60. Адміністративний менеджмент і самоврядувння в регіоні.

Регіонально-адміністративний менеджмент - одна з найважливіших галузей економічних знань, що знаходиться на стику трьох дисциплін - економічної географії, економіки та менеджменту, а також тісно пов'язана з багатьма науковими дисциплінами, такими як статистичні методи аналізу економічної політики, державні фінанси і бюджетна політика, мікроекономіка та макроекономіка, філософія управління.

Регіональне управління здійснюється на різних рівнях: загальнодержавному, місцевому та місцевого самоврядування згідно із політичним та адміністративно-територіальним устроєм країни. Цей устрій передбачає наявність відповідних територіальних органів управління, у тому числі й органів місцевого самоврядування. Терміни «територіальне управління» та «регіонально-адміністративний менеджмент» в широкому смислі є синонімами. Проте слід мати на увазі, що регіон у національній економіці розглядається як окрема самостійно господарююча система, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну та фінансову основу і визначається в більшості випадків законодавчими актами держави. Термін «регіонально-адміністративний менеджмент» є вужчим за термін «регіональне управління».

Для створення ефективної системи територіальної організації влади адміністративно-територіальний устрій України необхідно реформувати, передбачивши оптимізацію низової ланки адміністративно-територіального устрою з метою забезпечення самодостатності територіальних громад. Регіональний рівень є територіальною основою для організації місцевого самоуправління на регіональному рівні і побудови системи регіональних органів виконавчої і судової гілок державної влади, а також регіональних органів прокуратури і місцевих державних адміністрацій. Як свідчить аналіз, за роки існування і розвитку Української держави суспільство почало політично структуруватися, набувати рис, характерних для багатьох європейських держав. Особливо успішно ці процеси відбуваються в останні роки, проте з’явилась низка нових проблем, як перед владою, так і політиками: на місцевому рівні особливо складно досягти узгодження трьох самостійних, різноспрямованих політичних векторів :

а) вектора вертикальної централізованої влади, що пов'язаний із зміцненням та ефективним впливом на всі процеси, що протікають в суспільстві;

б) горизонтального вектора самоврядування, що відображає множинність горизонтальних інтересів;

в) вектора політичних партій, суспільних угруповань, який відображає широкий спектр інтересів від «горизонталі до вертикалі».

Україна зможе стати дійсно лідером перетворень, якщо владні й управлінські структури стануть на шлях критичного аналізу і конструктивної підтримки тих тенденцій розвитку регіонально-адміністративного менеджменту, які будуть сприяти оптимальному виходу з кризи.

61. Основний зміст глобалізації економіки.

Глобалізація - це процес інтеграції, глобальної інформатизації, розгортання єдиних світових комунікацій, завдяки яким кордони земної кулі зникають. Цей процес передбачає вихід на світову арену переважної частини світових капіталів і водночас планетарні комерційні дії з боку найсильніших країн. Розгортання цих процесів формує глобальний простір "над країнами", що відрізняється від того, який існує всередині країни. Його остаточна мета - формування глобалізованої світової економіки, головною економічною організацією якої, на думку спеціалістів, є сама оновлена глобальна світова економіка, що характеризується новою структурою економічних відносин. Ця економіка, як зазначається в одному з підручників з економічної теорії, що існує "над" національними економіками та агентами і є автономною від них, надає їм специфічних характеру та форми, "огортає" власними рушійними силами. Вона функціонує "згори до низу" і визначає, що можуть і що не можуть робити на національному рівні державні і приватні агентства. В такій економіці головними суб'єктами будуть транснаціональні компанії як організації, що не вбудовані в національну основу і спроможні самостійно здійснювати економічну діяльність. Вони будуть мігрувати по всьому світові з метою отримання конкурентних переваг та надійних і великих прибутків.

Більшість спеціалістів, що займаються дослідженнями глобалізації світової економіки, вважають, що в даний час немає достатніх підстав вважати, що глобалізована світова економіка уже створена.

Відбуваються процеси глобалізації, які в перспективі можуть привести до її створення. В сучасний період вони здійснюються нерівномірно в галузевому розрізі. Є галузі, повністю глобалізовані (автоперевезення, комп'ютерна, автомобільна та фармацевтична промисловості), частково глобалізовані (телекомунікації, космонавтика) та національні. Один із відомих дослідників глобалізації К. Омаї вважає, що для визначення ступеня глобалізації економіки можна використовувати такі показники: присутність підприємства, його товарів та послуг у всіх економічних зонах так званої тріади (ядро, буферна зона і периферія); існування інших транснаціональних зв'язків та наявність світової стратегії, яка координується групою чи підприємством. Характерною особливістю економічної глобалізації в сучасних умовах є те, що країни, які перебувають на різних рівнях економічного розвитку, знаходяться, відповідно, на різних ступенях включення в глобалізаційні процеси, а понад 50 країн з найнижчим рівнем економічного розвитку - фактично поза межами глобальних змін. Розглянемо основні напрями екологічних глобалізаційних процесів та деякі їх наслідки.

Зміст економічної глобалізації зводиться до тих процесів, що відбуваються в сучасних умовах у світовій економіці і ведуть до швидкого інтегрування світу в єдиний економічний простір, у результаті розширення міжнародної торгівлі, інтернаціоналізації виробництва та фінансових ринків, а також інтернаціоналізації товарної культури, поширенню якої сприяє об'єднана в єдину мережу глобальна телекомунікаційна система.