14. Державне регіональне управління.

В умовах ринкової економіки регіональне управління є основним, внаслідок процесу роздержавлення, тобто передачі більшості функцій управління з державного на регіональний рівень.

В основі побудови нової системи управління регіоном лежать наступні методологічні принципи:

1. Економіка держави та економіка регіонів має розглядатися як частина геоекономічного і геополітичного простору, які задають їм загальний напрямок і принципи розвитку, але і потребує максимального обліку національних інтересів та історичних особливостей розвитку;

2. Вибір ефективної моделі управління регіоном залежить від теоретичного і практичного визнання переваг існуючих моделей і тих організаційно-правових форм, які існують для комерційної діяльності підприємств регіону і його некомерційних організацій;

3. Визнання за управлінням як специфічним видом господарської діяльності функцій оновлення і відтворення в усіх фазах суспільного відтворення.

Якщо говорити про завдання регіонального управління то, як і у будь-якого іншого виду управління, воно полягає у досягненні мети, тобто бажаного стану об’єкту у майбутньому, завчасно визначених цілей. Цілі регіонального управління класифікуються:

а) за змістом – економічні, політичні, екологічні, науково-технічні;

б) за часом – довгострокові (10 – 15 років), середньострокові (3 – 5 років), короткострокові (на рік);

в) за рівнем, на якому вони визначаються і досягаються: загальнодержавні та адміністративно-регіональніодиниці.

Дієвість регіонального управління залежить від реалізації ним специфічних функцій: інтегруючої, перерозподільної, стимулюючої, оптимізаційної.

Інтегруюча функція регіонального управління пов’язана з узгодженням управлінських рішень різних об’єктів господарювання на основі стратегії розвитку регіону в цілому.

Перерозподільна функція полягає у маневруванні фінансовими, трудовими і природними ресурсами з метою отримання кращих кінцевих результатів господарювання.

Стимулююча функція спрямована на створення умов для всебічного розвитку підприємництва, конкуренції в сфері використання ресурсів регіону, заохочення тих інституціональних одиниць, діяльність яких сприяє поліпшенню соціально-економічної ситуації в регіоні в цілому.

Соціальна функція спрямована на підтримку життєдіяльності найбільш вразливих верств населення за рахунок бюджетних та інших коштів (спеціальних фондів). Оптимізацій на функція полягає у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх економічної , соціальної, культурної та екологічної ефективності.

14. Державний індикативний план.

Індикативне (рекомендаційне) планування - це пасивна форма управління життєдіяльністю регіонів та територіальним розвитком держави в цілому. До індикативного планування входить: аналітичні роботи, що розкривають тенденції територіального розвитку, прогнози таких тенденцій, у тому числі міжрегіональних пропорцій, регіональних балансів трудових ресурсів, робочих місць, водних, паливно-енергетичних, мінерально-сировинних ресурсів, кормів, продовольства, грошових доходів та видатків населення тощо.

Цільове призначення державного механізму регулювання регіональними програмами повинно бути зорієнтоване на:

• активізацію господарської діяльності у регіонах на основі впровадження нових виробничих відносин та поліпшення використання природно-ресурсного й економічного потенціалу;

• створення умов для вдосконалення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей господарства, залучення капіталу в регіони, що мають для нього найбільш сприятливі передумови;

• ліквідацію локальних екологічних криз в окремих регіонах.

Принципи індикативного планування виражають головні вимоги до побудови індикативних планів. До них належать: поєднання інте­ресів усіх суб'єктів ринкових відносин - держави, регіонів, підпри­ємств і окремих підприємців; порівняння витрат і доходів; комплекс­ність, яка передбачає системний підхід у вирішенні економічних, со­ціальних, культурних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем; індикативність як спосіб визначення цілей і пріоритетів со­ціально-економічного розвитку; розробку способів їх досягнення на базі глибокого аналізу об'єктивного стану і динаміки розвитку суспіль­ства; поєднання планового і ринкового регулювання розвитку еконо­міки; безперервність, яка передбачає безперервний процес прогнозу­вання і планування; орієнтацію на вирішення соціальних завдань роз­витку суспільства.

Головними способами реалізації індикативних планів треба вважа­ти такі: застосування економічних регуляторів (податки, кредити, тари­фи, інвестиції, ціни, цінні папери, відсотки, резерви, норми і нормати­ви, амортизаційні відрахування, бюджет, субсидії, програми); застосу­вання адміністративних регуляторів (державні замовлення, штрафи, санкції, ліцензії, дозволи, квоти, антимонопольні закони тощо).

Індикативний план передбачає три типи показників: прогнозні, директивні та розрахункові. Прогнозні показники визначають можливі орієнтири розвитку економіки, окремих сфер і елементів ринку. Директивні показники виробничої діяльності підприємств затверд­жені у Державному плані й обов'язкові до виконання без огляду на економічну доцільність. Ці показники характерні переважно для адмі­ністративно-командної економіки.