51. Провідна діяльність і формування психічних процесів, особистісних утворень

Провідна діяльність — це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку.

Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності:

— емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0—1 рік);

— предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1—3 роки); в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами;

— сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3—6 років);

— навчальна діяльність у молодших школярів;

— інтимно-особистісне спілкування підлітків;

— професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці.

Провідна діяльність не виникає одразу, а проходить певний шлях свого становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розвитку нової провідної діяльності не означає зникнення тієї, яка була провідною на попередньому етапі. Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникнення основних змін в психічному розвитку на кожному окремому етапі.

Психічні процеси — динамічне відображення дійсності в різних формах психічних явищ.

Насамперед, слід зазначити, що психічні процеси забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. Через них формуються властивості особистості. Утворені властивості, у свою чергу, впливають на перебіг процесів. Так, у процесі відчуття формуються конкретні сенсорні властивості й цілісна сенсорна організація особистості, яка визначає в подальшому кількісно-якісну характеристику відчуттів.

У процесі розв'язання теоретичних і практичних завдань формується вольова організація особистості, визначаючи, як ухвалюються рішення і як вони реалізуються в житті. Сформована керованість особистості призводить до вибіркового сприйняття та емоційних реакцій, пов'язаних із ним. Ось чому людина бачить у дійсності те, що хоче бачити залежно від потреб, інтересів і настанов.

Хоча відображення — об'єктивний процес, воно ускладнене суб'єктивними властивостями особистості.

На підставі психічних процесів утворюються психічні властивості, певна їх система, яка регулює перебіг психічних процесів.

Психічні властивості особистості — це стійкі утворення, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень психічної діяльності й поведінки, типовий для індивіда.

Характер перебігу психічних процесів, як і вияв властивостей, залежить від стану психічної активності особистості. Під психічним станом слід розуміти наявний на цей час відносно стійкий рівень психічної діяльності, що проявляється в підвищеній, або пониженій активності особистості. За визначенням С.Л. Рубінштейна, психічний стан є ефектом психічної діяльності та її тлом.

Справді, відображення якоїсь події — складне явище. Воно приховує чимало різних процесів — відчуття і сприйняття, відтворення, мислення, емоції тощо. Залучені до діяльності сили налаштовують активність особистості на певний лад. Однак не стільки обсяг, скільки зміст відображуваного має вирішальне значення в настроюванні тонусу психічної активності.

Усвідомлення особистої чи суспільної значущості відображуваного в мозку, себто того, що відбувається, має вирішальне значення для психічної активності. Наприклад, як думають деякі егоїсти чи бізнесмени: а що я з цього матиму? Тобто яку вигоду мені принесуть мої дії чи те, що мене просять зробити? Коли є стимул або впевненість у результаті, особистість починає активно діяти, — настроюється тонус психічної активності. Як бачимо, психічний стан детермінований зовнішніми або внутрішніми умовами, однак його динаміка і характер залежать від властивостей особистості. Наприклад, У людини інертного типу нервової діяльності психічний стан виявляється стійкішим порівняно зі станом людини рухомого типу.

Відомо, що критичні зауваження, зроблені на адресу одних людей, мобілізують їхні сили, тоді як такі самі зауваження на адресу інших призводять до зниження тонусу активності, виникнення депресивного стану. Отже, часом краще "розрядитися" (це не означає емоційно, можна через фізичну, скажімо, діяльність), ніж носити негативні емоції в собі.

Чутливість до оцінки, ставлення до неї залежить від таких властивостей характеру, як марнославство, самолюбство, впевненість у собі, від вольових якостей, емоційної реактивності тощо.

Отже, структура психічної діяльності особистості є складною, багатогранною і динамічною. Усі її компоненти взаємопов'язані та взаємообумовлені. Із розвитком особистості відбуваються зміни і в її психологічній структурі.

Водночас структура кожної особистості є відносно стійкою. Вона містить типові для індивіда системи властивостей, які характеризують його як людину, від якої можна очікувати в тих або інших ситуаціях життя цілком певних вчинків і дій.

Отже, кожна людина є єдністю стійкого і мінливого, і тільки така організація дає змогу людині бути самою собою, виявляти гнучкість і вести спосіб життя, адекватний умовам.