2. Функціонально - галузева структура апк.

До складу функціонально-галузевої структури агропромислового комплексу входять три групи галузей і підприємств:

1. Галузі і підприємства, які виробляють засоби виробництва для усіх підрозділів АПК - це тракторне і сільськогосподарське машинобудування; машинобудування для тваринництва і кормовиробництва, легкої і харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин, будівельних матеріалів, спецалізованого автотранспорту і устаткування меліоративної техніки, будівництво в АПК, виробництво спеціалізованого устаткування і приладів для галузей АПК, підприємства з промислової обробки гібридного і сортового насіння, комбікормова та мікробіологічна промисловість, підсобні господарства, зайняті і виробництвом засобів виробництва для сільського господарства.

2.Галузі сільського господарства, які виробляють продукцію рослинництва і тваринництва, а також лісове і ставкове господарство.

3.Галузі, зайняті заготівлею та переробкою сільськогосподарської продукції - харчова та борошномельно-круп'яна промисловість; галузі легкої промисловості, які здійснюють первинну переробку сільськогосподарської сировини - первинна переробка бавовни, льону, вовни, пушно-хутрової сировини, підсобні промисли сільськогосподарських підприємств, які виробляють борошно, масло, сир, переробляють овочі, фрукти.

Ядром агропромислового комплексу є галузі сільського господарства. У своєму розвитку вони характеризуються певними особливостями, а саме: впливом природно-кліматичних факторів на характер і організацію виробництва, об'єктивною необхідністю використання частини виробленої продукції як засобів виробництва, універсальністю оснонвого засобу виробництва - землі. Усе це зумовлює особливості становлення ринкових відносин в агропромисловому комплексі та особливості його державного регулювання.

Сутність аграрної політики держави у період становлення ринкових відносин полягає: у проведенні земельної реформи; розвитку різних форм власності на землю і господарювання; ліквідації жорсткого адміністративно-державного управління у сільському господарстві; сприянні розвитку конкуренції; поступовому відмовленні від обов”язкового встановлення державних замовлень (державних контрактів) на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції; розробці і здійсненні цільових програм розвитку виробничої і соціальної інфраструктури на селі при фінансовій підтримці держави.

2. Управління аграрним сектором регіональних апк.

Проблеми розвитку аграрного сектора економіки України пояснюється поряд з іншими причинами тим, що ефективні в минулому засоби та методи державного управління аграрною сферою виявилися не придатними для ринкової економіки. Відсторонення державних органів управління від цілеспрямованого регулювання процесу відтворення в сільському господарстві, руйнація взаємовідносин аграрного сектора з іншими галузями народного господарства призвели до непослідовності дій у здійсненні аграрної реформи, що негативно позначилося на динаміці обсягів виробництва та реалізації продукції, життєвому рівні селян, фінансовому стані сільськогосподарських товаровиробників.

Історичний розвиток соціально-економічних відносин спростовує точку зору деяких економістів про автоматичне відтворення економічної рівноваги та забезпечення динамічного зростання продуктивних сил у ринкових умовах. Тому сучасна наукова думка все частіше фокусується на теоретичному осмислені ролі держави в регулюванні розвитку економіки, зокрема її аграрного сектора.

Певні позитивні зрушення в аграрній сфері України, які відбуваються з 2000 р., поки що не дають підстав для оптимістичних оцінок. Сільськогосподарське виробництво не досягло рівня 1990 р. Результати діяльності в аграрній сфері у 2002-2003 рр. свідчать про загострення проблеми диспаритету цін, про відсутність помітних зрушень у розвитку кредитної інфраструктури, у відновленні та розвитку матеріально-технічної і технологічної бази сільського господарства, стимулюванні інвестиційної діяльності, формуванні прозорого аграрного ринку. Це дає підстави стверджувати, що створення принципово нової моделі аграрної політики, яка б ґрунтувалася на комплексному ефективному регулюванні та підтримці сільського господарства державою, ще не завершено.

На регіональному рівні зрушення в аграрному секторі економіки, які передбачають утвердження приватної форми власності на засоби виробництва та формування конкурентного середовища аграрного ринку, не призвели до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення економічної ефективності діяльності аграрних підприємств. Навпаки, за період 1990-2001 рр. істотно погіршилося забезпечення населення продовольством. Уряд України, міністерство аграрної політики,  обласні державні адміністрації розробили чимало заходів, спрямованих на забезпечення сталого зростання сільськогосподарського виробництва, і все ж основні базові параметри, які стосуються відтворення, підвищення рівня оплати праці, дохідності, залишаються низькими або навіть погіршуються.

Подолання кризових явищ і стабілізація аграрного виробництва  в Україні в цілому і в регіонах зокрема можливі тільки за умови розробки та реалізації державою системи заходів щодо створення соціально-економічного та правового середовища, сприятливого для розвитку аграрного сектора економіки.