2. Психологія як наука про походження, функціонування і структуру психіки в діяльності суб'єкта.

Основні напрями, структура і методи психології

Історичний розвиток психології — тривалий процес боротьби різних поглядів і концепцій, пошуку свого місця серед інших наук. Тому знайомство з найважливішими психологічними теоріями дає змогу краще зрозуміти предмет психології і її методи дослідження психіки.

Місце психології в системі наук

Питання про місце психології в системі наук завжди було і залишається предметом гострих дискусій. Від відповіді на нього залежать можливості використання психологічних даних в інших науках, розуміння того, наскільки правомірно використовувати їх здобутки в психології. Місце, яке відводилося психології в системі наук у різні історичні періоди, свідчило і про рівень розвитку психологічних знань, і про загально-філософську спрямованість самої класифікаційної схеми. У цій схемі психологія завжди була саме тим компонентом, який переконливо показував неспроможність усіх лінійних класифікаційних схем. Жодна наука не переходила з однієї рубрики в іншу стільки разів, як психологія. Так, французький філософ Дені Дідро (1713—1784) відносив психологію разом із логікою до філософії, яку протиставляв фізиці і математиці. Такої думки дотримувався не менш славетний француз Анрі Ампер (1775—1836), їх співвітчизники Клод-Анрі Сен-Сімон (1760—1825) і Антуан Курно (1801 — 1877) вважали психологію біологічною наукою.

У найвідомішій класифікації XIX ст. французького філософа, соціолога Огюста Конта (1798—1857) психології взагалі не знайшлося місця. Замість неї було включено френологію та соціологію. Це викликало гостру критику інших науковців, і вже у наступній класифікації англійського філософа Джона-Стюарта Мілля (1806—1873) психологія знову з'явилася у складі філософії.

У середині XIX ст. психологія в класифікаціях зайняла місце між біологією і соціологією. Починаючи із системи англійського філософа Герберта Спенсера (1820— 1903), у лоні психології виокремлювали дві протилежні науки — психологію об'єктивну, яка продовжує біологічні науки і вивчає пристосування організму до середовища, і психологію самопізнання — психологію суб'єктивну, яка повинна займатися пізнанням внутрішнього світу людини. Інтроспекцію («свідомість, яка заглядає в середину себе») Г. Спенсер вважав єдино можливим методом вивчення психічного.

У 1850 р. німецький психолог і педагог Фрідріх-Едуард Бенеке (1798—1854) починає розглядати психологію як основу всіх наук про людину. Проти такого «психологізму» рішуче виступили американські психологи Вільям Джеме (1842—1910), Гуго Мюнстенберг (1863—1916) і німецький психолог Вільям Штерн (1871 —1938). У цей час гостра полеміка про місце психології в системі наук розгорнулася в працях Генріха Ріккерта (1863—1936), Вільгельма Дільтея (1833—1911), Едуарда Шпрангера (1882—1963). Почала все більше виявляти себе психологізація системи наук. Відмічаючи велику складність цієї науки, російський вчений XIX ст. Микола Павловський наголошував, що вивчення психології повинно бути підпорядкованим вивченню всіх інших наук. Дискутуючи з О. Контом, який замінив психологію біологією, він переконував, що між фізіологією і психологією існує «логічна залежність» — як між фізикою і математикою. Помістивши психологію між біологією і соціологією, Павловський стверджував, що соціологія повинна базуватися винятково на психології. Цю точку зору пізніше підтримав російський філософ Микола Грот (1852—1899).

Усі ці дискусії показали неможливість лінійної класифікації наук. Особливо яскраво це виявилося в концепції швейцарського психолога Жана Піаже (1896—1980), який намагався класифікувати науки на основі активності суб'єкта і генетичного критерію.

Радянський філософ Боніфатій Кедров (1903—1985) запропонував ідею нелінійної класифікації, яка є відображенням багатоплановості зв'язків між науками. Вона виступає як узагальнення раніше відомих класифікацій і включає їх як часткові випадки. Схема має форму трикутника, вершинами якого є природничі, соціальні та філософські науки. їх взаємовідносини розкриваються за допомогою кількох методологічних принципів. За такого підходу, вважав Б. Кедров, психологія повинна фігурувати всередині трикутника, ближче до філософських наук, адже мислення є предметом не тільки психології, а й діалектики та логіки.

Відведене психології місце є схематичним відображенням різноманітності та складності її зв'язків з іншими галузями знань. А численні міждисциплінарні зв'язки є свідченням не лише теоретичного, а й практичного її значення. Ж. Піаже вбачав у них майбутнє психології, адже за їх допомогою вона збагатиться досягненнями інших наук і, у свою чергу, сприятиме їх збагаченню.

Психологія тісно пов'язана з природничими науками, що вивчають будову і діяльність матеріального субстрату психіки — головного мозку. Недаремно відомі вчені І. Сєченов, І. Павлов, П. Анохін, Олексій Ухтомський (1875— 1942) та ін. ставили перед собою завдання розкрити фізіологічні механізми людської психіки. Разом із тим у природничих науках виникають проблеми, які потребують психологічних досліджень. Так, проблема виникнення і розвитку психіки в процесі біологічної еволюції, яку німецький вчений Ернест Геккель (1834—1919) назвав «світовою загадкою», для подальшого розвитку біологічних наук є не менш важливою, ніж проблема виникнення життя.

Вирішення багатьох проблем медичних наук також передбачає участь психологів. Борючись із захворюваннями і лікуючи хворих, лікарю завжди слід використовувати дані про психіку людей: ще Авіценна говорив, що передусім потрібно лікувати не тіло, а душу.

Дані психології постійно використовують представники технічних наук — при проектуванні машин і механізмів, розробленні систем управління, засобів комунікації, засобів відображення інформації тощо. Щоб збільшити надійність системи «людина — машина», в якій людина часто є найменш надійною ланкою, що призводить до виходу з ладу техніки, аварій і катастроф, потрібно ще на рівні проекту враховувати можливості людської психіки.

Традиційним є зв'язок психології з педагогікою. Ще відомий педагог Костянтин Ушинський (1824—1870) зазначав, що коли педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то вона повинна пізнати її у всіх відношеннях. Якщо раніше завдання психології полягало в «психологічному обґрунтуванні» різних педагогічних принципів, норм тощо, то тепер психології відводиться авангардна роль. Вона повинна розкривати можливості дитини і шукати нові форми й методи ефективного навчання і виховання.

Постійну потребу використовувати здобутки психології мають суспільні науки. У дослідженні соціальних процесів завжди виникає необхідність врахувати психологічні фактори: механізми індивідуальної і групової поведінки людей, соціальні настановлення й орієнтири, настрої, почуття, психологічний клімат, механізми навіювання, наслідування, психологічного зараження тощо.

Інтенсивний розвиток різних наук і їх тісний зв'язок із психологією зумовлюють виникнення багатьох суміжних проблем. У процесі їх вивчення з'являються і набувають розвитку численні суміжні науки: медична психологія, юридична психологія, авіаційна психологія, соціальна психологія та ін. Саме в їх координатах найчастіше формулюються нові питання, здійснюється пошук нових шляхів і методів їх дослідження, одержуються нові результати, які стають підґрунтям нових концепцій і наукових теорій.

Структура сучасної психології

Розвиток психології спричиняє появу нових проблем, що вимагають пошуку нових підходів до їх вирішення, створення нового понятійного апарату і розроблення нових методів дослідження. Нагромадження знань є підставою для перетворення цих проблем на предмет аналізу окремих наукових дисциплін — психологія диференціюється. Водночас спостерігається і процес інтеграції наук, коли психологи починають вивчати проблеми, що виникають на межі з іншими науками. При цьому також конституюються нові наукові дисципліни, наприклад психолінгвістика, психофармакологія, психогігієна та ін.

Сучасна психологія є розгалуженою системою наукових дисциплін, які перебувають на різних сходинках формування і пов'язані з різними галузями практики. Деякі з них мають давні традиції, чітко сформульований предмет, проблематику і методи дослідження. Інші тільки починають розвиватися. Є дисципліни, які поки майже не розробляються, але найближчим часом обов'язково стануть об'єктами досліджень.

За даними американської психологічної асоціації, нині налічується більше сотні різних галузей психології. Єдиного підходу до їх класифікації не існує. Не віддаючи переваги жодній із систем класифікації (кожна має певні недоліки), можна, однак, виокремити найважливіші психологічні галузі.

Загальна психологія є базовою для всіх галузей психологічної науки. Вона систематизує і узагальнює результати досліджень інших галузей, розробляє фундаментальні теоретичні проблеми психології, розкриває загальні закономірності, теоретичні принципи, формулює основні наукові поняття.

Психологія праці досліджує психологічні особливості трудової діяльності, психологічні основи наукової організації праці, вивчає професійні можливості людини, закономірності формування спільних для різних професій навичок і вмінь, виявляє вплив виробничого середовища на працездатність робітника тощо.

Інженерна психологія вивчає особливості діяльності оператора в автоматизованих системах управління, розподілу та узгодження функцій між людиною і машиною. Вона є важливою частиною ергономіки — науки, що вирішує проблему створення оптимальних для підвищення продуктивності праці умов виробництва.

Авіаційна психологія досліджує психологічні закономірності діяльності людини в процесі льотного навчання і виконання польотів. Розкриває психологічні вимоги до професійного відбору авіаційних кадрів.

Космічна психологія вивчає психологічні особливості діяльності людини в умовах невагомості та просторової дезорієнтації під час перебування в космосі. Її предметом є особливі стани, пов'язані з нервово-психічним напруженням, спричиненим необхідністю приймати рішення в умовах дефіциту часу тощо. Вона розробляє рекомендації для відбору кандидатів у космонавти, щодо їх підготовки до польоту, формування екіпажів космічних кораблів, а також форми їх психологічної підтримки на орбіті.

Військова психологія досліджує особливості поведінки людини в умовах бойових дій, підготовки військових кадрів, розробляє методи психологічної пропаганди і контрпропаганди тощо.

Соціальна психологія вивчає психічні явища, що виникають у процесі взаємодії людей у різних соціальних групах. Зокрема, вона досліджує вплив засобів масової комунікації на свідомість людей, закономірності виникнення і поширення масових соціально-психологічних явищ (моди, чуток, паніки тощо).

Медична психологія вивчає психологічні аспекти взаємодії лікаря і хворого. У свою чергу, ця галузь поділяється на нейропсихологію, психофармакологію, психотерапію, психопрофілактику і психогігієну.

Юридична психологія розглядає психологічні аспекти, пов'язані з реалізацією системи права. У ній виділяють судову, кримінальну і виправно-трудову (пенітенціарну) психології.

Економічна психологія вивчає роль людського фактора у виконанні економіко — господарських завдань на макро- та мікроекономічному рівнях.

Екологічна психологія досліджує психологічні аспекти взаємодії між людиною і природою, а також подолання соціально-психологічних наслідків природних та техногенних катастроф.

Етнічна психологія, вивчає психологічні особливості етнічних спільнот.

Психологія спорту аналізує психологічні особливості підготовки спортсменів, їх поведінки на спортивних змаганнях та способи психологічної реабілітації після участі в змаганнях.

Психологія торгівлі цікавиться психологічними особливостями спілкування продавця з покупцями і ефективною організацією реклами та продажу товару.

Вікова психологія досліджує виникнення і розвиток психічних якостей особистості на різних вікових етапах.

Педагогічна психологія — наука про психологічні закономірності навчання і виховання підростаючого покоління та особливості педагогічної діяльності викладача і вчителя.

Практична психологія виникла і розвивається як система спеціальних психологічних служб, спрямованих на організацію і надання безпосередньої практичної допомоги людям у вирішенні їхніх психологічних проблем.

Цей перелік не вичерпує всієї різноманітності галузей сучасної психології. До нього ще можна б додати експериментальну, генетичну, тендерну, порівняльну, диференціальну, історичну, політичну психології, психофізіологію, психолінгвістику, психологію творчості, парапсихологію та багато інших галузей. Подальший розвиток психології, безперечно, спричинить появу її нових гілок і галузей.