56.Питання про існування правила прецеденту щодо рішень суду єс

На становлення правопорядку Співтовариств, а згодом і Союзу суттєво вплинула діяльність судових органів ЄС, які використовували принцип прецеденту. Передусім переважна більшість загальних принципів права ЄС спочатку була сформульована у прецедентних рішеннях судів ЄС, а згодом набула нормативного закріплення в установчих договорах. Зокрема, принцип захисту основоположних прав уперше 1969 р. було сформульовано в прецедентному рішенні, а значно пізніше, 1992 р. його закріпили у Маастрихтському договорі як засадничий принцип права ЄС. Аналогічним чином були визначені принципи субсидіарності і пропорційності, верховенства і прямої дії права ЄС тощо.

На сьогодні можна стверджувати, що формально закріплені лише окремі елементи правила прецеденту.

(1) Суд ЄС постановив, що національні суди можуть на власний розсуд використовувати попередні рішення Суду без проведення консультацій з Судом Співтовариств, навіть якщо це суди останньої інстанції, рішення яких не можуть бути оскаржені (тт. за загальним правилом, у такій ситуації вони повинні згідно зі ст. 267 ДФЄС звернутися за преюдиціальною постановою);

(2) відповідно до Правил процедури Суду, якщо при розгляді справи виявиться, що раніше подібне питання вже було вирішене, то Суд може вирішити справу по суті, постановивши наказ, який буде спрощеним рішенням та буде містити посилання на попереднє рішення або на відповідні прецеденти;

(3) преюдиціальна постанова Суду, в якій постановлено про недійсність правового акту ЄС, відтоді є обов’язковою для всіх національних судів;

(4) у переважній більшості випадків Суд ЄС дотримується своїх попередніх рішень, однак при зміні позиції з певного питання, як правило, він чітко на це вказує.

Отже, формально правило прецеденту в праві ЄС не закріплено, з аналізу сучасного розвитку цього права можна дійти висновку, що прецеденти судових органів ЄС є важливим джерелом права. Такий висновок можна зробити з огляду на: 1) особливості права ЄС (специфіку установчих договорів, що містять загальні правові приписи, які необхідно конкретизувати на практиці); 2) особливого місця судів ЄС в інституційній системі; 3) значення рішень судів ЄС у правопорядку Союзу. Так, за допомогою прецеденту значно деталізуються положення установчих договорів та норми права ЄС; у прецедентах подаються єдині норми, стандарти, необхідні для ефективного функціонування Союзу в цілому; такі судові роз’яснення набувають нормативного характеру, обов'язкового для дотримання всіма суб'єктами права ЄС; за допомогою прецеденту судових органів ЄС здійснюється значний регулюючий вплив у національних правопорядках держав-членів.

Прецедент судових органів ЄС виконує інтегруючу функцію – через нього формується і розвивається це право. Тому правова система ЄС має прецедентний характер. Концепція прецеденту, вироблена судовими органами ЄС, забезпечує одностайне застосування та тлумачення норм права ЄС усіма національними судовими інституціями держав-членів ЄС, завдяки чому стає можливим досягнення максимальної ефективності права ЄС.

Прецеденти судових органів ЄС обов’язково повинні враховуватися інституціями ЄС, державами-членами та їх органами при прийнятті будь-яких юридично значущих рішень. За порушення «прецедентного права» судів ЄС настає відповідальність на загальних підставах, передбачених установчими договорами.

57.Загальні принципи права ЄС:поняття,місце в ієрархії джерел права ЄС

Загальні принципи права ЄС – правові норми основоположного характеру, що стосуються функціонування Союзу в цілому (ч. 1 ДФЄС) або певної галузі чи навіть окремого питання. Загальні принципи права ЄС як джерело права ЄС є сукупністю взаємопов’язаних правових норм, переважно неписаних, які виводяться Судом ЄС шляхом посилання на свій загальний обов’язок забезпечити дотримання законодавства у тлумаченні та застосуванні установчих . Основою загальних принципів права ЄС є загальні принципи права (нормативні узагальнення найвищого рівня) – ті первинні правові смисли, на яких ґрунтується право. З урахуванням завдань, цілей, положень установчих договорів ЄС вони, не втрачаючи своєї значущості, «трансформуються» у загальні принципи права ЄС.

Визначення змісту загальних принципів права здійснюється Судом ЄС. Щоб певну норму вважати загальним принципом права ЄС, Суду необхідно довести її поширеність, загальність для правових систем держав – членів ЄС.

Уперше Суд звернувся до них уже в перших справах в рамках Договору про ЄСВС. Так, на початку 1950-х років Суд звертався до принципів недискримінації та пропорційності для контролю законності обмежень економічної свободи, запроваджених правовими актами ЄСВС з метою регулювання ринку. Також були справи, у яких Суд розвивав принципи адміністративного права. У 1970-х роках суттєво зросло використання Судом загальних принципів як за кількістю, так і за галузями права Співтовариства. Зокрема, в цей період були сформовані засади принципів рівності, пропорційності, захисту правомірних очікувань. Також був визнаний юридично обов’язковим для інституцій Співтовариств принцип поваги до основоположних прав. У 1980-х роках Суд у своєму прецедентному праві встановив, що загальні принципи зобов’язують не лише інституції Співтовариств, але також і держав-членів при здійсненні ними імплементації права Співтовариства. У 1990-х застосування загальних принципів права до національних заходів було розширене.

Деякі загальні принципи права ЄС спочатку були розвинуті Судом Співтовариств (нині – Суд ЄС), і лише згодом були закріплені в установчих договорах. Наприклад, Маастрихтський договір 1992 р. запровадив пропорційність як загальний принцип здійснення компетенції Співтовариством, а також закріпив принцип захисту основоположних прав людини.

Хоча концепція загальних принципів права ЄС була запроваджена з метою усунення прогалин у праві ЄС, але навіть по мірі накопичення нормативного масиву, що закриває прогалини, значення загальних принципів права не зменшилося. Навпаки, їх застосування розширилося: як за галузями, так і за вимогами, які вони накладають.

Отже, загальними принципами права ЄС є численні принципи. За предметом регулювання їх можна розподілити на:

а) принципи, що лежать в основі конституційної структури ЄС:

– співвідношення ЄС і держав-членів – принципи верховенства, делегування повноважень, субсидіарності, лояльності;

– правового становища фізичних і юридичних осіб (принцип прямої дії);

– відносин між інституціями ЄС (принцип інституційного балансу).

б) принципи, що випливають з верховенства права, та стосуються переважно відносин фізичних і юридичних осіб з владними органами (ЄС чи держав-членів):

- принципи рівності, пропорційності, правової визначеності, захисту правомірних очікувань, захисту основоположних прав тощо.

в) принципи матеріального права ЄС:

- принципи захисту основних свобод, а також принципи окремих політик ЄС (приміром, сільськогосподарської політики, монетарної, візової тощо).