1. Назвіть причини демонетизації золота.

во-первых, несоответствием системы золотого обращения, получившей наибольшее развитие в эпоху капитализма свободной конкуренции, потребностям товарного производства на новой ступени экономического развития;

во-вторых, развитием кредита и кредитных отношений;

в-третьих, усилением экономической роли государства;

в-четвертых, более быстрым ростом потребности в деньгах в связи с бурным развитием товарно-денежных отношений по сравнению с увеличением добычи золота;

в-пятых, дороговизной использования золотых денег.

2. Що таке грошова маса, назвіть її складові.

Поняття грошової маси досить складне, оскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників вимірювання грошової маси є помітні збіжності.

Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Таким суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання — динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

• За ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;

• За формою грошових засобів (готівкові, депозитні);

• За розміщенням у суб'єктів грошового обороту;

• За територіальним розміщенням та ін.

Національний банк України, починаючи з 1993 року, визначав такі агрегати: М0 = готівка поза банками (банківські білети та розмінна монета, які перебувають поза банківською системою);

М1 = М0 + залишки грошових коштів на поточних та ощадних рахунках у національній валюті (депозити до запитання);

М2 = М1 + залишки грошових коштів на банківських строкових рахунках у національній валюті та валютні кошти (у тому числі — на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках);

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

Починаючи з 2003 року, склад окремих агрегатів в Україні дещо змінився: М0 = готівка в обігу (банківські білети та розмінна монета, що перебувають поза банківською системою);

М1 = М0 + переказні кошти у національній валюті (складова грошового агрегату М1 «Переказні кошти в національній валюті» включає кошти в національні валюті, які за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові); М2 = М1 + переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти (складова грошового агрегату М2 «Переказні кошти в іноземній валюті» включає кошти в іноземній валюті, що за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові. До складової грошового агрегату М2 «Інші кошти» віднесено непереказні кошти до запитання, строкові кошти та кошти за іменними ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банками); М3 = М2 + цінні папери власного боргу банків.

3. У чому полягає специфіка споживчої і мінової вартості?

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністю товару.

.Основні властивості і особливості споживчої вартості

• Споживча вартість продукту праці має історичний характер. Її роль і значення змінюються в залежності від зміни суспільних умов. Наприклад, споживча вартість може мати значення тільки для самого виробника (коли він виготовляє товар для себе); для суспільства (коли виробник виготовляє товар і для себе і для інших). Історична особливість споживчої вартості товару полягає в тому, що вона є носієм мінової вартості.

• Споживча вартість речей історично розкриваються з прогресом науки і техніки. Наприклад, корисність тієї чи іншої корисної копалини стає відомою лише тоді, коли люди набувають досвіду їх використання. Але відбувається це спершу на нижчому рівні (скажімо з заліза спершу виготовляли наконечники стріл, ножі тощо), а потім з розвитком науки і техніки розкриваються все нові сторони корисності речей (сьогодні, скажімо, з того ж заліза виготовляють ракетні кораблі, машини тощо).

• Споживча вартість може безпосередньо задовольняти особисту потребу людини або служити засобом виробництва матеріальних благ.

• Всяка річ, що має споживчу вартість, може бути товаром, або бути призначеною для обміну.

• Споживчу вартість мають і багато речей, створених природою (приклади — плоди дерев, вода тощо).

• Предмети за споживчою і міновою вартістю не корелюють. Часто ці вартості навіть мають протилежні значення

Мінова́ ва́ртість — видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожен окремий товар можна обміняти на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. В усіх товарах, що обмінюються на інші, спільне те, що вони є втіленням суспільної праці, затраченої на їх виробництво, яка й робить їх кількісно зіставлювальними, отже, формує їхню вартість. Крім того, вони мають суспільну споживчу вартість. На відміну від споживчої вартості, яка виражає відношення до природи, вартість відображає суспільні виробничі відносини між людьми, але пов'язані з цим відношенням, з процесом праці, з виробничою діяльністю людини. Тому у вартості втілено не просто кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

4. В чому суть «трансакційного варіанту кількісної теорії грошей, хто його автор?

Новим кроком у розвитку кількісної теорії грошей стала теорія, яка отримала назву трансакційного варіанта кількісної теорії. Серед її прихильників слід назвати таких учених, як А. Маршалл, І. Фішер, Б. Хансен та ін. Особливо відомою стала теорія американського вченого І. Фішера (1867—1947 рр.), яка отримала назву трансакційної (лат. трансакція — означає угоду, що супроводжується взаємними поступками) — варіанта кількісної теорії грошей. У суто практичному значенні цей термін використовується для визначення грошей, які не приносять доходу і витрачаються тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та на оплату послуг). І. Фішер підійшов до аналізу взаємозв’язку між грішми і цінами більш широко, ніж попередники, ураховуючи вплив на цей взаємозв’язок і чинників з боку ринку. Такий підхід був виправданий тим, що розвиток товарного виробництва призводив до суттєвого ускладнення як самого обміну товарів, так і всього процесу ціноутворення. У цих умовах неможливо розглядати залежність між грішми і цінами в межах тільки їхньої взаємодії, спрощеної до рівноважності грошей, як це робили представники класичної кількісної теорії грошей. Це по-перше.

По-друге, усе помітнішим ставав процес трансформації товарної природи грошей у нетоварну, що робило грошовий обіг і емісію грошей надто еластичними й відносно незалежними від тієї товарної маси, яку вони обслуговують.

Автор – Фішер.

5. Дайте визначення поняття безготівкового обігу.

Безготівковий обіг — це такий обіг, де гроші переміщуються за рахунками в банках не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже, впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів, не тільки їм самим, а й третім особам – банкам.

Безготівковий обіг є основною формою загального грошового обігу, що зумовлено такими його перевагами, як скорочення витрат обігу, більша ефективність державного регулювання процесу обігу, прискорення руху коштів та розрахунків.

6. Розкрийте суть «грошового правила». Хто його автор?

На думку Фрідмена, основна проблема грошової політики полягає в забезпеченні відповідності між попитом на гроші і їх пропозицією. Стійкий попит на гроші - головна передумова стабільності цін, стійкості сукупного платіжного попиту, а отже, забезпечення стабільності системи в цілому. Звідси випливає запропонована ним рекомендація: приріст грошей в обігу має відповідати приросту валового національного продукту (ВНП). У цьому і полягає так зване грошове правило Фрідмена.

При виборі темпу зростання грошей він пропонує забезпечити рівномірний приріст грошової маси. Приміром, для США цей приріст повинен становити 3-5 % у рік (виходячи з 3 відсоткового середньорічного приросту суспільного продукту і 1-2-відсоткового темпу інфляції). При цьому приріст грошей має відбуватися безупинно, тобто місяць за місяцем, тиждень за тижнем.

Фрідмен вважав за необхідне збільшення грошової маси рівномірним темпом: "постійний очікуваний темп зростання грошової маси є більш істотним моментом, ніж знання точної величини цього темпу".

На практиці в галузі грошово-кредитної політики західні країни не дотримуються буквально зазначеного вище "правила", а звичайно щорічно встановлюють "вилку", навколо якої має коливатися грошова пропозиція.

Монетаристські рецепти використовуються у поєднанні з іншими методами, наприклад, зі стимулюванням виробництва, зниженням податків, встановленням фіксованого курсу національної валюти, регулюванням цін і доходів, скороченням (а не безумовною ліквідацією) державного бюджету.

7. Чим функція грошей як засобу платежу відрізняється від функції грошей як засобу обігу?

Засіб обігу — це функція, в якій гроші с посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т—Г—Т’.

Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво. Миттєвість послаблює вимоги до сталості грошей у цій функції. Зне­цінення ж грошей викликає у їх власників недовіру до її купівельної спроможності та бажання швидше їх перетворити в товари, що стимулює ажіотажний попит та бартеризацію обміну.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійс­нюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг насе­ленню, у міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступо­во звужується використання цієї функції завдяки проникненню сюди кредитних відносин, особливо в країнах з розвинутою рин­ковою економікою.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують пога­шення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами еконо­мічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювало­ся грошима. Сфера їх застосування дуже широка й охоплює: платежі між під­приємствами, господарськими організаціями та установами за взаємними борговими зобов'язаннями.

Необ­хідність сталості грошей у цій функції виявляється ще гостріше, оскільки тут діє фактор часу. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої ним вартості і зазнає збитків, бо він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв'язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьо­му виграш. Щоб уникнути цього, доводиться коригувати процен­тну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впли­ває на стан кредитних відносин в економіці. Крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним чинником і призводить до дальшого знецінення грошей.