19.Організація місцевого самоврядування у Німеччині.

Місце́ве самоврядува́ння в ФРН є прикладом реалізації континентальної системи місцевого самоврядування у країні зфедеративним устроєм. Саме засади федералізму в поєднанні з деякими історичними особливостями (поразка у другій світовій війні) зумовили широку компетенцію органів місцевого самоврядування і значну незалежність місцевого самоврядування в цілому.

Особливе місце у забезпеченні самостійності земель відіграють фінансові стосунки з центром та бюджетний процес ФРН. Вони підпорядковані двом провідним принципам, які викладені в Конституції: принципу однаковості життєвого рівня в межах федерації, та самоврядування на земельному та місцевому рівнях взагалі, і у фінансовій галузі зокрема. Протиріччя, що існує між ними, призвело до утворення складної системи фінансових відносин, а також дали федеральному урядові підстави для розширення власних повноважень, що викликало ще більшу централізацію державних фінансів. І хоча ця система залишалась дотепер достатньо мобільною для того, щоб пристосовуватись до змін ситуації, невідомо, чи зможе вона вирішити нові проблеми, що постали після об'єднання Німеччини, і чи здатні властиві їй заходи щодо фінансового вирівнювання успішно подолати величезну різницю у рівні добробуту, що існує зараз між західними та новими східними землями.

Основною одиницею політично-територіальної організації земель служать громади. Громадські союзи в рамках встановленої законом сфери своїх завдань також мають право самоврядування (нагадаємо, що громадські союзи створюються самими громадами для кращого здійснення своїй компетенції, здійснюють тільки ті повноваження, якими їх наділили громади, що беруть участь в союзі, і витрачають тільки передані громадами кошти). Гарантія самоврядування охоплює також основи власної фінансовій відповідальності. Частина 3 вказаної статті покладає на Федерацію обов'язок забезпечити відповідність конституційного ладу земель вказаним принципам. З цих положень можна зробити висновок, що політично-територіальний устрій земель ґрунтується на автономії громад, що включає їх фінансову автономію, і що громади в межах своєї компетенції можуть створювати громадські союзи. В іншому ця проблематика регулюється конституціями і законами земель.

Так, відповідно до ст. 137 Конституції землі Гессен 1946 р., громади є винятковими володарями всіх повноважень місцевої публічної адміністрації, здійснюваній на основі їх власної відповідальності. Вони можуть вирішувати будь-яку задачу публічної влади, крім випадків, коли це в суспільних інтересах особливим розпорядженням закону віднесено до ведення іншого органу. Аналогічний статус і громадських союзів. Право громад і їх союзів на самостійне управління своїми справами гарантується державою, яка обмежує свій нагляд лише забезпеченням відповідності такого управління законам.

20. Проблема подальшої децентралізації в країнах єс.

Польський професор Є. Рушковський, аналізуючи територіальну децентралізацію, виокремлює три її системотворчі компоненти:

1. Децентралізація політична (відповідний устрій). Публічно-правовий статус органів місцевого самоврядування походить від специфічного способу формування цих органів та їх представницького характеру. Відповідні конституційні гарантії формування системи органів місцевого самоврядування, її зміст та організація засвідчують незалежність таких органів від держави.

2. Децентралізація адміністративна полягає в тому, що на органи місцевого самоврядування покладено завдання, а відтак функції і повноваження щодо задоволення публічного інтересу в межах відповідної території.

3. Децентралізація фінансова передбачає наявність власних фінансових та матеріальних засобів і означає здійснення правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження фінансовими ресурсами, які перебувають у власності громад.

Самостійність і незалежність децентралізованої публічної адміністрації пов’язана з правом. Тільки право визначає відповідну систему органів; гарантує самостійність відповідних суб’єктів і окреслює межі їх компетенції; визначає механізми нагляду і контролю. Усі без винятку органи, підприємства, установи, організації, інші суб’єкти зобов’язані діяти згідно з чинним законодавством. Отже, характерною ознакою децентралізованої моделі управління є визначення у законодавстві спеціальних переліків функцій і повноважень, що реалізуються відповідними органами самостійно і незалежно від інших органів. Крім того, децентралізація влади передбачає функціонування установ та організацій, які виконують завдання публічного характеру, проте не перебувають у жодному ієрархічному підпорядкуванні із органами публічної влади і підлягають нагляду винятково з боку спеціальних компетентних органів. Це, відповідно, передбачає розмежування завдань і функцій публічного характеру, що виконуються різними за правовим та організаційним статусом суб’єктами.

У будь-якому разі децентралізація влади на користь органів місцевого самоврядування й інших уповноважених суб’єктів не може мати абсолютний характер. Так, за місцевими державними адміністраціями, що входять до централізованої системи органів виконавчої влади повинно бути збережено повноваження щодо контролю за законністю актів місцевого самоврядування та щодо координації діяльності територіальних органів виконавчої влади, що не входять до складу місцевих держадміністрацій. Окремі такі органи (наприклад, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади), збережуть власні повноваження з огляду на те, що їх функції недоцільно передавати місцевому самоврядуванню з міркувань ефективності реалізації.