27. Реалізація регіональних програм.

В межах державної регіональної економічної політики у ході децентралізації управління державне втручання в економічну діяльність регіонів увесь час зменшується, а роль територій у економічних реформах, трансформації форм власності, удосконаленні ринкової та соціальної інфраструктури, розвитку підприємства, заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

Треба ще раз підкреслити, що головною регіональною проблемою в Україні залишається нерівномірний економічний і соціальний розвиток різних областей, диспропорції в техногенному навантаженні на окремі території, значні обсяги первинного ресурсоспоживання та витратний тип виробництва, наявність масштабних зон економічної депресії та стагнації.

Як зазначалось, держава скеровує й координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної безпеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодержавних пріоритетів і програм. Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та слецифічно-територіального управління.

Адміністративно-правове регулювання включає розроблення регіональних програм на середньо - та короткостроковий періоди (до 5 років). Програми скеровано на розв'язання проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитивних зрушень у соціально-економічній ситуації можуть створюватися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

Пріоритетне значення у розробці дієвого механізму розвитку на регіональному рівні належить впорядкуванню бюджетних відносин, формуванню стабільної дохідної бази, розмежуванню повноважень між урядом і місцевим самоврядуванням, функціональній градації регіональних видатків, преференціям у сфері економічного регулювання щодо розміщення місцевих замовлень та бюджетного підряду, розвитку малого та середнього бізнесу, організації ринкової інфраструктури тощо.

Найважливішим завданням регіонального розвитку е пошук оптимальних співвідношень між масштабом і засобами державного впливу та збереження ринкових свобод.

Органи місцевого самоврядування мають свої особливості на відміну від державних органів - вони діють у межах і на підставі законів, ухвалених органами держави. При цьому для реалізації своїх повноважень місцеве самоврядування повинно мати свої такі ресурси як реальний самостійний бюджет і муніципальна власність.

28. Іноземні інвестиції у регіональному розрізі.

Соціально-економічний розвиток регіонів України на посткризовому етапі потребує достатнього обсягу коштів, залучених як із внутрішніх, так і із зовнішніх джерел. Структурні проблеми, накопичені протягом тривалого часу, зокрема переважання частки капіталовкладень до галузей із швидким оборотом капіталу, наклалися на кризові явища, поглибивши диспропорції в обсягах та сферах інвестування. Посткризовий період зумовлює загострення недоліків господарського розвитку, які потребують усунення. Обсяги та напрями вкладення інвестиційних ресурсів здатні значною мірою вплинути на зміну економічного становища регіону, модифікувати його виробничу структуру, спричинити зрушення на ринках робочої сили та капіталу. Питання пошуку та розширення зовнішніх джерел капіталовкладень у регіони України є актуальними в аспекті надання регіонам можливостей самостійного господарювання, зменшення необхідності у коштах із державного бюджету, формування додаткового джерела фінансових ресурсів.

Надходження певної частки ресурсів у межах України до фінансового сектору та сфери послуг, а також до обмеженого переліку регіонів спричиняє виникнення і розвиток низки ризиків регіонального рівня у сфері іноземного інвестування.

1. Відсутність стимулів та достатнього обсягу коштів для якісних структурних змін в економіці, деформація структури економіки регіонів.

2. Розвиток одних регіонів при тривалому занепаді інших, падіння обсягів інвестування у промислово розвинених регіонах і незначна позитивна динаміка у слаборозвинених, зростання незначної кількості окремих центрів інвестування.

3. Низький рівень завантаження наявних виробничих потужностей.

4. Деформація структури економіки відповідно до потреб експорту та втрата окремими регіонами місця у консолідованому господарському просторі держави.

5. Неефективна макроекономічна зміна експортної орієнтації економіки регіонів, зниження рівня їхньої конкурентоспроможності.

6. Зниження рівня зайнятості та підвищення рівня безробіття.

Така ситуація складалась упродовж тривалого періоду і була спричинена:

– намаганням іноземних інвесторів отримати швидкий прибуток, у тому числі внаслідок нестабільності національної законодавчої бази;

– відсутністю умов та розвиненої інфраструктури інвестування;

– відсутністю інформації про об’єкти інвестування;

– відсутністю достаатньої кількості самих об’єктів інвестування.

До цих чинників диспропорційності у кризовий і посткризовий періоди додався макроекономічний чинник зниження рівня сукупного попиту, передусім споживчого.