо фінансування капіталовкладень в основні фонди відповідних підприємств здійснюється повністю або частково з державного бюджету та позабюджетних фондів, централізованих фондів міні­стерств та відомств, а також власних фінансових ресурсів держав­них підприємств.

У процесі розроблення ТЕО в обов’язковому порядку має здійснюватися оцінка впливу діяльності підприємства на довкілля. Метою такої оцінки є попередження погіршення стану навколишнього середовища, забезпечення збалансованої господарської діяльності, опрацювання заходів зменшення рівня екологічної небезпеки для майбутньої діяльності, опрацювання узгоджених дій з компенсації негативних наслідків у соціально-економічній сфері району розміщення підприємства (об’єкта). При цьому обсяг та глибина опрацювання відповідних питань у процесі проведення такої оцінки залежать від специфіки впливу майбутнього підприємства на довкілля та від екологічних обмежень території, на якій його планується розмістити.

Загальний аналіз техніко-економічного обґрунтування включає оцінку якості підготовки, повноти інформації, правильність фінансових розрахунків, обґрунтованості цін на машини, обладнання, ліцензії, ноу-хау, будівельні послуги, що здійснюються.

Таким чином, якісний техніко-економічний аналіз проекту дозволяє виявити його життєздатність. У разі негативного результату, отриманого на такому етапі аналізу, подальше опрацювання критеріїв проекту не здійснюють. Якщо проект схвалено, то фінансово-кредитні установи проводять його кількісний аналіз, в ході якого обирається варіант реалізації проекту та розраховуються основні економічні показники.

Під час оцінювання фінансових критеріїв проекту проводиться аналіз реальності вартості проекту та графіка його фінансування, обґрунтованості прогнозу експлуатаційних витрат та доходів за проектом та економічної прийнятності проекту.

Фінансова оцінка ґрунтується на інформації, отриманій та проаналізованій у процесі розгляду всіх інвестиційних аспектів проекту. Цінність результатів оцінки рівною мірою залежить як від повноти та достовірності вихідних даних, так і від коректності методів, що використовують у процесі аналізу. Фінансова оцін­ка втілює інтегрований підхід до аналізу проекту і, як наслідок, є ключовою для прийняття потенційним інвестором рішення про участь у проекті.

Для фінансової оцінки проекту в динаміці використовується концепція дисконтування очікуваних чистих потоків грошових коштів. Від’ємне значення чистого потоку грошових коштів має місце в початкові періоди реалізації проекту, коли починають здійснюватися інвестиції. Лише після початку експлуатації про- екту настає період, коли виручка від реалізації продукції перевищуватиме експлуатаційні витрати та платежі за проектом, тобто матиме місце приплив коштів.

З розрахунком чистого потоку грошових коштів безпосередньо пов’язана загальна сума інвестицій, що складається з витрат на основні кошти (основні активи), передвиробничих потреб та оборотних коштів. Обґрунтованість загальної суми інвестицій виз­начає реальність вартості проекту та графіка його фінансування.

Головним завданням прогнозу експлуатаційних витрат та доходів за проектом є перевірка синхронності надходження та вит­рачання грошових засобів, тобто перевірка майбутньої ліквідності підприємства. В умовах ринку це найсерйозніша проблема, оскіль­ки велика прострочена заборгованість передвіщує банкрутство.

Після проведення фінансового аналізу, результатом якого буде позитивне рішення щодо реалізації проекту, складаються такі розрахунки, що дозволяють визначити можливість організації фінансування:

• визначаються внески учасників проекту в статутний капітал (за періодами) та обґрунтовуються розміри статутного капіталу і оборотного капіталу;

• обчислюється потреба у зовнішніх джерелах фінансування;

• головний кредитор доопрацьовує інвестиційний проект та економічну частину техніко-економічного обґрунтування, розроб­ляє оптимальну організаційну та фінансову схему реалізації проекту і після узгодження з ініціатором проекту здійснює пошук інвесторів та забезпечує комплекс відповідних інвестиційних і стра­хових угод, якщо це обумовлено. За згодою з ініціатором проекту (замовником) участь кредитора може бути обмежена наданням будь-якої з наведених нижче послуг: оцінкою проекту, фінансовим консультуванням (наприклад у сфері покриття інвес­ти­ційних ризиків та оптимізації оподаткування), розробленням фі­нансової схеми реалізації проекту;

• здійснюються розрахунки використання та погашення кредиту з урахуванням домовленостей з іншими фінансово-кредит­ними інституціями, умов кредитування тощо;

• складається результуюча таблиця грошового потоку з урахуванням фінансування та фондів, які залишаються в розпорядженні засновників проекту та на які може покладатися стягнення заборгованості;

• розраховуються показники покриття заборгованості надходження коштів від проекту;

• розраховуються показники покриття заборгованості за різних несприятливих умов;

• обчислюються показники економічної прийнятності проекту.

Економічна прийнятність проекту визначається фінансово-кредитними установами на основі коефіцієнтів-критеріїв мінімізації кредитного ризику.

Перший коефіцієнт K₁ як відношення «борг/власний капітал» має відповідати щонайменше 70:30, тобто відношення заборгованості позичальника до свого власного капіталу не повинно перевищувати 2,33:

, (2.2)

де L — зобов’язання позичальника; D — борг за кредитом; E — власний капітал.

Другий коефіцієнт K₂ — коефіцієнт обслуговування боргу, який означає відношення чистого прибутку позичальника за кож­ний фінансовий рік під час періоду надання фінансування до сукупної суми виплат боргу. До чистого прибутку включаються прибуток після оподаткування, амортизація та витрати на сплату відсотків. Коефіцієнт обслуговування боргу має бути не нижчим ніж 1,3. Такий коефіцієнт розраховується як:

, (2.3)

де P_at — прибуток після оподаткування; I — відсоткові платежі; D — частина боргу, що погашається; A — амортизаційні відрахування.

Зазначені критерії аналізуються на етапі затвердження схеми фінансування проекту, після чого підписуються всі заплановані угоди про надання коштів для фінансування проекту.

Таким чином, фінансова оцінка є складною процедурою, що визначає результат техніко-економічного обґрунтування проекту з метою організації його фінансування. Вона ґрунтується на обробленні та аналізі маси даних, підготовлених у процесі ТЕО, що, у свою чергу, підтверджує необхідність виділення в механізмі проектного фінансування інформаційної стадії, де проходитимуть оцінка та відбір проектів.

Такий підхід відбиває тенденції розвитку ринку проектного фінансування. Так, англійські банки зазвичай беруть участь у проектному фінансуванні виступаючи лише як консультанти на початковій фазі проекту, не інвестуючи кошти і тим самим змен­шуючи рівень їх проектних ризиків. Це стало однією з послуг, що надають банки, які спочатку проводять аналіз проекту, а потім доводять його до рівня, що дозволяє здійснювати кредитування. Розроблений першокласним банком такий проект розглядається кредиторами як додаткова гарантія життєздатності проекту.

Під час розгляду процесу відбору не розглядалася інша важлива аналітична робота, що проводиться паралельно з аналізом фінансових аспектів проекту, — ідентифікація та оцінка проектних ризиків. Це пов’язано з вивченням проектних ризиків в окремій темі.